Росомахи Віктор та Андрій стали на фронті друзями-нерозлийвода, називають один одного братом. Коли менший за зростом Андрій отримав позивний "Ведмедик, то більшого Віктора стали кликати "Грізлі".
- Коли у нас зав’язався найперший бій з росіянами, у мене заклинило кулемет, я тоді ще не дуже знав, як з цим упоратись. А Андрій підбіг і допоміг мені. З того часу ми й дружимо, – розповідає "Грізлі".
Перший бій воїни пам’ятають дуже добре. Тоді була сильна злива, оптика затекла і практично нічого не було видно.
- Сусідній підрозділ передав, що до нас лізе 14 окупантів. Ми згрупувалися, кожен зайняв позицію – хто на кулеметі, хто на крупнокаліберному, хто на рації – і чекали. В один момент помітили рух і відкрили вогонь, – каже "Ведмедик".
Орки стали відступати, але їх догнала наша мінометка. Якийсь час росомахи провели в очікуванні, коли побачили, як з посадки висунулася ворожа БМП для прикриття своїх.
- Командир дає мені команду – "вогонь на ураження". Я прицілююсь і випускаю цілий короб бронебійних патронів. БМП загорілася, але змогла від’їхати назад у лісок. Більше ми її не бачили, – підкреслює "Ведмедик".
Надалі працювали за схемою: противники виходили, їх засікали в тепловізори і "косили" з "Браунінга".
- Рашисти сунули часто і внаглу, як вдень, так і вночі. Не знаю, чи вони були під дією якихось речовин, чи як ще пояснити такі самовбивчі дії. Але ми присікали усі їхні спроби, – посміхається "Грізлі".
Хоча зізнається, що буває страшно так, що аж колінки тремтять. Але ти себе опановуєш і працюєш на адреналіні: "Головне, що ти знаєш, що побратими прикриють тобі спину, а ти готовий віддати своє життя за них!"
Через якийсь час у важкому бою під Павлівкою, який тривав сім годин, "Грізлі" отримав контузію, прийшов до тями вже в госпіталі.
- Ще при моїй пам’яті на нас шість разів виїжджали "бехи" і висаджували десантників. Але ті не змогли пройти через наші позиції і врешті підняли білий прапор. Я контужений працював із "Панцерфауста", але вже не чув нічого, побратимам довелось відтягувати мене у бліндаж... Але прокапався, повернувся назад і був дуже радий, що мій брат "Ведмедик" та інші живі і здорові, – зітхає воїн.
За словами "Грізлі", інколи йому сняться полеглі побратими, але вони завжди веселі й усміхнені. Потім священик пояснив, що душі тих, хто загинув за свою країну, потрапляють до Раю і їм там зараз добре. А душі загарбників та вбивць навіки мучитимуться у пекельному вогні!
