Зимовий ранок зустрів нас справжньою морозною тишею: за вікном –10, навколо білі замети, а сніг місцями перемів дороги так, що без позашляховика й не проїдеш. Журналістка сайту «Петропавлівка.City» разом із командою мисливців вирушає в угіддя Петропавлівщини — туди, де взимку особливо потрібна людська турбота про диких тварин.
Наш шлях лежить аж до села Осадче, майже до межі з Харківщиною. Саме тут розташовані лісові угіддя, якими опікується перше відділення ПМК. Виконує обов’язки керівника колективу Роман Корнілов. Разом із ним та Олександром Середою, іншими членами колективу – Сергієм, Романом, Миколою та Микитою, веземо пшеницю, кукурудзу, капусту — усе необхідне для зимової підгодівлі.
Зима в цих місцях — стримана й велична. Ліс стоїть ніби завмерлий, укритий товстим шаром снігу. Гілки дерев схилилися під його вагою, а кожен крок відлунює хрускотом морозу. Повітря чисте й різке, таке, що хочеться дихати на повні груди. Над полями — тиша, яку лише зрідка порушує шум двигуна позашляховика чи далеке каркання вороння.
Сліди на снігу — мов жива карта лісового життя: тут перебіг заєць, трохи далі — обережні відбитки копит косулі, а під кущами видно сліди птахів, які шукають поживу. Узимку природа здається спокійною, але насправді вона живе напруженим виживанням, і кожна годівниця стає для її мешканців справжнім порятунком.
Ми прибули на місце. У лісі на нас чекають дерев’яні годівниці, зроблені мисливцями власноруч. Одна з них — відкрита, сюди розкладають свіже сіно, заготовлене ще з літа. Інша — накрита, під помостом висипають зерно.
— Це спеціально накритий поміст, аби зерно не засипало снігом і воно не мокло, — пояснює Роман Корнілов. — Приїздимо з підкормкою двічі за зимовий сезон. Цього вистачає, аби птахи й звірі мали чим поживитися протягом зими.
Сюди навідуються фазани, яких у цих угіддях чимало, а ще косулі, зайці. Поруч викладають і сіль — справжню, артемівську, соледарську.
— Сіль кладемо на пеньок. Косулі, зайчики та інші тварини лизатимуть її, поповнюючи організм мінералами, — каже Роман. — Буває, приїжджаємо, а там уже цілі канавки в солі — так старанно її вилизують зайці.
Навколо годівниць одразу відчувається запах сіна, який особливо контрастує з морозним повітрям і снігом. Саме такі годівниці взимку рятують життя: коли сніг глибокий, тварини й птахи не можуть дістатися до їстівних решток на полях. Вони запам’ятовують шлях до корму і приходять сюди знову й знову. До весни ці годівниці нагодують чимало лісових жителів.
Колектив ПМК№1 нині трохи поменшав — пішли з життя старожили колективу, хтось виїхав. Та війна принесла й нові обличчя. Серед них — батько і син, Микола та Микита, які переїхали на Петропавлівщину з-під Авдіївки.
— Ми приїхали з Донеччини, з Покровського району, через війну, — розповідає Микола. — У 2024 році, 1 вересня, переїхали до Петропавлівки. Там у нас нічого не лишилося — ні дому, ні квартири. У Петропавлівці винаймаємо житло, знайшли роботу на шахті Дніпровській. Я й син — шахтарі, як і були вдома.
На Донеччині родина теж була у спілці мисливців, тож і тут швидко знайшли однодумців.
— Беремо участь у всіх подіях колективу. Раді, що є де зібратися, з ким поспілкуватися. Сьогодні на полях бачили косулю, зайці бігали, — діляться враженнями новобранці колективу.
У цій роботі особливо відчувається єдність колективу. Мисливці з досвідом добре пам’ятають, як змінювалися угіддя з роками, знають звички звірів і вміють читати ліс, немов відкриту книгу.
У колективі немає випадкових людей: кожен — частина команди. Спільна праця згуртовує, а виїзди в угіддя стають не лише роботою, а й нагодою підтримати одне одного, відчути плече товариша. Саме завдяки цій єдності й досвіду з року в рік у лісах Петропавлівщини з’являються годівниці, а дикі тварини мають шанс легше пережити сувору зиму.
У помічниках у мисливців — і чотирилапі друзі. Вірні дратхаари Чак і Рем, собаки Романа Корнілова, не відходять далеко: нюхають сніг, беруть сліди, адже мисливський інстинкт нікуди не зникає.
Разом із Миколою та Микитою — і собака породи дратхаар на ім’я Тревелер, що в перекладі означає Мандрівник.
Після виконаної роботи настає коротка хвилина спокою. Собакам — воля побігати, людям — тепле спілкування.
З почуттям виконаного обов’язку команда повертається додому. Для мисливців і єгерів Петропавлівщини це не просто справа — це їхня стихія, їхня відповідальність і тиха, але дуже важлива допомога природі у найскладніші зимові дні.
Дивіться наш репортаж:
