Осінь 1943-го року... Петропавлівка... Увагу чотирнадцятирічного Петра і його друзів привертає радянський літак, він трішки не дотягнув до аеродрому, розбився... Пілот не зміг катапультуватися. Хлопці стрімголов біжать до місця падіння... Ось він, обгорілий радянський літак... Поховали пілота на Петропавлівському кладовищі. Після війни за кошти колгоспу збудували кам’яну гробничку. І табличку встановили з ім'ям – Полханов Іван Олександрович. Про героя згодом забули, могилку покинули і нащадки б не дізналися про ще одного героя, але історія нагадала про нього після 77 років мовчання.
На центральному кладовищі Петропавлівки є могила на якій стоїть чотирикутна стела з металевою зіркою на шпилі в залізній огорожі. На гробничці – мармурова табличка із авіаційною символікою й викарбуваною п’ятикутною зіркою, а під нею напис – Полханов Іван Олександрович. Говорять місцеві, що це могила радянського льотчика, збитого на літаку біля «рябого моста», що на в’їзді до районного центру. Підтверджує цю історію і жителька селища Галина Федорівна Зюбенко. Із 2016 року бабуся Галя постійно доглядає за похованням загиблого героя.
З Галиною Федорівною зустрілися напередодні Дня Перемоги. Бідкається жінка, що треба швидше навести на могилі лад, аби до 9 Травня встигнути. Онуччям витирає мармурову табличку і кладе на могилку квіти. Зізнається, дуже прикро їй, що так байдуже поставилися до могили пілота. Прибирають на могилах рідних і кидають сміття на солдатську могилу. До верху огорожу накидали пляшок і сміття. Та й порослі дерев товщиною з руку по всій могилі проросли, що й самого поховання не видно.
Галина Федорівна прибирає біля могили солдата
- Якось помітила цю стелу й запитала: а чия це могила? – розповідає Галина Федорівна Зюбенко. – А Петро Іванович Паливода, чоловік моєї сестри, відповідав: могила збитого льотчика. І додавав, що за «рябим мостом» упав літак, а його пілот загинув.
– А як же ви оце допустили, що закидають могилу сміттям? – питаю.
– Всі люди скидали, - відповідають мені.
Галина Федорівна
Плаче Галина Федорівна: хіба так можна? Сама почала ходити до могилки наводити лад. Більше десяти мішків винесла пляшок та сміття. Вирубала і викорчувала поросль. Посипала сіллю, щоб не проростало. Поштукатурила пам’ятник, як змогла. Обшкрібла, пофарбувала. А ще дуже їй шкода, що п’ятикутну зірку на стелі хтось вирвав.
- Петро Паливода помер 2014 року. А до того з ним ще встигли поговорити про льотчика працівники культури, – продовжує розповідати Галина Федорівна. – За два роки до його смерті приїжджали і журналісти. Вони розпитували про ті воєнні події. Під час звільнення Петропавлівки Петру було 14 років, і він про збитого льотчика все добре пам’ятав. Петро розповідав, як він бачив, коли біля «рябого моста» упав радянський літак. Разом з друзями бігав на місце падіння. У Петропавлівці в той час вже були радянські війська. Очевидці авіакатастрофи переповідали, що літак не дотягнув до аеродрому. А пілот не зміг катапультуватися, бо заклинило кабіну.
Місце поховання солдата
Була тоді осінь 1943 року. Юний Петро все бачив на свої очі. Прибіг він після падіння літака у Петропавлівку. Розказав про літак і льотчика радянським солдатам. Військові запрягли підводу і поїхали до «рябого моста».
Привезли тіло пілота до хати колгоспної бригади «Гігант», яка розташовувалася на розі нинішніх вулиць Шкільна та Польова. Бачили юнаки, що шкіряна куртка льотчика згоріла, аж тіло засмажилося. Очевидно літак, коли падав, був у вогні. Розповідав Петро, як тітка Марія Єрьоміна, жителька селища, принесла одяг. Одягли солдата. Поховали пілота на цьому кладовищі. Після війни за кошти колгоспу збудували кам’яну гробничку.
- Хто поставив гранітну плитку з написом, я не знаю, – розповідає далі Галина Федорівна Зюбенко. – Тепер говорять, нібито льотчика в цій могилі немає. Але перепоховання ж не було. Принаймні я такого не пам’ятаю, і ніхто про це не розповідав. Я після розповіді Петра про загиблого воїна у літаку так була вражена, що день-у-день плакала. А найбільше бентежила байдужість людей, які знали про збитого льотчика, а ніколи не віддавали йому шани. А могилу пілота ніхто не доглядав.
