Михайло "Турок", росомаха-кулеметник.
– Пам'ятаю, коли вперше знищив окупанта. В той день ми заступили з Валеркою на спостережний пункт. Тут бачимо в бінокль, як із зайнятої ворогом посадки вилазить один, за ним другий, третій. Я кажу: "Валерка, спробуй дістати їх з СВД". До цілей було десь близько кілометра. Я спостерігаю, а він стріляє. Рашист біжить, біжить, і впав. Я кричу: "Валерка, ти влучив! Давай тепер я". Став за свій "Браунінг" і випустив по загарбниках з-пів короба. Їх було чотири чи п'ять чоловік, а не лишилось жодного.
– Найважче мені було, коли загинув мій швагро – чоловік сестри, прослужив усього три місяці. Потрапив під масований обстріл з російських вертольотів. Зараз у мене вже не двоє дітей, а троє, – допомагаю дитині загиблого коштами. І розповідаю, яким Героєм був її батько.
– Захищаючи позиції в Павлівці я отримав легку контузію. Крили нас без перестанку, насипали з мінометів і "Градів". Вдень вилітало десь біля тисячі мін. Одна з мін влучила в ящик з пострілами до РПГ, який лежав в окопі. Боєкомплект починає вибухати, а я сиджу за два метри! Але обійшлося, Бог нас береже. І збереже нашу Україну!
