На фронті загинув петропавлівчанин Чирва Олег. Наші мужні захисники України щоденно на фронті виборюють волю та незалежність Батьківщині. Ні кроку назад, як би тяжко не було, не відступають, боронять і захищають, допоки б’ється серце… Знову Петропавлівка у смутку, знову сумні новини принесли в домівку наших односельців: у боях загинув захисник України Чирва Олег Сергійович!
Олег народився 12 серпня 1993 року. Служив за контрактом ще з 2020 року в 53-тій окремій механізованій бригаді імені князя Володимира Мономаха. Був старшим солдатом, навідником-оператором 2-го механізованого відділення, 1-го механізованого взводу, 2-ї механізованої роти, 1-го механізованого батальйону.
Загинув 28 квітня 2023 року. Життя обірвав артилерійський обстріл групи солдат під час виконання бойового завдання поблизу села Водяне на Донеччині.
Єдиний син…
Олег був гарним побратимом, другом, бійцем, але насамперед він був люблячим і єдиним сином для своїх батьків Сергія та Тетяни, коханим чоловіком для дружини Ганни та найкращим татком для свого синочка Артема (Тьоми, як називав синочка татко та всі рідні), йому зараз три роки і шість місяців.
- Золотою дитиною був. Коли почалася війна, не відступив, не здався, воював до останнього. Тепер одна радість у житті лишилася від сина – це онучок, - говорить тато Сергій про сина.
Олег народився в Петропавлівці, єдиний син у родині Чирви. Навчався в Петропавлівському ліцеї №1. Вивчав гірничу справу та згодом пішов працювати на шахту №2 підземний електрослюсарем. Виконав і свій громадянський обов’язок – відслужив у лавах Української армії. Служив у Одесі. Після служби знову спустився в шахту. Уже в той час був закоханий, зустрів чудову дівчину Ганну, яка проводжала та чекала Олега з армії.
- Ми познайомилися в 2013 році. Олег тоді тільки прийшов зі строкової служби, нас познайомили моя сестра та її хлопець, з яким Олег дружив з першого класу, - згадує дружина Ганна.
Майдан, АТО, війна…
Працював би й далі, але почався Майдан, а потім АТО. Бути осторонь не зміг тоді, коли українці борються за своє право вільно жити…
- 2014 року Олега мобілізували. Я його чекала вдома. 2016 року ми одружилися. Через пару років захотіли запланували народження дитинки. Нарешті небеса нам подарували синочка. Коли дізналися про мою вагітність, Олежик був на сьомому небі він щастя. Він був доброю людиною та найкращим татком у світі, - згадує Ганна.
У 2019 році в Олега та Ганни народився син Артем, в якому Олежик просто душі не чув. Та 2020 року прийняв рішення добровільно йти захищати країну.
- У Олежки завжди був потяг до зброї, з дитинства- до військової техніки. Він часто згадував, що в дитинстві йому всі дарували машинки, а він хотів автомат. Так він вирішив іти на контракт служити, - згадує Ганна.
Рішення сина прийняли й батьки.
- Олег вирішив служити добровільно, сказав: «Мої там хлопці, я маю бути з ними». Контракт на службу в нього мав закінчитися восени 2023 року, тож війну син зустрів на передовій. За час великої війни він виходив із оточення з Волновахи, з Олександрівки, з Бахмуту живий вийшов. Отримав чотири контузії, з яких дві офіційно підтвердили, дві не врахували. Уламок з голови дістали в Житомирі, де він лікувався. Одразу й не знали, що син носить ще один уламок, поки в нього не погіршився на половину зір. А коли з черговою контузією потрапив до лікарні Дніпра, там зробили МРТ й виявили уламок. І навіть після всього цього він усе одно не здався, до смерті був на війні, - згадує сина батько Сергій.
Загинув Олег 28 квітня 2023 року під Водяним, це поблизу Авдіївки, на Донеччині. Останній раз спілкувалися з ним у четвер, а у п’ятницю телефон уже мовчав. Батько сумує, картається, що завдання хлопці отримали надскладне. Тож одразу п’ять одиниць їхньої техніки потрапили під обстріл.
- Їх розстріляли, як у тирі. Когось із хлопців вдалося витягнути, а Олег із товаришем лишилися в палаючій техніці, це було пряме попадання, і шансів вижити, напевно, не було, - розповідає батько Сергій.
Олег любив життя…
За рік великої війни Олег лише тиждень був удома. Ще поки уламок діставали, то побув не на фронті.
- Мені дуже імпонувала в Олега жага до життя, він його ніколи не відкладав на потім, завжди знаходив над чим пожартувати, навіть коли був у тому пеклі війни. Він, хоч і зрідка бував удома, за той час коли пішов на контракт, але для нас із сином це були найщасливіші дні. Тьома й зараз чекає татка вдома, бо для нього його татко - дуже важлива людина, - згадує дружина Ганна.
Олег мріяв навчатися на психолога й отримати вищу освіту. Хотів бути для свого сина взірцем.
- Олежка говорив: «Я виховаю свого сина гідно». Для мене це був найкращий чоловік, бо він дуже цінував свою родину. Завжди говорив мені: «Ти ж моє серденько». Планували вінчання по завершенню контракту. Насправді Олежка був дуже змучений цією війною, але кожного разу туди повертався, бо мріяв, щоб швидше настав мир, і все було добре, - говорить Ганна.
Олег був вірним другом і побратимом, тому на нього можна було покластися в тяжку хвилину. У його серці вистачило б місця для цілого світу. Дуже любив котиків і завжди приносив безхатніх котів додому. У телефонних розмовах говорив лише про рідних. А особливо про сина, який ще поки не знає, що татко вже не приїде.
- Ми востаннє з Олежкою бачилися 4 січня цього року. У нього була відпустка 7 днів, і я дуже хотіла поїхати до нього на передову, але він не дозволяв, бо хвилювався за мене. Узагалі він завжди більше хвилювався за когось, ніж за себе. Він просто був класний. Мені дуже його не вистачає, бо для мене він був дійсно тою стіною, за якою я почувала себе спокійно та знала, що Олежка все вирішить, - згадує Ганна.
Зараз на родину чекає ще одне випробовування: 3 травня в Дніпрі відбудеться ДНК-експертиза. Лише прийшовши цю процедуру, рідні зможуть провести сина, чоловіка, татка Олега Чирву в його останню путь.
Світла пам'ять воїну, захиснику України Олегу Чирві! Слава герою України!
