Як працюють німецькі ЗМІ: репортаж із Берліну, Лейпцигу та Гаале редакторки Petropavlivka.city

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter

Як робити якісний контент, залучати аудиторію та заробляти гроші локальним медіа в умовах обмежених ресурсів? З цими питаннями група українських журналістів, зокрема і редакторка "Степової зорі" та сайту Petropavlivka.city Ірина Ситнік могли звернутися до німецьких колег.

Під час навчальної поїздки до Німеччини учасники проекту "re:start демократичний дискурс", організованої німецькими партнерами ІРРП - Інститут розвитку регіональної преси - European Centre for Press and Media Freedom ECPMF за підтримки Auswartiges Amt, відвідали редакції локальних газет, радіо та телебачення в Берліні, Лейпцигу та Гаале (Заале). Про побачене та почуте ділимося з вами, наші читачі.

"Kippe": глянцевий журнал для безхатьок

"Kippe": глянцевий журнал Ірина Ситнік

У Лейпцигу побувала в редакції незвичайного видання "Kippe". Дослівно перекладається це як "недопалок" або "за межею" і видають його для безхатьок. Не дивуйтеся, видання дійсно пише про безхатьок, безробітних та людей з життєвими труднощами. Пише і дає можливість мати мету в житті, вчить відповідальності, бо має власну місію.

Цей журнал не можна передплатити, статті з журналу ви не знайдете в Інтернеті, його можна лише придбати і тільки у спеціальних продавців. Справа в тому, що розповсюджують журнал самі ж герої матеріалів – безхатьки. Складова проекту – це можливість їм підзаробити. 

Редактори журналу "Kippe" (справа та зліва) Ірина Ситнік

Безхатьки розповсюджують цей журнал за відповідних умов: купують журнал за 1 €, а продають за 2 €. Території поділені між розповсюджувачами, вони заключають договір із виданням та дотримуються певних правил: бути чистим, охайними, тверезими...  

Розповсюджують журнал на постійній основі 60 осіб, чимало сезонних "продавців". 

"Kippe": глянцевий журнал

Зародилася ця ідея у 80-х роках у США, у Німеччині - у 90-х, коли країна переживала складну соціальну ситуацію, і сотні людей не мали житла і роботи. 
Сьогодні такі журнали є практично у кожному великому місті, виходять завдяки продажам та спонсорству. У Лейпцигу журнал видають двоє професійних журналістів: шеф редактор і редактор.

А от авторами, окрім журналістів, зокрема є професори університету, дружина пастора та й самі герої матеріалів нерідко дописують до журналу. У журналі практично немає реклами, ну хіба що трішки. Видавців підтримують в основному служби допомоги безробітним та наркозалежним, а ще благочинники. 

Німецька пошта Ірина Ситнік

Бачила бездомних у Берліні та Лейпцигу, чесно: впізнавали їх лише по кіпах журналів у руках, бо з виду звичайні містяни. Вони отримують допомогу з безробіття: в Німеччині допомога складає близько 150 €, тож ці люди вже мають кошти для придбання журналу. У містах є гуртожитки, де безхатьки можуть залишитися на ніч, попоїсти. Чи реально впровадити такий проект в Україні? Дискусійне питання і в більшості, на мою думку, залежить від державної політики.

Берлінський "Tagesspiegel": видання для тих, хто хоче знати, чому так відбувається

Пані Клавдія - журналістка Tagesspiegel Ірина Ситнік

Як працюють медіамагнати в Німеччині? Секретами успіху з українськими журналістами ділилася Клавдія фон Зальзен - журналістка щоденної газети "Tagesspiegel Hauptstadtburo". Видання має власника (йому належать також частки інших видань в Берліні), але журналісти запевняють: він не впливає та не втручається в редакційну політику. 

"Tagesspiegel Hauptstadtburo" публікує різні політичні погляди: у газеті можуть бути як позитивні матеріали, так і критика на політиків та Федеральний Уряд. "Наші читачі не вірили б нам, якби ми не висвітлювали всі сторони", - говорить пані Клавдія.

"Tagesspiegel Hauptstadtburo" має 100-тисячний тираж, читають газету берлінці та жителі околиць. Журналісти зізнаються, що мають велику конкуренцію, зокрема 2 регіональних видання та 3 бульварних газети.

