Продовжуємо знайомити з нашими звичайними і водночас незвичайними жінками нашого краю. Сьогодні розповідь про жительку села Катеринівка Вікторію Городенко, яка на Петропавлівщину приїхала із Закарпаття і вже 30 років вважає себе місцевою жителькою.
Вікторія Городенко
Про коломийки, вінчання у церкві та закарпатських музик
- Ви знаєте, що таке коломийки? – говорить Вікторія. - Це такі жваві ритмічні танцювальні пісні, які виконують у нас на Закарпатті. Пари кружляють так швидко, що голова йде обертом. Не кожен зможе відтанцювати все весілля без підготовки.
Та нареченому Вікторії Костянтину це вдалося, хоча традиції Закарпаття були для нього в новинку. Приїхав парубок з Дніпропетровщини, вподобав файну дівчину , а згодом і весілля згуляли за закарпатськими звичаями.
Молода пара йшла пішки дорогою від самого дому до церкви. Разом з ними йшли дружки. На відміну від звичаю Наддніпрянщини, у молодих було не по одному свідку зі сторони, а стільки, скільки могли знайти неодружених пар – дружки. У Вікторії та Костянтина було 5 пар дружків.
Молодих зустрічали по дорозі й вітали. Реєстрації шлюбу у сільраді передувало вінчання в церкві. Після цього розпочиналося весілля. Майже все село гуляло на весіллі. Столи були щедро заставлені найрізноманітнішими стравами закарпатської кухні. А вже солодощів було на столах! Неможливо було всіх і спробувати!
Вікторія з чоловіком
Обов’язково на весіллі грали справжні музики: скрипка, цимбали, сопілка. Вони не лише грали, а й співали. Ні на мить не змовкали музики, ні на хвильку не припинялися веселощі, танці, пісні. Про фонозаписи та звучання магнітофону мова не йшла – визнавали на весіллях лише живу музику. Весілля продовжувалося до самого ранку і стихало вже вдосвіта – десь о 5-й ранку. Традицій другого дня весілля, як у нашій місцевості там не було. Всі обряди завершувалися за один день.
Про церкву й українську мову
- Церква у нас в селі була центром життя, - говорить Вікторія, - хоча в школі нас вчили атеїзму. Та все ж на великі свята й у неділю всі йшли до церкви. І навіть ті вчителі, які в школі вчили не ходити до церкви, щонеділі були в церкві. Були й інші невеликі общини вірян. Але вони збиралися окремо по хатах і їх діяльність широкому розголосу не належала.
У родинному колі: з чоловіком та сином
Біля церкви завжди було багато дітей. І у вихідні дні діти тут просто гуляли.
Українська мова була в побуті й навчанні. Непросто було після української школи вивчати науку в Нікопольському педагогічному училищі російською мовою. Все, що вчила раніше у школі, треба було перекладати в голові на російську. Дивується Вікторія, що й до цього часу вища школа не перейшла на державну мову. І тепер вже її доньці Аліні, сімейному лікарю, доводиться затрачати час, щоб перекласти з російської на українську: навчання у медакадемії було російською, а медичну документацію треба вести українською.
Як святкували новорічні свята в дитинстві
Щоб святкували Новий рік – Вікторія не пам’ятає. А ось Різдво, Маланку та Василя запам’яталися на все життя. До цих свят готувалися заздалегідь: прикрашали будинок і все подвір’я, готували смачні страви для того, щоб пригощати. Колядники ходили три дні, й не тільки на Святий вечір. Було декілька груп - діти з ялинкою і Віфлеємською зіркою, дорослі музики, що грали різдвяних колядок, та переодягнені в різні маски - ангел, чорт, баба яга та інші добрі й злі герої.
Колядували цілу ніч, особливо, для молоді це було величезне дійство.
З донькою
І вже 30 років Катеринівка – рідне село
І ось вже гарна дівчина Вікторія з далекого села Новоселиця Тячевського району, що майже на кордоні з Румунією, - вже заміжня жінка в селі Катеринівці. Лише у спогадах лишилося рідне село, яке з усіх сторін обступили Карпати, ліси, що тішать своєю зеленню, прохолодні та вологі і в літній час дні.
Закарпатські краєвиди змінили степи, рівнини, луки, річка Самара. Рідним стало село Катеринівка. Тут разом з чоловіком збудували будинок, виростили дітей – доньку Аліну та сина Дмитра. Працювала вихователем дитячого садка, завідуючою. Завжди знаходила спільну мову з односельцями.
Згадує Закарпаття
Спілкується Вікторія з подругами із Закарпаття, тривожиться за долю рідного краю. Дізнається, що менше стає лісів, а з їх знищенням стає більше природних катаклізмів. Вікторія говорить, що раніше не було таких природних катастроф – зсувів, паводків, землетрусів. Від всього цього захищали ліси. Змінився й клімат. Подруги говорять, що тепер влітку буває справжня спека, хоча раніше вище 28 градусів температура не піднімалася. Погода дуже швидко змінювалася: сонячно, а потім вмить накотяться хмари, грім, блискавка. В основному вирощували кукурудзу, гарбузи. А ось кавуни, дині, помідори й соняшник були майже недоступними. Мама Вікторії їздила на заробітки в центральну частину України і звідти привозила соняшник. Тоді сім’я мала запас соняшникової олії. Для борщу купували в магазині борщову заправку, бо томатного соку не було.
Вікторія зі своїм кулінарним виробом
Бути небайдужим до всього, що відбувається
Вікторія згадує перші роки становлення незалежності України і шкодує, що не так активно брала участь у процесах.
