Війна, про яку ми читали книги та дізнавалися з численних фільмів, стала в Україні реальністю. Зіткнувшись з агресією Росії, люди були вимушені залишати свої домівки та переїжджати у більш спокійні місця. Біда торкнулася усіх, в тому числі й лікарів, а також студентів й викладачів Харківського національного медичного університету.
Харківський національний медичний університет
Харківський національний медичний університет має більш ніж 200-річну історію розвитку. Думаю всі памятають величну споруду в центрі міста - стародавню будівлю, якій понад 200 років. Саме тут готують фахових лікарів і наукових працівників. А студентами є не лише українці, навчаються іноземці.
З 28 лютого Харків нещадно почали обстрілювати. Найбільше вели обстріли у районах Олексіївка, Салтівка, Павлове Поле. Волею долі так сталося, що доцентка Харківського університету пані Ірина Старкова. Як і багато її колег виїхали з Харкова, а от прихисток знайшла в нашій Петропавлівці. Тут же продовжила викладати свою дисципліну для іноземних студентів.
Звісно ми говорили про Харків, як окупанти намагаються знищити величне місто, і як Харків бореться за своє життя.
- Ми з донькою живемо на північній стороні Салтівки. Коли наш мікрорайон почали обстрілювати, ми все кинули й рятували свої життя. Я встигла взяти футболку і ще пару речей і документи: взяла дипломи, документи на квартиру. Хотілося б щоб житло вціліло, але важко в це віриться. Більше в нас нічого немає. Що лишиться в місті теж не знаємо. Місто масивно обстрілюють. Не знаю, що буде з нашим університетом, чи вціліє матеріально-технічна база. Кафедри тільки-но отримали нові фантоми, все це коштує мільйони, - розповідає пані Ірина.
Салтівка
Викладачам ХНМУ довелося виїхати з Харкова аби продовжувати навчальний процес, тепер вже дистанційно. Адже навчати студентів під постійними обстрілами було не можливо.
- У наш будинок влучила бомба, в бік будинку, декілька квартир постраждало. Потім в під’їзді вигоріло декілька квартир з 7 по 8 поверхи, далі в третьому під’їзді вигоріли квартири з 7 по 9 поверхи. Черга дійшла і до нашого під’їзду: в груповому чаті сусід написав: “У третьому під’їзді, на третьому поверсі нема стіни”. Ми не могли уявити, як це немає стіни. Тільки о 8 ранку писали, що вигоріли квартири, а в обід вже немає стіни. Ми спали в одязі, без опалення, по черзі з донькою спали на дивані. Мені здавалося, що я тільки засну, донька вже гукає: «Мама, бомблять». Коли почалися обстріли ми з донькою вибігали з під’їзд, присідали між квартирами в коридорі й накривали голови кожухами. Ми бігали з квартири в коридор і так нескінченно, - пригадує пані Ірина.
Врешті Ірина і її донька Віолета опинилися далеко від свого дому.
Залишивши рідне місто викладачі вишу не припинили свою основну діяльність – навчати медичним дисциплінам як краян, так і студентів дальнього закордоння.
Освітній процес ХНМУ у такий важкий час був скоординований безпосередньо ректором вишу професором Валерієм Капустником й спрямований на те, щоб зберегти статус Харківщини як освітньої столиці України.
- Волею долі ми разом з донькою, студенткою першого курсу третього медичного факультету ХНМУ опинилися в селищі міського типу Петропавлівці, що розташовано на Дніпропетровщині. Ми на власні очі побачили турботу місцевих жителів про вимушених переселенців. Нам надали домівку, гарячу їжу, одяг. Але, найголовніше, нам надали можливість працювати, а моїй доньці – вчитися.
Зовсім незнайомі до цього часу люди з розумінням віднеслися до нашої проблеми Так, редакція місцевої газети «Степова зоря» та сайту Petropavlivka.City дозволили нам користуватися їх комп’ютером та підключатися до мережі інтернету. Вони не залишилися байдужими до того, що може зупинитися освітній процес. Мешканці Петропавлівки не тільки почули нас, але й активно допомогли.
Моя маленька родина не зупинилася ні на хвилинку як у навчанні, так і в роботі, а саме у викладанні акушерства та гінекології англомовним студентам ХНМУ. Да, ми працюємо дистанційно, але працюємо! - говорить пані Ірина.
Віолета
І зізнається співрозмовниця, що вже не так сумно їм з донькою дивитися у чужі вікна, спілкуватися з раніше незнайомими людьми, бо усі ми разом! І ми переможемо! Бо вони з донькою роблять свій вклад у перемогу – це гарне викладання й сумлінне навчання!
Харків вистоїться і ми обов'язково його відбудуємо всі разом. І університети знову відчиняться для студентів, і буде ще багато фахових спеціалістів, найкращих у світі.
