Наш край поповнюється новими жителями. До нас чимало людей приїхало з Донеччини, Луганщини, Харківщини та Запоріжжя. Журналістам Petropavlivka.City поцікавилися, як люди адаптуються на новому місці, чи знайшли роботу, чи займаються громадською діяльністю та як їм живеться в нашому краї.
Ірина Старкова з міста Харків
Ірина Старкова з Харкова
Харків першим потрапив під російську агресію 2022 року. Тоді Ірина Старкова, жителька Північної Салтівки, була вимушена тікати від війни. Так жінка потрапила до Петропавлівки.
- Було дуже складно на новому місці, але на щастя нам зустрілися дуже добрі люди. Ми зустріли жінку, яка надала нам з донею прихисток та людей, які допомогли нам налагодити побут та роботу. У редакції "Степової зорі" мені надали доступ до комп'ютеру та інтернету, де я змогла працювати та викладати студентам дисципліну, приймати іспити.
Петропавлівка стала для Ірини не тільки прихистком, а й місцем затишку.
- Мені полюбилася природа Петропавлівки, я маю улюблені місця біля річки Бик. Коли гуляю, то фотографую краєвиди й надсилаю світлини для публікації в соціальних мережах редакції Petropavlivka.City. І відпочиваю, і роблю гарні світлини, - розповідає Ірина.
Віолета Старкова з міста Харків
Віолета Старкова з Харкова
Віолета Старкова була змушена минулого року покинути свою домівку. Тікаючи з-під бомбардувань Харкова дівчина з мамою Іриною опинилася в Петропавлівці.
- У Петропавлівці нам зустрілися добрі люди, які допомогли адаптуватися до нових умов, ми виїхали з рідного міста майже без нічого.
Віолета має улюблене хобі - малювання. Тому Петропавлівка стала для неї ще й місцем натхнення.
- Я дуже люблю гуляти Петропавлівкою і насолоджуватися краєвидами та природою. Витрачаю години, щоб помилуватися навколишньою красою. Гарні краєвиди Петропавлівщини надають мені творче натхнення на створювання нових малюнків, - говорить дівчина.
Оксана Храпаль з міста Краматорськ Донецької області
Оксана Храпаль з Краматорська
Оксана Храпаль приїхала до Петропавлівки з Краматорська. Петропавлівка рідне селище її чоловіка Едуарда, тому саме тут родина вирішила зупинитися.
- Ми приїхали сюди 8 квітня 2022 року. Нам подобається жити тут, чудово адаптувалися. У мне маленька 4-річна донечка, поки садочки не працюють, то я не працюю, займаюся дитиною. Знайшли для себе улюблені місця, дім вони не нагадують, але прогулятися та відпочити можна. Ходимо з донею в парк на дитячий майданчик, відвідуємо дитячі кімнати в "Ігроленді" та кафе "Пікнік" та іноді ходимо прогулятися на річку.
Жінка зізнається, що дуже сумує за рідним містом, але родина можливо в майбутньому планує залишитись жити саме в Петропавлівці в будинку чоловіка.
- Розглядаємо такий варіант, що залишимося тут назавжди. Але це не найголовніше зараз. Мріємо про закінчення війни саме нашою перемогою, щоб усі хлопці повернулися додому, ми їх дуже чекаємо та молимося за них. Зараз важлива перемога, а все інше відбудуємо та відпрацюємо, - говорить пані Оксана.
Катерина Волошена з Мелітополя Запорізької області
Катерина Волошена з Мелітополя
Катерина з 7-річним сином Артемом виїхали з окупації Мелітополя в квітні 2022 року. Так доля привела їх до Петропавлівки, де вони одразу почали облаштовувати своє життя.
- Майже одразу нам надали безкоштовне житло, де ми й досі живемо. Перший час було важко адаптуватися, вирішила допомагати, ходила на роздачу гуманітарної допомоги, ліпила вареники, а потім з'явилась потреба в одязі військовим. Я трошки вмію шити, тому вирішила долучитися, мені подарували швейну машинку і ось досі щодня шию для захисників спідню білизну, дощовики, прапори, - розповідає Катерина.
Катерина в Петропавлівці знайшла своє призначення та працює у волонтерському пункті "Ми єдині", але спогади про рідну домівку її ніколи не полишають.
- Дуже сумую за домом, постійно читаємо новини, адже там в окупації залишились усі мої рідні. Їм там дуже важко. Удома кожна стежка рідна, тому робимо тут все можливо, щоб наблизити Перемогу та повернутися додому.
Олена Григоренко з села Новоукраїнка Донецької області
Олена Григоренко з Новоукраїнки
Олена Григоренко зі своєю донькою переїхали до нашого краю півтори року тому. Зупинилися в Миколаївській громаді в Дмитрівському шелтері. На новому місці вони знайшли собі не лише прихисток, а рідний дім.
- Ми вже звикли, тут наш рідний дім тепер. Донька вчиться дистанційно, залишилась у своїй рідній школі й продовжує навчання.
На новому місці Олена вибрала для себе кулінарний фронт – волонтерить на «Чумацькому шляху» та готує для українських захисників.
- Вирішила волонтерством наближати Перемогу, кожні три дні ходжу в нічну зміну та готую для захисників. Рідний дім ці місця не нагадують, але нам тут комфортно в цьому краї, - розповідає Олена.