- Діти були малі, домашні клопоти… Тепер з досвідом розумію, що треба було бути більш дієвою. Можливо, тоді б ми швидше б рухалися вперед. А так здається, ніби всі важливі події відбулися без мене.
Нині Вікторія – одна із найактивніших жительок Миколаївської громади. Вона була в перших лавах тих, хто бачив в об’єднанні рух вперед, роз’яснювала іншим і агітувала. Згадує і палкі суперечки, і збори жителів сільської ради на морозі. Вікторія була й учасником ініціативної групи, яка розробляла меморандум для об’єднання. Голосувала за кандидатуру на сільського голову Віктора Одоєвцева. У ньому вбачала доброго господарника. Радіє новаціям. Воду проводять у селі – це вже успіх. Дороги вчасно чистять від снігу – теж добре.
Розуміє вона, що не все робиться відразу, що багато над чим треба працювати. Вихід із всіх складних ситуацій бачить у конструктивному діалозі керівництва громади й жителів.
- Вважаю, що наші люди мудрі й терплячі. Вони повинні знати, що відбувається. Коли говорити відверто про всі проблеми – жителі зрозуміють.
Про кар’єру домогосподарки ніколи не мріяла
Напередодні Нового року на сторінці «Степової зорі» у Фейсбуці зав’язався діалог.
- Чим займаєтеся ви, шановні наші читачі, за декілька годин до свята? – питання від нашої редакції.
- Чим може займатися домогосподарка з багаторічним стажем? Звичайно, на кухні готує! Традиційна «шуба»та олів`є вже готові, а ще рибний холодець та бісквітні тістечка в шоколадній глазурі з горіхами. Свою чергу до духовки чекає м’ясна книжка з грибами та сиром запечена з картоплею, - написала Вікторія, а за нею в діалог вступає Настя Овсяннікова з Васильківського:
- Що може робити 15-річна дівчина, яка на канікулах. Мовчки допомагати мамі на кухні . Традиційні «шуба», «олів’є».
У цьому діалозі дорослої жінки і дівчинки-підлітка й щирість, і відвертість, і душевна теплота передсвяткової суєти.
Домогосподарка з багаторічним досвідом – так позиціонувала себе Вікторія
А проте говорить, що ніколи не думала, що їй стане цікавою саме домашні клопоти: створення затишку в домі, приготування страв для своїх рідних.
А чому б не поділитися своїм досвідом з іншими? –
подумала Вікторія і створила свій власний канал на Ютубі. Поштовхом до нової справи стала відеокамера, яку придбав син. Спробувала записати покрокове приготування однієї страви, іншої. Відео завантажила на канал. І почалося! Приємний голос за кадром, зрозуміле пояснення та привабливий зовнішній вигляд страв спокушав глядачів і змушував негайно бігти на кухню й братися за приготування. Колориту додала співуча українська мова та музичне оформлення українськими піснями.
Зараз у Вікторії на каналі 2 400 підписників. Відео цікаві та соковиті. До відео є ще й доступний, зрозуміло написаний рецепт, який можна використати. Проте Вікторія собою не дуже задоволена: говорить, що треба частіше поповнювати канал, щоб тримати інтерес підписників. А у неї іноді бувають вимушені перерви. Так, наприклад, літні заготовки закінчилися – настала пауза. Через деякий час активність поновлюється. А це непросто: страву приготувати, красиво відзняти, змонтувати, оформити графічно й музично. Для того, щоб бути цікавою, треба знайти свій стиль.
Вікторія Городенко
Смак закарпатських страв
За основу для відеоблогу Вікторія взяла приготування закарпатських страв. Це дуже цікава сторінка кулінарії, вважає вона. Адже Закарпаття населяє багато народів, і особливість цієї кухні – різноманіття й взаємодія різних кулінарних культур. Вікторія пояснює:
- Наша закарпатська кухня багата на звичаї: угорських страв багато, польської, чеської, румунської кухні. Тут і єврейський човлент, і угорський бограч-гуляш, «лоці» печене, кнедлики. Закарпатські господині - майстрині на всіляку випічку – пироги, пляцки, тісто з різними начинками і кремами, рулети з маком, горіхами. На весіллях та у великі свята столи ломляться від смакоти.
Полюбляють на Закарпатті м’ясо в усіх видах. Славляться домашні копченості. На дровах коптять і реберця, і ковбаси, і окорок, і сало. Ковбаси складають у каструлі й заливають смальцем, щоб довше зберігалося. У банки закручують копчене м’ясо. Смачний овечий сир – бринза. Все літо пасуться вівці на полонині. З молока овець виготовляють бринзу. Щоб зберегти її, труть на терці і затовкують у банки. Чим довше зберігається сир, тим він стає насиченішим за кольором і за смаком. Терпкий присмак з часом лише кращає.
Вікторія Городенко
Згадує Вікторія, що у дитинстві додому за два тижні до Різдва закупляли масло й маргарин ящиками. І відразу починали робити заготовки для солодощів. Вся виготовлена випічка не черствіла, а лишалася смачною й ароматною.
А ось паску, говорить Вікторія, бабуся робила із звичайного хлібного тіста, лише трішки більше цукру додавала. Білою глазур’ю верхівка не покривалася, а прикрашали фігурками з тіста – голубками, квітами, хрестиками.
Улюбленою стравою дитинства називає Вікторія токан із сиром.
Розповідаючи про всі страви, Вікторія врешті зупиняється і говорить:
- Та що розповідати! Я вас запрошую до себе в гості, щоб пригостити справжніми закарпатськими стравами. Адже неодмінна умова закарпатської кухні – щедрість та гостинність.
І після спілкування з Вікторією, від її щирої приязні хочеться й справді побувати у неї в гостях.
