BG Image
Для людини активної, життєрадісної, звиклої до щоденного спілкування із широким колом жителів району, вихід на так званий заслужений відпочинок приносить небагато радості. Вимушена життєва зупинка спонукає зупинитися, озирнутися, задуматися над прожитими роками. Гірко усвідомлювати, що настав час підсумувати певний етап життя. Попереду – новий період. А яким він буде? Це хвилює і тривожить кожного. Спочатку радієш великій кількості вільному часу, а потім не знаєш, що з ним робити – говорять ті, хто підходить до цього рубежу.
Так сталося і з Тетяною Іванівною.
- Весь час працювала з людьми. Двері в мій кабінет ніколи не зачинялися, – говорить вона. – Мене знали, мабуть, усі в районі. І до цього часу зустрічаю знайомих, які із радістю розповідають мені про себе й свої справи.
Панасенко Тетяна Іванівна 19 років віддала державній службі – працювала в Управлінні праці. Щиросердна вдача притягувала людей. Кожному по можливості намагалася допомогти. Після роботи вдома теж вистачало клопіт: троє дітей, домашнє господарство.
Рукоділля було як необхідність: шила, в’язала, вишивала. Із повагою ставилася до людей, які знаходять себе у творчості – будь то написання віршів чи декоративно-вжиткове мистецтво.
Коли вільного часу раптом стало занадто багато, Тетяна Іванівна засмутилася, бо не знала куди себе діти. Все частіше приходила журба та безпричинний смуток. Мала сили й бажання знайти улюблену справу. Та ось лишень – яку?
Якось подруга порадила побувати в селі Рубанівському Васильківського району, в храмі Покрови Пресвятої Богородиці. Чула й раніше про це благодатне місце. Ось і вирішила побувати на свято Трійці.
Тетяна Іванівна розповідає:
- Пам’ятаю, мов зараз, стою в храмі перед образами й звертаюся подумки: «Господи, дай мені заняття рукам моїм! Допоможи знайти захоплення для душі!». І сталося диво! Не можу пояснити, як це відбулося, але перед очима у мене в уяві з’явилися різнобарвні стрічки, що немовби розвівалися на вітрі. Я тоді ще не змогла собі пояснити, що зі мною відбувається. Зійшла з неба Божа благодать.
BG Image
Їхали із Рубанівського додому, а марево не лишало її. Вся у думках, у роздумах, намагалася розгадати той дивний знак. Про таке мистецтво як вишивка стрічками Тетяна Іванівна чула, але як це робиться – не знала. Із чого розпочати – не знала. Зайшла до знайомої у магазин, де продавався товар для творчості, розпитала, чи хто займається у Петропавлівці таким рукоділлям. Так дізналася про те, що існують заготовки з готовою картиною і набором стрічок.
- А перші спроби допомогла мені зробити моя онучка Юля, – зізнається Тетяна Іванівна. – Приготувала я тканину, голку, стрічку. А з чого починати – не знаю! Тут онуця моя: «Бабусю, а давай я тобі покажу! Нас у школі вчителька вчила!» Тож вона мені допомогла вишити стрічкою першу квітку. А далі вже сама – потихеньку, набиваючи руку, як кажуть. Із часом ставало все легко й зрозуміло, з’являлися навички й вміння.
Було це в 2013-му році, Тетяна Іванівна навіть день запам’ятала, коли була у церкві на службі – 23 червня.
Захотілося більше дізнатися про мистецтво вишивки стрічками. Інформації було небагато. Виписала Тетяна Іванівна поштою книги. Почала читати, вивчати історію. А виявляється, це мистецтво, яке було для нас відносно мало відомим – не таке вже й нове! Історія вишивки стрічками розпочинається від ХІV століття.
Зародившись у Франції, це мистецтво тріумфально захопило всі країни Європи. Стрічками у давні часи прикрашали одяг знаті. Навіть королева Вікторія, дуже вибаглива до моди, красувалася в сукнях, вишитих стрічками.
Далі більше можна було почерпнути знань в Інтернеті, виписати стрічок, комплект голок для вишивки стрічками, станок – раму для вишивання. Перший станок зробив чоловік Віктор Савелійович. Захоплення дружини підтримує. А будинок наповнюється витворами мистецтва.
Тепер вже у Тетяни Іванівни велика колекція вишитих картин, декоративних подушок – навіть перерахувати не може всіх своїх робіт. Багато з них роздарувала, багато знайшли своє місце в оселях доньок. Вишиває готові картини, а буває, що ідеї народжуються від одного погляду на річ. Так виникли вишивки на гобеленових подушках. Є у колекції і портрет на замовлення: фотодрук на тканині та вишита квітами рама.
BG Image
Особливою красою вражають рушники Тетяни Іванівни. Перший Великодній рушник вишила в 2014 році.
- Вишивання цього рушника – справжнє диво. Немовби не я це роблю, наче б хто водить моєю рукою. Справжня Божа благодать! Перебувати у стані творчості – це небувале відчуття! Краса твориться сама собою!
BG Image
Минулого року теж до Великодня вишила Тетяна Іванівна рушник. Ідея прийшла, коли вона побачила в магазині мальовані рушники для пасхального кошика. Тільки поглянула на той малюнок, а перед очима вже замайоріли стрічки – і вона побачила вишиту картину.
Придбавши той рушник, прийшла додому і увесь день провела у мріях про майбутню роботу. Зізнається, що хочеться скоріше виконати всю домашню роботу, щоб приступити до дійства – творіння картин із стрічок.
Тетяна Іванівна розповідає, що за декілька днів до Великодня рушник був вишитий. Лишався невишитим напис – «Христос Воскрес!»
- Уявіть собі, – ділиться Тетяна Іванівна, – не можу вишивати. Не йде голка – немов щось заважає! Відклала я, а вже напередодні свята легко й швидко вдалося вишити великоднє вітання. Тож я зрозуміла, що тому мені й не давало написати ці слова, бо було зарано. І лише напередодні Воскресіння ці слова вишилися ніби самі собою: «Христос Воскрес! Воістину воскрес!»
Улюблене заняття дарує радість та натхнення. Це відпочинок від роботи, говорить Тетяна Іванівна. Від цього заняття отримує енергію для буденних справ.
- Яке дивне відчуття, коли вишиваєш стрічками! Це заняття схоже на малювання: так же підбираєш кольори, уявляєш собі майбутню картину. Це моє хобі, моє улюблене заняття, послане мені в храмі Покрови Пресвятої Богородиці! Це заняття наповнило моє життя новим змістом. Творити, отримувати насолоду від творчого процесу – це щастя! Навіть коли втомлююсь, то від цієї втоми отримую заряд бадьорості, від цієї праці народжуються нові ідеї. Я щаслива, що знайшла свою справу, завдяки цьому заняттю моє серце б’ється в новому красивому радісному ритмі. Дякую всім, хто оцінив мої роботи. Усі вони виконані із добрими помислами, з надією і любов’ю.
