Щороку ми згадуємо жахливу подію, яка залишила в житті кожної людини пам'ять про себе. Чорнобильська трагедія – це наймасштабніша катастрофа в історії людства, історію цієї жахливої події знає майже кожен. Аварія в Чорнобилі радіаційним ураженням забрала здоров’я та життя багатьох українців. Поклали своє здоров’я в Чорнобильській зоні й наші земляки, вони їхали в радіоактивну зону ліквідовувати наслідки «мирного» атому. Серед ліквідаторів Чорнобильської катастрофи Олександр Григорович Дашкевич.
Свого часу рятували країну від трагедії й наші земляки та односельці, герої з Петропавлівки. Багатьох уже, на жаль, немає на світі. До Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ми поспілкувалися з нашим односельцем Олександром Дашкевичем. Він був серед тих, хто рятував країну в Чорнобилі, з часом через хворобу втратив ногу, але залишається таким же ентузіастом, не впадає у відчай і згадує молодість із теплом. Своїми спогадами про військову службу в Чорнобилі Олександр Григорович поділився і з нами.
Народився Олександр 18 грудня 1953 року в Петропавлівці. У рідному селищі пройшли юні та шкільні роки чоловіка. У дорослому віці працював у автопарку Петропавлівки, а в 1972 році нашого односельця призвали до лав армії. Строкову службу Олександр Григорович проходив у Казахстані, м. Семипалатинськ. У 1974 році чоловік повернувся з військової служби та продовжив своє повсякденне життя, але усе змінилося 26 квітня 1986 року.
У ніч із 25 на 26 квітня 1986 року на запущеній в експлуатацію в 1977 році Чорнобильської атомної електростанції в декількох кілометрах від Прип’яті стався вибух, який зруйнував реактор четвертого енергоблоку.
Минуло кілька років після вибуху атомної електростанції, людей з часом евакуювали, Чорнобиль став містом-привидом. Тоді, у 1988 році, наш односельчанин Олександр Дашкевич отримав повістку та був призваний до військової служби в Чорнобиль, у місце, яке стало небезпечною зоною радіаційного ураження.
- З того року й почалась моя служба в Чорнобилі. Звісно, ми знали, куди їхали, що це небезпечно. Пам’ятаю, тоді був листопад, зима вже про себе нагадувала: на дорогах ожеледиця, а нас відвезли на Дніпро, а звідти у військову частину Києва. Наступного дня зранку на автобусі нас відправили в Чорнобиль, - згадує Олександр Григорович.
У Чорнобилі Олександра з побратимами направили на 25-ту бригаду, саме там військових розформовували по місцях служби.
З 1 грудня 1988 року Олександр Григорович приступив до служби в місті, у якому сталася найнебезпечніша подія для людського життя. Олександр був водієм на аварійному автомобілі, і його обов’язком було возити чергові бригади на місця аварій.
Олександр зізнається, що про радіаційну небезпеку всі, звісно, розуміли, але їх обов’язком було нести службу. Жили військові тоді в місцевих будинках, які пустували, бо їх господарів евакуювали. У будинку проживало по сім чоловіків.
- Звісно, була небезпека, нам казали менше ходити по домівках, адже радіація осідала будь-де. Але так не виходило. Прийшла зима, грітися потрібно було, доводилося ходити шукати чим розпалити піч. Усе було радіаційне, але ми мали нести службу, й думати, як прожити в тих умовах, - говорить чоловік.
На той час більшість людей з міста через небезпеку для життя вже евакуювали зі своїх домівок, але багато й лишалося, не зважаючи на радіацію. Місцеві жителі намагалися продовжувати своє життя, але, звісно, доводилося пристосовуватися до нових умов.
- Люди, як люди, у них було нормальне життя. Звісно, були деякі умови, які доводилося створювати для їх безпечнішого життя. Наприклад, земля влітку та весною не висихала, постійно приїжджали водовозки та заливали землю водою, щоб люди не дихали пилюкою та не забивали радіацією свої легені, - розповідає чоловік про життя в Чорнобилі.