Самотужки почала бабуся Галя прибирати на могилі із 2016 року. Хоча й самій вже 71 рік. Спочатку в неї була думка поставити льотчику новий пам’ятник. Але процес демонтажу старої гробнички трудоємний, то й полишила цю ідею. Привела гробничку до ладу, наскільки вистачило сил. Трохи й квітів посадила. Головне, що їй дуже хочеться, аби про цього льотчика знали наступні покоління. У Галини Федорівни вже є троє онуків, один правнук. Син – учасник АТО.
- Щоб і вони пам’ятали тих, хто звільнів нашу землю від загарбників, – говорить, не стримуючи сліз, Галина Федорівна. – Я постійно заповідаю своїм рідним: коли мене не стане на цьому світі, то ви на моїй могилі не прибирайте, краще приберіться на могилі загиблого льотчика. Петро Іванович Паливода теж заповідав ховати його тільки біля героя. Так після його смерті і зробили. Коли ж прибирала могилу воїна, то виявила, що під верхнім шаром ґрунту лежить кам’яна плита.
Свого часу розпитували про льотчика працівники культури у пошуках будь-яких відомостей про загиблого льотчика Полханова Івана Олександровича.
- Є припущення, що льотчик цей із Мордовії. Ми перебрали в інтернеті стільки інформації, але так нічого і не знайшли.
Дуже сподівається Галина Зюбенко, аби якісь відомості віднайти про льотчика. Упевнена вона, що знайдуться небайдужі люди, які допоможуть їй в цьому. Бо пам'ять про подвиг героїв незгасима і повинна жити у наступних поколіннях.
З історії:
Директор історико-краєзнавчого музею Ніна Сергієнко розповідає історичні факти про бойові дії в Петропавлівці.
- В середині жовтня 1941 року Петропавлівський район був остаточно окупований. Окупаційний режим тривав до вересня 1943 року. З 10 вересня 1943 року радянські війська, які наступали на Павлоградському напрямку, зайняли більш як 140 населених пунктів, серед яких був залізничний вузол Межова, та прорвалися до Петропавлівки. Тоді серед багатьох сіл були визволені станція Брагинівка, села Троїцьке та Миколаївка.
- З 12 по 18 вересня 1943 року точилася боротьба за визволення інших сіл. У визволенні Петропавлівки зокрема брав участь 288-й Павлоградський винищувальний авіа-дивізіон. Під час бою у небі над Петропавлівкою був збитий військовий літак. Літак упав на околиці селища – біля мосту через трасу Київ-Донецьк (рябий міст). На горьківському кладовищі є пам’ятник «Скорботна мати», встановлена у 1956 році. За інформацією директора музею, можливо серед похованих є Полканов І.О. (або Полханов).
Братська могила на горківському кладовищі
Пошук редакції:
Пошуки інформації про солдата Полханова Івана Олександровича привели на сайт «Дорога пам'яті», де зібрані воєнні відомості.
Серед кількох однофамільців знайшла єдиного солдата, який похований на Петропавлівському кладовищі. Відомості про солдата і свідчення людей співпадають:
- «Полханов Іван Олександрович – народився 1909 року в с. Атемар Лямбирського району Республіки Мордовія. Призивався в Саранському райвійськкоматі Мордовської АССР у 1942 році. Військове звання – сержант 2 гвардійської механізованої бригади. Дата смерті 10.09.1943 року. В історії записано: загинув і похований на західній околиці с. Петропавлівка Дніпропетровської області. І маємо найціннішу знахідку – фотознімок льотчика.
Полханов Іван Олександрович
Могила з табличкою Полханов Іван Олександрович знаходиться саме на горьківському кладовищі.
- Знайшли і архівну довідку – список загиблих, серед яких і прізвище нашого героя, зазначено, що вони поховані в сел. Петропавлівка в центрі по вул. Радянська (сьогодні Героїв України).
Довідка. Список солдатів похованих в Петропавлівці.
Проте у Петропавлівському військкоматі зазначають, серед списку похованих в братській могилі в центрі селища на Меморіалі Слави такого солдата не числиться. Чи було перепоховання, чи ні, зараз важко сказати.
Можливо, ще будуть свідки чи додаткові факти. Проте можна говорити, що могила на горьківському кладовищі – це місце поховання льотчика Полханова Івана Олександровича. А отже історія льотчика нагадала про себе через 75 років після війни і має право бути не забутою.
