Єлизавета, дівчина із відкритим привітним обличчям, щирою посмішкою, красивою українською вимовою, зачаровує з першого слова у спілкуванні. Від неї віє світлою життєрадісною енергією і позитивом. Вона мріяла і упевнено йшла назустріч мрії.
Їй уже 23! Вона має вищу освіту, навчається в аспірантурі, набуває досвід викладання.
Їй лише 23! А вона вже відвідала 23 країни і не в ролі туриста – а в ролі гіда! Вона має свій життєвий девіз, свою життєву філософію. Вона із захопленням розповідає про подорожі, про навчання, про плани. Вона вірить, що меж і протиріч між Західною і Східною Україною не існує, вона мріє розвивати внутрішній туризм, впевнена, що так можна єднати людей.
Ліза – наша краянка: жила і навчалася в м. Першотравенську, а всі вихідні та канікули гостювала у бабусі та дідуся в Дмитрівці.
Своєю історією успіху ділиться Єлизавета Сайгак, заступник розробника турів «Аккорд-тур», директор Центру розвитку туризму та гостинності УМСФ, аспірант Університету митної справи та фінансів.
Молодість не вимірюється віком
Це такий стан душі. Ти молодий, допоки сам себе так відчуваєш. Але якщо все ж прив’язуватися до вікового поняття молодість, то це період, коли перед тобою постає незліченна кількість можливостей. Втім, головне - їх не втрачати. Це золотий час для навчання, спонтанних подорожей, драйвових фестивалів, максималізму у думках і перших «набитих гулях».
Першокурсникам в університеті зазвичай говорять: «Перші роки ти працюєш на заліковку, а потім вона працює на тебе». У житті так само - свій статус у суспільстві ти починаєш отримувати у молоді роки, а далі, маючи вже певне реноме, вдосконалюєшся.
Історія про те, що всі бажання збуваються!
Варто мріяти і хоча б трішки діяти!
В дитинстві я мріяла стати вчителем і багато подорожувати, відкривати для себе цей багатогранний світ. І що стосується вчителювання, то це бажання було цілком закономірним для дівчинки, яка виросла у династії вчителів. Моя мама Сайгак Тетяна Миколаївна, бабуся і дідусь Полові Лідія Іванівна та Микола Петрович - високваліфіковані вчителі, які внесли великий вклад у виховання молоді Петропавлівщини. Звичайно, що їх сродна праця для мене завжди була взірцем! Бути вчителем – це покликання!
Але романтика пізнання країн після перегляду безлічі тревел-шоу, під час цікавих уроків географії у школі та сімейних подорожей як країною, так і за кордоном, все більше й більше мотивували в майбутньому мати роботу мрії: подорожувати і отримувати за це гроші. Всі наступні роки після закінчення школи я була одержима цією мрією і крок за кроком йшла до її здійснення.
Наш прекрасний український Крим
Перше, що асоціювалось зі словом «туризм» в 2013 році, коли прийшов час обирати фах і університет, це був Крим. Наш прекрасний український Крим! Багато дитячих та юнацьких подорожей та відпочинків пов’язано саме з ним: Міжнародний дитячий центр «Артек», Ялта, Партеніт, Феодосія, Євпаторія, Гурзуф, Севастополь, Судак, Балаклава.
Перший курс навчання в Таврійському національному університеті ім. В.І. Вернадського за спеціальністю «Міжнародний туризм» закарбувався в пам’яті тільки найприємнішими спогадами: цікаві викладачі-практики, щотижневі вилазки в гори, поїздки до моря після пар, навколишня краса, клімат, а найголовніше – широкої душі люди!
Але історичні події склались так, що я змушена була зробити вибір: окупований Крим з отриманням російського громадянства чи залишатись громадянкою своєї країни, вільної незалежної держави.
Відверто: окупація Криму – це той біль, який і досі не згасає, не притуплюється з часом…
Київ – місто великих можливостей
Але свідомий вибір зроблено! Після успішної здачі академічної різниці, іспитів, заліків, я – студентка найкращого ВУЗу України - Київського університету імені Т.Шевченка.
Київ – місто великих можливостей. Крок за кроком продовжувала йти до своєї мрії, не втрачаючи ні дня. Займалась волонтерською діяльністю, організацією різних івентів, міжнародних фестивалів. Паралельно з навчанням шукала себе в туристичній сфері – робота в локальній туристичній агенції, згодом у великого туристичного оператора, який займається організацією подорожей по Україні. Але найбільш безцінний досвід, знайомства, знання і мотивацію до звершень отримала під час стажування у Міністерстві економічного розвитку у Департаменті туризму та курортів при Кабінеті міністрів України.