Олександр Григорович розповів, що продаж товарів у місті продовжувався, але, наприклад, не було скрапленого газу, тому за ним доводилося їздити в Київ. На той час вода вже була заражена, з колодязів брати воду не можна було. Кожного місяця для бригади військових видавали мінеральну воду.
- Годували нас добре, була їдальня та їжі було багато різної. Цивільні люди харчувалися окремо від військових і по талонах. З часом звикаєш до таких умов, не звертаєш увагу на те, що є небезпека, просто продовжуєш працювати, - говорить Олександр Григорович.
До речі, у спеціальних костюмах у місті також не ходили. Цивільні вдягалися в зручний для себе одяг, а військові несли службу виключну по формі.
- Ми не пили ліки, не ховалися від радіації (куди ж від неї сховаєшся), я навіть ходив там у своїх туфлях. Але, звісно, по закінченню служби, коли їхав додому, купив собі новий костюм, - згадує Олександр Григорович.
Кожного місяця за свою службу військовим виплачували 135 карбованців, а гроші вони отримували в місті Гостомель, у тому самому місті, який потерпав від рашистів цього року з початком повномасштабного вторгнення, а необхідні речі купували в багатостраждальному від окупантів Ірпені.
Олександр Григорович згадав і товаришів, з якими вони разом працювали в Петропавлівському автопарку. На той час у зоні радіаційного ураження служили петропавлівчани Володимир Заходякін, Леонід Скрипник та Леонід Карасьов.
- Ми з Льоньою випадково якось у їдальні зустрілися. Він тоді служив у роті важких машин і також перебував у Чорнобилі. Пам’ятаю, прийшов, як завжди, у їдальню та чую, хтось вигукує позаду «Дашик». Я ще тоді здивувся на мить, мене ж у місті ніхто не знав. А то виявився мій земляк. Також зустрів Льоню Скрипника, а потім Володю Заходякіна, - згадує Олександр Дашкевич.
Військова служба Олександра Григоровича в Чорнобилі закінчилася 27 травня 1989 року. У чорнобильській зоні чоловік пробув півроку.
Після Чорнобиля Олександр продовжив своє звичне життя та повернувся працювати на шахту «Першотравнева», де й працював до виходу на заслужений відпочинок. Уже на той час його стан здоров’я вимагав лікування.
Незабаром у Олександра Григоровича почалися проблеми з ногами. Чорнобиль нагадав про себе, чоловік потребував операції на нозі. На той час таких коштів чоловік не мав, а коли держава запропонувала сплатити операцію Олександру Григоровичу, було вже запізно: почалася гангрена, тому чоловіку винесли рішення ампутувати ногу.
Зараз Олександр Григорович пересувається на милицях, невдовзі йому виповниться 69 років, і за свою службу в зоні радіаційного ураження чоловік не отримує ні виплат, ні лікування.
- За службу в Чорнобилі мені дали 3-тю групу інвалідності, яка дає лише статус на папірці, ніяких оздоровчих коштів чи санаторного лікування. Живу на напрацьовану тяжкою працею пенсію, - говорить Олександр Григорович.
Шкода, що держава зараз не піклується про Героїв, які свого часу витрачали свою молодість та здоров’я на радіацію й рятували світ від катастрофи. Наш Герой Олександр Григорович згадує усіх своїх товаришів, що служили разом, які, як і він, виборювали майбутнє для наступних поколінь.
Щорічно 14 грудня жителі Петропавлівки виходили до пам’ятника, аби вшанувати учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Ми зустрічалися, щоб почути від очевидців реальні події та спогади аварії в Чорнобилі. Цього року через війну в нашій країні можливості зустрічатися немає, але ми пам’ятаємо кожного героя, односельця й земляка, який віддав свої сили на збереження наших життів.