Група українських журналістів у Берлінському "Tagesspiegel"

Німецькі читачі полюбляють читати газети вранці, тож, аби читачі регіонів отримали газету до сніданку, першу партію газети здають до друку о 17.40. Частину газет для берлінців друкують о 23.00.

Аналізуючи своє видання, журналістка "Tagesspiegel Hauptstadtburo" констатує: за останні роки кількість читачів зменшилася, як і доходи від реклами. Усвідомлюючи, що багато читачів у соціальних мережах, видання видає електронну версію газети (п’ятизначне число абонентів). Поки читають її безкоштовно, але планують наступного року ввести часткову оплату, зокрема платитимуть читачі за репортажі та лонгріди (матеріали, на які журналісти витрачають багато часу).

У редакції Tagesspiegel

Справа в тому, що в Німеччині ринок ЗМІ швидко змінюється і журналісти "Tagesspiegel Hauptstadtburo" поставили запитання: чому читачі мають платити за інформацію? І мають відповідь: люди захлинаються від великої кількості інформації, а хочуть просто знати що, коли і чому відбувається. Гасло газети: "Renum cognoscere causas" - "Ми хочемо знати чого це відбувається", так газетярі говорять, що в "Tagesspiegel Hauptstadtburo" дають читачам добру, якісну інформацію. І робитимуть це в майбутньому.

Берлінський "Tagesspiegel" Ірина Ситнік

Аби зібрати інформацію для майбутніх репортажів та аналітичних статтей, журналісти співпрацюють з інформаційними агентствами (прес-релізи - це початок історії, яку в редакціі розгортають) та організовують зустрічі з речниками Федерального та місцевого рівня.

У "Tagesspiegel Hauptstadtburo" не пишуть промо матеріалів, а критиці підпадають навіть підприємства, які замовляють рекламу в газеті. І рекламодавець не скаже: "якщо ви про мене напишете погано, я не дам вам коштів на рекламу". Бо в такому разі інші видання напишуть, що цей рекламодавець тисне на редакцію такого видання, а це для підприємства буде ще гірше, аніж звичайна критика в газеті.

Мають власний магазин з книгами Ірина Ситнік

Як і в українських медіа, у німецьких видань є спільні проблеми: ціна на газетний папір стрімко зростає, тож за останні два роки ціну на передплату газети підвищували вдвічі. Сьогодні передплата на місяць "Tagesspiegel Hauptstadtburo" - 52,40 євро. Газета утримує свої тиражі (друкують 100 тисяч екземплярів, 80% - передплата).

Мають власний магазин з вином Ірина Ситнік

Редакція має інші доходи: 

  • проводять конгреси та конференції 
  • видають спеціалізовані фахові газети в області економіки, екології (мають власних експертів)
  • мають власний магазин зі своєю фірмовою продукцією (книги, календарі, сувеніри, навіть вино).

А працює в штаті "Tagesspiegel Hauptstadtburo" 130 редакторів та понад 300 працівників. 

У редакції проводять конференції Ірина Ситнік

MDR - Медіа Сіті: суспільний земельний телерадіомовник

MDR - Медіа Сіті Ірина Ситнік

Вражаючим став візит для мене до Центру радіотелевізійної корпорації "Медіа Сіті". 

Студія MDR, де знімають німецькі серіали

Відвідала студію MDR, де знімають німецькі серіали, у тім числі один з найпопулярніших серіалів про медиків "У дружбі". Серіал транслюється на всю Німеччину і має 5 мільйонів глядачів. Розпочали знімати багатосерійний фільм 1998 року, вже відзначили 20-річчя серіалу. До ювілею студію відвідали фанати серіалу, їх було понад 500 осіб, це ті люди, які всі 20 років дивляться серіал. Для зйомок цього серіалу створили п`ять студій. До зйомок у фільм залучають не лише професійних акторів, а й реальних санітарів та медичний персонал.

У маленьких студіях знімають корпоративні фільми. Тут продемонстрували нам функції зеленого екрану. Власне він для того, аби ведучих або акторів можна було вмонтувати в будь-яку картинку на екрані. Я спробувала себе в ролі ведучої прогнозу погоди. Фото на зеленому фоні, кілька кліків на моніторі і я розповідаю про погоду.

