У День Незалежності України розповідаємо про історії тих людей, які мають за плечима нелегкий досвід участі у бойових дій. Перш за все, тому що вони – ветерани АТО/ООС, які обрали шлях воїна, захисника територіальної цілісності та незалежності нашої Батьківщини.
Вони, повернувшись із зони АТО/ООС не полишили свою службу і продовжують служити українському народу і по сьогоднішній день у стінах районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, будучи готовими у будь-який момент знову вступити у бій заради нас. У кожного з них – своя історія.
Олександр Чумак
Олександр Чумак
Капітан Чумак Олександр Вікторович, заступник військового комісара з територіальної оборони Петропавлівського об’єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Військова служба розпочалася в 2008 році на кафедрі військової підготовки Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені В. Лазаряна, яку закінчив на відмінно. Після закінчення університету в 2011 році працював в ПП "Геосервіс" геодезистом.
Під час оголошення першої хвилі мобілізації одним із перших з’явився до районного військового комісаріату, де уточнив та залишив облікові дані, на що у відповідь йому сказали, що його військово-облікова спеціальність на даний момент не актуальна і далі відправили на роботу.
Олександр Чумак
Потім через кілька днів мобілізували до ОРВК на посаду старшого офіцера відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу.
Зараз Олександр займає посаду заступника військового комісара з територіальної оборони Петропавлівського об’єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
У 2017 році перебував у відрядженні в ОК «Схід», а також на полігоні в смт Гвардійське під час проходження навчань. Після проведення навчань найкращих офіцерів залучили до виконання завдань в зоні проведення бойових дій АТО. Він бачив кров і смерть, пліч-о-пліч з простими солдатами воював за незалежність нашої Батьківщини.
Олександр Чумак
Саме з уст цього мужнього офіцера неодноразово лунали слова привітання для призовників, що надихають героїчно захищати свою державу.
Свою майбутню дружину Юлію зустрів під час проходження служби у Петропавлівському ОРВК. Вона також військовослужбовець Збройних Сил України. Має двох улюблених донечок Євгенію та Софію.
Максим Дюмін
Максим Дюмін
Старший сержант Дюмін Максим Ігорович, інструктор відділення рекрутингу та комплектування Петропавлівського об’єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
В 2014 році в першу хвилю мобілізації, отримавши свою першу повістку, не ховаючись як більшість за лікарняними, пішов зранку у військовий комісаріат, після третьої зміни у шахті. «Мета була одна – це виключно патріотичне бажання стати на захист своєї землі!», - говорить Максим.
На початку 2017 року продовжив військову службу, але вже за контрактом. Максим говорить відверто, що бажання повернутися до армії було від самого звільнення з першої хвилі мобілізації. Для нього особисто повернення у «мирне життя» не відбулося. За рік мобілізації змінилося все. Різні погляди із знайомими, друзями, вічні дискусії з тими, хто не служив, на тему їхнього бачення, що відбувається і відсутність душевного, мирного спокою за сім’ю, майбутнє країни.
Максим Дюмін
«Я, військовослужбовець Збройних Сил України, паралельно працюю шахтарем (закон дозволяє), щораз їду туди, де я, як справжній чоловік, син своєї країни, захисник своєї землі та родини, повинен бути. Але за роки на війні я став розуміти, що однієї лише чоловічої статі для того, щоб бути чоловіком, недостатньо. Завжди у всі часи, від початку людства були сильні духом чоловіки, воїни, надійний захист, і були просто ті, кому природа дала чоловічу стать, а інше забула. Тому на разі для мене в цім питанні поставлена крапка, і війна навчила відрізняти чоловіка від природи від просто людини чоловічої статі. Можливо для декого це дуже грубо звучить, але, вибачте, це правда! І упаси вас Боже думати, що в моєму розумінні справжній чоловік - це лише захисник зі зброєю в руках, готовий крушити ворога направо і наліво. Справжній чоловік – це той, хто став на захист принципам, своїм чи суспільства, своєї родини, своєї сім’ї. А от зброя у кожного своя: у когось автомат, а у когось зброя у вигляді волонтерської допомоги чи інших дій, спрямованих на перемогу!»
Яка може бути мова про душевний спокій, моральну рівновагу й впевненість в собі, в своїх діях без підтримки рідних, сім’ї. У випадку Максима його ангелом-охоронцем, його підтримкою є його кохана дружина Альона. «Без її слів підтримки, її турботи та турботи наших діток, я не уявляю собі сьогодення».
