Грунтовою доріжкою мчить мотоцикл МТ з боковим причепом, за кермом молода жінка, вона поспішає на виклик, вона ветеринар.
Волею долі полтавчанка Наталя оселилася в Новопавлівці.
Сьогодні Наталія Миколаїівна Гребенюк шанована в громаді жінка, лікарветеринар. Пані Наталія зізнається: намріяла собі з дитинства професію, та не думала, що матиме в нагороду ще й кохання.
Наталія Гребенюк
Народилася на Полтавщині, у родині трударів, батьки працювали в колгоспі. Ще школяркою дівчинка намріяла стати ветлікарем. Наталя чимдуж бігла до загороди, коли приходив ветлікар лікувати теля. Цей процес так захоплював дівчинку, що з вибором професії все було зрозуміло. Навіть коли дівчина закнічила школу з відзнакою і мала нагоду вступити на будь-який факультет будьякого вишу, дитячу мрію не змінила.
Наталія Гребенюк
На ветеринара вчилася в Харкові. У групі разом з Наталією навчався Анатолій. Щойно отримали дипломи, як хлопець запропонував Наталі стати його дружиною. Вона не відмовила. Гучним було весілля в Новопавлівці, була в Наталі біла сукня, вітання й пісні.
Наталія Гребенюк
Родина Гребенюків прийняли невістку як рідну. Молодята влаштувалися працювати в колгосп «Україна», згодом від кологоспу отримали будинок, обживали садибу та чекали первістка.
Коли народився в мене Валерій, вперше взяла його на руки і розплакалась, так чекала свого первістка. Довго визначалися з ім’ям, а потім сусідка, у якої було четверо доньок, підказала: «Якби в мене був син, я б Валерієм назвала». Так і назвали. А от другій дитині ім’я придумали заздалегідь, хотіли назвати Коля, а народилася Оля. Чоловік так радів доньці, що до 7 років носив її на руках.
Віддушиною родини Гребенюк є й двоє трьохрічних онучат Миколка і Михайлик. Каже наша героїня, що діти виросли швидко, майже непомітно, та й професія така була: рано йшли на роботу, пізно поверталися. Та працювали заради дітей. Якби не працювали, то не дали б дітям освіти (у сина три вищі освіти, у доньки дві). Цікаво, що перша синова освіта ветеринарний фах.
35 років минуло відтоді, як Наталя закінчила інститут, як вийшла заміж та переїхала в Новопавлівку. За всі ці роки лишилася вірна професії, у трудовій книзі лише два записи: колгосп «Україна» та Новопавлівська ветеринарна дільниця.
З 1988 року і по 2000 рік, поки колгосп не розпався, працювала головним ветлікарем. У колгоспі підпорядковувалося мені 6 фельдшерів і 2 санітара.
Тоді багато роботи було: на фермі до 12 тисяч свиней, понад 4 тисячі великої рогатої худоби та 8 тисяч овець. Тварини хворіли на туберкульоз, лишай. Роботи було багато і профілактичної і лікувальної.
Наталя вправно водила транспорт. Ще у школі освоїла трактор, тож навчитися їздити на мотоциклі та легковому автомобілі не склало труднощів. У колгоспі ветлікарці видали мотоцикл МТ з боковим причепом, ним вона й на роботу їздила, і на виклики, і з чоловіком на картоплю.
2000 року колгоспи розформували. Наталя пішла працювати на дільницю ветеринарним лікарем. Ось уже 20 років, як наша героїня працює завідуючою Новопавлівської ветеринарної дільниці. Обслуговує Новопавлівську громаду. Профілактичні і лікувальні процедури ВРХ та свиней. Зізнається, роботи в рази менше, близько 400 великої рогатої худоби тримають у товаристві, близько 80 корівок у власних господарства селян.
Наше покоління виморилося, здоров`я вже нема корів тримати, а молодь не бажає вирощувати худобу.
Приходиш на виклик, корівка лежить, і вже господар ножа гострить, аби дорізати. А я крапельницю поставлю, укол зроблю. Корівка на ноги стає. І як же приємно бачити блиск у очах господарів, бо врятували їхню годувальницю. А мені нема нічого приємнішого за щиру подяку.
Лише два роки, як Наталія з Анатолієм відмовилися ростити корівку. Але й досі не звично, корівка була частиною родини.
До тварин має бути особливе ставлення. Ніколи на корівок не підвищували голос, говорить Наталія. Чоловік мій теж ветлікар за фахом. Сталося так, що чоловік почав втрачати зір. Мали ми дві корівки на той час. Одну я на пасовище вела, а іншу Анатолій. Корівка настільки розумна була, що не чоловік її вів, бо дороги не бачив, а корівка вела господаря. І ніколи чоловіка в ямку не заведе, обходить. У нас корівки ні соломи, ні бадилля не їли, ми годували лише сіном, бо від харчування і якість та смак молока залежить.
Життя пройти, не поле перейти: були труднощі, була радість, але завжди були цінності. Одна з найвищих цінностей для нашої героїні була, є і буде сім`я. Берегти родину вчили Наталію батьки. До речі, 14 лютого цього року Микола Петрович та Марія Антонівна (батьки Наталії) зіграли діамантове весілля, прожили в повазі та любові 50 років.
- Найбільша цінність це моя сім`я. Дітей виховувала так, щоб ніхто не дорікнув за невихованість чи непорядність. Мої діти йтимуть вулицею, ніколи папірця не кинуть, вітаються. Чоловік Анатолій завжди дослухається до мене. Мені колись дорікнули, що в мене чоловік з інвалідністю. А я відповідаю, дай Бог здоров`я моєму чоловіку, я ніколи не була бита чи облаяна, душа в душу прожили, - ділиться спогадами Наталія.
- У чому жіноче щастя? - питаю в Наталії.
- Щастя для жінки це хороша сім`я, відповідає Наталія. Жінка має бути матір`ю, дружиною, берегинею роду. Усім жінкам Новопавлівської громади бажаю здоров`я і щастя, простого жіночого щастя.