На основі серіалу "У дружбі" відзняли ще два молоді серіали "Молоді лікарі з Ерфорту" і "Медичні сестри з Галле".

Студія MDR Ірина Ситнік

У Німеччині існує дуальна система радіо і телебачень: комерційні телеканали та радіо, які фінансуються за кошти реклами і державні.

Оскільки у Німеччині 16 земель і в кожній є радіо-телевізійний центр. Кожен центр має обов’язок робити програми для Першого (суспільного) каналу. 11 відсотків замовлень у MDR - це замовлення державного або суспільного каналу.

Група українських журналістів у студії MDR

У Німеччині законодавчо вставлений медійний збір - 17,50 євро з однієї особи щомісячно. MDR також має фінансування з медійного збору, телекомпанія підписала договір та обмежує рекламу для глядачів. Мається на увазі, що в серіалі не використовують реклами медикаментів, тобто всі атрибути вигадані, ніякої прихованої реклами.

Компанія займає величезну територію, окреме приміщення займає радіо телестудія, а у вестибюлях декорації - раритетне телевізійне обладнання. У підвалах зберігаються архіви за 11 років (на плівці) зараз все зберігають на електронних носіях. 

Студія MDR

Коротко про структуру і устрій MDR телестудій: над однією передачею працює 25-30 людей; передача триває 1 годину 20 хвилин. Рекламний час не має перевищувати 1,1% ефірного часу на телебаченні та 0,8 % на радіо, суспільні ТБ та радіо не показують рекламу після 20.00 у неділю. 

MDR - Медіа Сіті: "Свиня, яка дає молоко, стриже вовну і кладе яйця" або про універсальних журналістів

Група українських журналістів у MDR - Медіа Сіті

"Свиня, яка дає молоко, стриже вовну і кладе яйця" – це популярна прислів’я німецьких медівників. Так говорять про універсальних журналістів, які можуть все (писати, верстати, відеоролики знімати… Це схоже на українське прислів’я "…і швець, і жнець, і на дуді грець". Власне для українських ЗМІ – універсальний журналіст – це звичне явище. А от Мартін Клеес, керівник регіональної студії в медіасіті MDR в Лейпцигу, вважає, що бути універсальним журналістом неможливо, у всьому повинен бути баланс. І розповідає як налагоджений процес у них.

Зелена кімната: трішки монтажу і я вже на екрані показую погоду

Головний офіс MDR знаходиться в Дрездені. У Саксонії чотири подібних студії. Робочий день починається о 4 ранку, це для того, аби журналісти встигнули ознайомитися з новинами. Зазвичай ранковий випуск це близько трьох хвилин – говорять про погоду та коротко про головні події. Для порівняння, на ТБ працювати починають о 8:30 і завершують роботу опівночі.

На підготовку основних місцевих новини йде більше часу. Журналісти спершу знайомляться з новинами, обмінюються (ТБ та радіо), збирають конференції між редакторами. 

Часто отримують матеріали для майбутніх сюжетів від агентств

До слова, інформацію шукають не лише журналісти, часто отримують матеріали для майбутніх сюжетів від агентств (вільні журналісти, які першими приїжджають на надзвичайні події, знімають, записують і продають інформацію). Під час спільної конференції редактори вирішують, їдуть чи ні журналісти MDR на ту чи іншу подію. 

На території MDR

О 19 годині в Дрездені формують випуск новин. Регіональні новини мають годину часу, журналісти самостійно їх готують. Ще є цілодобові он-лайн редакції. У редакціях працюють студенти та новачки. Для студентів практика безкоштовна. Німецькі колеги вважають, що працювати в таких компаніях як їхня престижно, тож мова про винагороди серед студентів не стоїть.

Radio Corax: вільне радіо – голос громад

Колектив Radio Corax Ірина Ситнік

У місті  Галле (Заале) відвідали незалежну місцеву радіостанцію "Radio Corax". Заснована радіостанція 1993 року, фінансується за рахунок щомісячних зборів з членів спілки (35-80 €), грантів та підтримки медійного фонду.

Група українських журналістів на Radio Corax

Нагадую, що у Німеччині кожен громадянин щомісяця сплачує податок до медійного фонду 17,50 €. Ці кошти розподіляються на ЗМІ, які охоплюють землі платників податків. Завдяки такій практиці телебачення та радіо не крутять в ефірах реклами. Такі ЗМІ незалежні від рекламодавців та спонсорів. 

Radio Corax Ірина Ситнік

Вільне радіо - поняття молоде в медійному ландшафті, радіо такого формату покриває всі землі Німеччини, а радіостанція Corax є головною у федерації вільних радіо. Випускає понад 250 різноманітних передач, тричі на день - наживо.

На Radio Corax Ірина Ситнік

На радіостанції працює багато студентів: готують новини та ведуть передачі на волонтерських засадах (згадаємо про престижність роботи). Corax - голос усіх громад, незалежно від віку, віросповідання, соціального статусу.

Редакція Mitteldeutsche Zeitung: має своє друковане видання, телестудію та друкарню

У редакції місцевої щоденної газети в Галлє Mitteldeutsche Zeitung 30 редакторів і 120 репортерів готують видання, яке виходить на 32 сторінках, у тому числі 4 регіональні полоси. Журналісти універсальні: пишуть, верстають, створюють відеоролики... Журналісти з України побували у серці редакції - ньюзрумі та студії телевізійних новин.

Ірина Ситнік
Ірина Ситнік
Ірина Ситнік
Ірина Ситнік
Ірина Ситнік
Ірина Ситнік
Ірина Ситнік
 

А ще ми відвідали друкарню, в якій народжується Mitteldeutsche Zeitung та 15-20 тисяч одиниць різної рекламної продукції на тиждень. У три зміни працює 120 робітників, ще 120 робітників складають вручну сторінки. Друкарня переробляє 150 тонн паперу за тиждень.

Журнал Kreuzer: щомісячний ревізор ресторанного бізнесу 

Відвідали редакцію журналу "Kreuzer" Ірина Ситнік

У Лейпцигу відвідали редакцію журналу "Kreuzer", що в перекладі означає "крейсер". Шеф-редактор Андреас Раабе охоче поділився історією створення журналу. У архіві зберігаються всі примірники журналу, тож ми побачили який журнал був десять років тому, яким він є зараз.

Основне фінансування: продажі, передплата і реклама. Три тисячі жителів регулярно передплачують улюблене видання, близько десяти тисяч екземплярів купують у роздріб. "Kreuzer" - щомісячний журнал, наповнений актуальними публікаціями, анонсами заходів. 

Дуже популярна рубрика - "Ревізор" Ірина Ситнік

Серед читачів дуже популярна рубрика, яку я б назвала "Ревізор": журналісти анонімно відвідують кафе, ресторани і публікують матеріали – розповідають про якість харчування, обслуги, чистоти. У журналі навіть є критерії оцінювання (за п’ятибальною шкалою виставляють закладу громадського харчування оцінки).  

Відвідали редакцію журналу "Kreuzer" Ірина Ситнік

У редакції цим займається відповідний фахівець, зі спеціальною освітою. Навіть якщо заклад отримає не найвищі бали, потрапити на шпальти цього видання – це вже престижно, адже серед декількох тисяч кафе і ресторанів редакція для моніторингу обирає 200 кращих і тим самим рекомендує їх місцевим жителям і гостям міста. 

Відвідали редакцію журналу "Kreuzer" Ірина Ситнік

Єдине, зізнаються німецькі колеги, як і в Україні  не вистачає фахівців, не дуже високі гонорари. І все ж Андреас вважає, що принт буде жити, поки існує традиція у німців читати періодичну пресу.

Радіо Мефисто: для тих, хто слухає і думає

Радіо Мефисто Ірина Ситнік

Студентське радіо в Лейпцигзькому університеті названо в честь міфічного персонажа Мефістофеля, або коротко Мефисто. Девіз студії: Radio fur Kopfhorer - буквальний переклад "Радіо для навушників", але в німецькій мові трактується ще і як радіо для тих, хто слухає і думає.

Радіо Мефисто Ірина Ситнік

Викладач і шеф-редактор Свен Кноблох пишається тим, що молодіжне радіо незалежне і унікальне. На думку журналіста, студент, який проходить практику і отримує досвід підготовки і ведення передач на радіо, виростає в професійного фахівця і затребуваний в інших ЗМІ.

Єдине правило, яке підтвердив керівник, потрібно бути носієм німецької мови та володіти нею досконало. Не допускаються діалекти і відхилення в артикуляції. Важливий нюанс - в університеті навчання безкоштовне. Є тільки студентський збір - 150 євро в семестр. Після університетів попит не просто на журналістів, а на випускників, які закінчили ще що-небудь і мають досвід в інших сферах: медицина, юриспруденція і т.д.

Радіо Мефисто

Цікавий і той факт, що журналісту-викладачу не обов'язково мати наукову практику. Ступеня не мають значення, якщо фахівець унікальний. Свен Кноблох не тільки познайомив українських журналістів з колегами, показав універсальну технічно оснащену студію, а ще розповів про особливості роботи німецького медіа за останній час.

Радіо Мефисто Ірина Ситнік

Німеччина залишається консервативною і в зоні покриття Інтернетом: не скрізь і не мобільно. За схемою розвитку ЗМІ, он-лайн газети тільки набирають обертів, друковані втрачають пріоритет. Головним поки залишається ТБ. 40 відсотків жителів вважають за краще черпати інформацію з екранів телевізорів.

Радіо Мефисто Ірина Ситнік

Ступінь довіри знижується від головного і центрального каналу до регіонального. Серед друкованої продукції на останньому місці Bild - Більд - у них найнижчий рейтинг в шкалі довіри, їх вважають жовтої пресою, але все читають. Регіональна преса залишається затребуваною.

 Ірина Ситнік

Але для людей у віці від 14 і до 40 років в Німеччині відео і смартфони - основне ЗМІ.

Журнал Drehsceibe: "дихаюча фабрика" або платформа для зростання студентів

Журнал Drehsceibe

Редакція журналу з 30-річною історією Drehsceibe, яку на сьогоднішній день підтримує центральний орган політичного утворення держави від Міністерства внутрішніх справ. За словами керуючого редактора Стефана Вірнера, останні п'ять років найактивніша тема для обговорення в конгресі: як буде існувати журнал без прінтвіда. 

Редактор журналу Drehsceibe Ірина Ситнік

Тираж журналу невеликий - 8 тисяч, він орієнтований на редакції регіональних газет. Отримує абонплату, фінансується з бюджету плюс спонсорська підтримка. Здебільшого редакція орієнтується на підтримку журналістів ЗМІ окремих регіонів. Для них проводять семінари, дають для абонементів консультації експертів, друкують в столичному виданні. 

Журнал Drehsceibe

Працює в журналі переважно молодь за невелику плату і неповний робочий день, але, на думку колег, це свого роду - "дихаюча фабрика", платформа для зростання. І саме приміщення, оформлене в стилі лофт, справило враження на українських журналістів під час презентації. 

У редакції зібраний великий архів за останні 20 років - близько 10 тисяч різних статей на проблемні теми. І на долю свого видання дивляться німецькі колеги з оптимізмом. Після обговорення проблем в ЗМІ пан Стефан попросив інтерв'ю у наших журналістів регіональних газет.

Сайт Netzpolitik.org: поки порушуватимуть права та свободи людини, редактори без роботи не залишаться

Колектив сайту Netzpolitik.org

Редактори netzpolitik.org - Інго Дахвіц і Кріс Кевер під час зустрічі розповіли: їхнє он-лайн видання в Інтернеті вже 17 років, спочатку створювалася платформа як блог, проект-хобі для захисту прав населення. Потім з'явилася підтримка з боку читачів, благодійні фонди, за рахунок яких і функціонує редакція, а це 99% надходжень до редакції.

Колектив сайту Netzpolitik.org Ірина Ситнік

Он-лайн-видання добре представлену в Фейсбуці - 100 тисяч передплатників і 400 тисяч - в Твіттері. Майбутнє виживання їх не турбує, вважають редактори, адже поки буде порушення прав свободи людини, вони без роботи не залишаться.

Колектив сайту Netzpolitik.org Ірина Ситнік

На позитивній хвилі пройшла і зустріч з журналісткою, гендиректором Hostwriter Табі Грашеек. Вона вважає, що важливіше в сучасному світі журналістам всіх країн об'єднуватися для ведення розслідувань, дотримання стандартів, протистояння політичних махінацій. 

А от питання до українських читачів залишається відкритим: чи готові вони платити за он-лайн новини та статті

Коментарі:

Останні новини