- Саме дружина, як кажуть, є берегинею родини. Витримці моєї коханої дружини Альони можна позаздрити, а може для когось і повчитися. Відпускати на війну чоловіка, вірно чекати додому, одній з двома малими дітками – це дуже тяжко, як морально так і фізично. Але моя дружина дуже сильна, терпляча, розумна і зважена, кохає та вірно чекає мого повернення додому. Я дякую Богу кожного дня за те, що наділив мене такою супутницею в житті, моїм ангелом, берегинею та джерелом мого спокою, душевним теплом», - наголошує Максим.
Зараз Максим продовжує виконувати військовий обов’язок, проходячи військову службу в Петропавлівському об’єднаному районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки на посаді інструктора відділення рекрутингу та комплектування, займається відбором кандидатів на військову службу за контрактом. Неодноразово юні хлопці та призовники Петропавлівського району чули палкі слова із вуст Максима, які надихають та мотивують віддано і героїчно захищати свою державу.
- Хочу запевнити, що допоки ви вірите в тих, хто стоїть на варті Незалежності України та її територіальної цілісності, доти ми маємо шанс на майбутнє, якого прагнемо собі та нашим наступним поколінням! – так висловлює принципи свого життя і служби Максим Дюмін.
Ален Дуднік
Старший солдат Дуднік Ален Михайлович, начальник відділення зв’язку Петропавлівського об’єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Про військову службу почав мріяти ще з юнацького віку. Надихнув та мотивував служити старший брат, який проходив строкову службу у 25-й окремій повітряно-десантній бригаді, своїми розповідями про стрибки з парашутом, про берет кольору неба, про біло-голубий тільник, про десантне братство. Саме після розповідей брата Ален, як тільки виповнилося вісімнадцять років, підписав свій перший контракт з цією бригадою, вже будучи знайомим з деякими командирами по підрозділу. «Після підписання контракту, одягнувши форму, відчув себе справжнім захисником України, переповнювало почуття гордості», - наголошує Ален.
Перші пів року служби були морально та фізично важкими, далі події пов’язані з Майданом, на який особовий склад бригади було терміново зібрано протягом години. Після напутніх слів командира бригади, вночі вирушили на станцію погрузки на потяг, який заблокували люди. Дорогою були втрати особового складу, перші жертви. Після повернення до військової частини відчували себе пригніченими та стомленими і готувалися, не знаючи тоді, до гіршого.
Ален Дуднік
Потім розпочалася неоголошена війна з російським агресором… В березні 2014 року, перебувавши у складі 1-го батальйону 25-ї бригади, виїхали на захист кордону Донецької області. Будучи на території цієї області, був здивований і не міг зрозуміти, чому люди непривітливі і постійно перекривали дорогу. Але коли розпочалися повномасштабні бої з травня 2014 року, потім все стало зрозуміло.
- Саме тоді я вперше побачив «руській мір», - розповідає Ален. - Міняючи дислокації, наш батальйон успішно тримав оборону та брав під контроль ворожі території. Перебуваючи в зоні проведення АТО запам’яталося кожне обличчя товаришів зі своєї роти.
Після оголошення мобілізації, старшого брата також призвали служити до 25-ї бригади, спільно проходив службу з ним. Переповнювали відчуття гордості та радості, і водночас страху за життя рідного брата.
Ален Дуднік
З позитивних моментів, що запам’яталися під час служби: стоячи на блокпості, зупинили вантажну машину з морозивом і увесь взвод нашкріб з усіх карманів грошей та викупив майже 15 ящиків морозива.
З негативних моментів, що запам’яталися під час служби: таксист-волонтер, який підвозив продукти на блокпост та кричав, як любить Україну, неодноразово отруював продуктами.
Після двох років служби задумався, що пора і одружуватися. Приїхавши з навчань, доля звела з найкрасивішою, розумною, тендітною дівчиною на ім’я Антоніна, яка через два роки стала коханою дружиною, і ще через рік народила синочка Артема. Саме так і опинився в Петропавлівському районі, а сам родом з Криничанського району Дніпропетровської області. У виховання сина закладає принципи виховання справжнього чоловіка, захисника, вчить бути відповідальним за свої вчинки та тримати своє слово.
Зараз Ален продовжує військову службу за контрактом на посаді начальника відділення зв’язку Петропавлівського об’єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Ось такі люди працюють в військоматі. Це справжні чоловіки. Їх сила, воля, мужність, героїзм надихають, вони добре виконують свою роботу і залишаються бути вірними присязі, саме завдяки таким українцям у нас є шанс подолати всі негаразди та побудувати світле, мирне майбутнє.
Дар’я Борисенко.