В той час особоливо гостро відчула, що суспільство та оточення – це надважливий ресурс. Він може посилити мене, мій проєкт, змотивувати на нові кроки до звершень. На кожному етапі життя у мене була людина, яка допомагала чи спрямовувала у потрібному напрямку. Упродовж всього часу студенства поруч були люди, які менторили мене, підказували більш ефективні шляхи, рекомендували, що можна почитати, подивитися, з ким познайомитися. Це допомагало набагато швидше рухатися.
Поза роботою також були і є люди, які мене надихають. З університетських часів я маю декількох подруг. Ми завжди підтримуємо та надихаємо одна одну. Наприклад, не так давно одна з подруг поїхала навчатися в Європу. Вона це рішення ухвалила за день. Інша подруга наважилась на переїзд у Арабські Емірати. Схожі вчинки нагадують, що не варто боятися щось кардинально змінити.
Після трьох років навчання в престижному виші, захисту кваліфікаційної роботи, держіспиту – отримую диплом бакалавра, який став фундаментом у кар’єрних сходах.
Далі життя складається настільки непередбачувано! Я переїжджаю у місто мрії. У Львів.
Місто мрії – місто Лева
Перший раз я приїздила до Львова ще в дитинстві, потім в юнацьких, студентських роках і мені настільки подобалось місто, що з часом я все частіше ловила себе на думці, що хочу тут залишитись на трохи. І так, станом на зараз, “трохи” перетворилось у три роки.
Західна Україна мені особисто дуже подобається. Люди тут горді своєю культурою, українська мова дуже красива, а люди найпривітніші. І, що для мене важливо, тут я відчуваю близькість до Європи, як ментально, так і географічно. Місто підкуповує своєю особливою атмосферою, культурою, спокоєм, відсутністю висотних кам’яних джунглів та, власне, містянами, які завжди радо зустрічають.
У місті Лева продовжила навчання за фахом – вступила на магістерську програму з «Міжнародного туризму» до Львівського національного університету ім. І.Франка. Навчаючись там, залучала максимальні можливості, щоб познайомити місцевих жителів з нашою Дніпропетровщиною. Оскільки великою проблемою є те, що існує свого роду недосказаність, деяка заангажованість між Сходом і Заходом. Тішить те, що умовні кордони все ж зникають і проходять не по лінії Дніпра, а насамперед у свідомості людей. Проблема на ментальному, культурному, світоглядному рівнях. Тому нам варто намагатися об’єднати Україну перш за все духовно. Отже, для єднання внутрішній туризм – важливий і дієвий інструмент.
Рідний і близький Дніпро
Паралельно, з метою розвитку власної кар'єри, вирішила поглибити багаж знань з економічних спеціальностей, які дуже необхідні для професійного зростання. Вибір пав на заочну магістерську програму «Міжнародних економічних відносин» Університету митної справи та фінансів у м. Дніпро.
Виникає питання-здивування: Львів – Дніпро, більше 1000 км між містами? Де логіка?
А логіки тут і не має бути, оскільки як не крути, а за рідним краєм все одно сумуєш! І приїжджаючи на сесію, на навчання – є можливість ще більше погостювати на рідних просторах Петропавлівщини.
Туристична компанія «Аккорд-тур»
І повертаючись до початку розповіді, до дитячих мрій – можу констатувати, що мрії таки збуваються! Зараз я працюю у престижній туристичній компанії «Аккорд тур» заступником розробника турів Угорського відділу, до отримання цієї посади працювала гідом-супроводжуючим туристичних груп у Європі.
Пам`ятаєте, я писала про свою мрію: «Працювати і отримувати за це гроші»? Станом на сьогодні – я відвідала 23 країни, маючи при тому конкурентоспроможну заробітну платню.
Викладацькі здібності і мрії теж втілюю в реальність – наразі я є аспірантом в Університеті митної справи та фінансів, у майбутньому – викладач.
Мій один з найцінніших ресурсів – це люди, з якими я працюю. Оскільки важливі підтримки та розуміння починань, проєктів. Так, за підримки мого наставника, наукового керівника, в Університеті митної справи та фінансів вдалося реалізувати декілька освітньо-туристичних проєктів, якими я давно мріяла займатись. У березні 2019 року почав працювати Центр розвитку туризму та гостинності, директором якого є я.
Мій девіз: «Все зможу, якщо захочу»
Аналізуючи, роблю висновок, що моє життя – це комбінація люблячої і підтримуючої сім’ї, правильного оточення, яке сама обираю, наполегливість і віра в усі свої починання.
Девіз, який мотивує: «Все зможу, якщо захочу».
Сподіваюсь, моя історія когось надихне і надасть поштовх до здійснення мрій!
Будьте активними, здобувайте знання, наполегливо працюйте над собою, будуйте великі плани на майбутнє! Молодість – неповторна пора! Насолоджуйтесь нею!