Про Чорнобиль
У ніч із 25 на 26 квітня 1986 року на запущеній в експлуатацію в 1977 році Чорнобильської атомної електростанції в декількох кілометрах від Прип’яті стався вибух, який зруйнував реактор четвертого енергоблоку.
Причиною катастрофи прийнято вважати стрибок напруги в мережі, який викликав два вибухи. Одразу після аварії майже 8,5 млн людей були опроміненими, близько 155 тисяч квадратних кілометрів територій було забруднено, з них 52 тисячі квадратних кілометрів – сільськогосподарські землі. Реактор продовжував випромінювати радіацію ще 3 тижні, доки його не закидали сумішшю піску, свинцю, глини й бору.
Чорнобильська аварія забрала величезну кількість життів, а її наслідки були жахливими не тільки для України, але й практично для всього світу. У жителів забруднених районів, а також у всіх, хто брав участь в ліквідації наслідків аварії, виявили схильність до катаракти, серцево-судинних захворювань, зниження імунітету.
У кінці 1986 року реактор накрили спеціальним “саркофагом” задля запобігання розповсюдженню радіоактивних часток. Укриття було збудоване добровольцями та мобілізованими солдатами, яких пізніше назвуть ліквідаторами.
Коли 35 років тому на ЧАЕС сталася аварія, ці міста й ще приблизно 100 сіл навколо відселили, а територію закрили. Але частині людей довелося лишитися в ураженій зоні, щоб долати наслідки катастрофи та не дати їй повторитися. Кілька тисяч людей регулярно приїздять працювати на станції та інших підприємствах.
Однак уже за понад 30 років у колишніх населених пунктах несанкціоновано проживає трохи більше 100 осіб, так званих «самопоселенців».
2022 року Чорнобиль пережив нове випробування російською окупацією, коли з 24 лютого до 2 квітня ЧАЕС була захоплена рашистами.
З початком російської агресії Україна та світ опинилися під загрозою нової катастрофи. 24 лютого саме по цій землі проїхала російська бронетехніка, здіймаючи радіоактивний пил у повітря. Чорнобильська станція була захоплена силою, росія перетворила й цей об'єкт на арену війни.
Російські війська захопили Чорнобильську АЕС у перший день повномасштабної війни, 24 лютого. Тоді близько 300 людей, персонал і військові, які на той момент перебували на станції, стали заручниками окупантів.
Вони копали голіруч ґрунт, зараженій радіацією, набирали радіоактивний пісок у мішки для укріплень, дихали цим пилом. За прогнозами фахівців після місяця такого опромінення їм залишився максимум рік життя. Хоча радше навіть не життя, а повільного помирання від хвороб.
Дурість росіян не обмежилася невіглаством стосовно радіаційних небезпек. У Рудому лісі рашисти варили кашу… з кавових зерен. Те, що вони хотіли отримати в результаті, для цивілізованої людини — загадка, але технологія приготування кави відома людству приблизно з XV-XVI століття.
Увечері 31 березня стало відомо, що ядерні терористи з росії виїжджають із території Чорнобильської атомної електростанції. Російські бандити, покидаючи ЧАЕС, ще й тягнули із собою все, що змогли намародерити.
З 2 квітня над ЧАЕС знову майорить український прапор. 20 квітня МАГАТЕ вдалося відновити прямий зв'язок із Чорнобильською станцією, яка була під окупацією російських військових понад місяць. Зараз працівники "Енергоатому" продовжують наводити лад та підраховувати збитки від окупації.
Чорнобиль – це унікальна пам’ятка, що змінила історію світу. Тому не дивно, що вже давно стала туристичним магнітом. У 2019 році зону відчуження відвідали 124 000 туристів, а в 2020-му – 31 720 відвідувачів, COVID-19 вніс свої корективи.
Нині в зоні відчуження, де через істотне та катастрофічне забруднення повітря, ґрунтів і вод заборонено оселятися людям, живуть близько 400 видів тварин, птахів і риб, налічується 1200 видів флори, 60 із яких занесені в Червону книгу України, а 20 є рідкісними...
