"Я – етнічний таджик. Студентом приїхав в Україну на навчання, одружився на українській дівчині – зі Старобільська Луганської області.
Згодом ми поїхали в Таджикистан, а в 1992 році там почалась війна, така ж, як зараз тут. Я був на боці опозиції – проти росії та керуючої компартії. У 96-му повернувся з дружиною в Україну. Тоді я говорив знайомим – хлопці, теж готуйтесь до війни, бо москаль так просто вас не залишить!
Жив у Старобільському районі, займався обробкою деревини, робив вулики, інші дерев’яні вироби. Аж поки в 2014 році знову не зустрівся з війною. Пішов добровольцем у батальйон "Айдар", а через рік підписав контракт ще на три роки.
Після закінчення контракту звільнився, а в лютому-2022 довелось повернутись на фронт. Усю сім’ю вивіз з окупованого Старобільська (на сьогодні у мене дві доньки і троє внуків) і пішов до військкомату.
Тепер я з росомахами, за що дуже радий. Хлопці молодці – ні кроку назад, усі мотивовані і готові йти в бій, дай тільки команду!
Чому росія не дає спокійно жити сусіднім країнам? У мене немає слів, щоб якось це назвати. Це якась пошесть, а не народ. Я б ще розумів, якби у них там було краще жити! А там за 2-3 кілометри від великих міст уже газу немає, живуть у напівзруйнованих сараях. Навіть не порівнюється з Україною.
Після перемоги до Старобільська повертатись не планую. Наша Україна велика і різноманітна, я впевнений, що знайду собі місце до душі, щоб почати все спочатку. Ніколи не пізно!"
