В цей день прийнято вітати чоловіків та жінок, котрі зі зброєю в руках відстоювали (та відстоюють зараз) Незалежність та територіальну цілісність нашої Держави – України.
Майже у кожного захисника, воїна, за його плечима є та, яка і в часи козацтва, завжди була його берегинею та хранителькою сім’ї, в той час, як козак брав свою шаблю та йшов на захист своєї батьківщини. Так і зараз…
Для мене, дружини військового, «служба» розпочалась одночасно з моїм чоловіком, в той же день і в той же час. В квітні 2014 року, ввечері, коли чоловік був на роботі в шахті, я отримала повістку з’явитись йому терміново до військкомату по мобілізації… Довго не спала, чекаючи його з роботи, переживала страх, що буде далі? Він прийшов зі зміни, випив кави, приголубив, і, сказавши що все буде добре, взяв речі і пішов…
Мій чоловік Максим Дюмін за характером, мабуть, з дитинства військовий. Після того, як пішов на строкову службу, по її закінченню підписав контракт в Збройних Силах України. Тоді, в мирний час Незалежної та «недоторканої» (через реалії сьогодення) країни, професія військового не виглядала такою перспективною, як зараз.
Відслуживши контракт у три роки, Максим був сильно розчарований службою в армії, і йому довелося змінити професію на металурга. Ми вже були знайомі: він закінчував службу, я ще навчалась, а потім пішла працювати. Вже працюючи на заводі, а потім і на шахті, він для мене постійно був військовим, постійно цікавився військом, завжди говорив про те, що армію потрібно відновлювати, що військова професія дуже недооцінена і зовсім не варта того стану, в якому знаходилась в той, ще мирний час…
Він завжди був готовий до захисту своєї країни, домівки, сім’ї. Так і вийшло того квітневого ранку 2014 року.
Те, як було мені нелегко, мабуть зможуть зрозуміти здебільшого такі ж, як і я, жінки військових та їх батьки. Чоловік пішов по мобілізації на війну, а я з дворічним сином залишилась сама. Моїми «улюбленими» телеканалами, замість серіалів та мелодрам, стали телеканали новин, які висвітлювали події на Сході України, постійні переживання та різні думки, які не давали спати вночі.
Рівно рік тривала служба по мобілізації мого чоловіка, після чого його демобілізували і відправили додому. Звичайно, мені стало спокійніше, що він нарешті поряд, що він дома і з ним нічого не трапиться. Повернувшись з війни, він сильно змінився, він не знаходив собі місця в «мирному житті», тому що зовсім поряд з нами йде війна, яка ще не закінчилась. Попрацював на шахті трохи і повернувся знову назад, на війну. І знову для мене все, як з самого початку, тільки тепер вже у нас була і маленька донечка.
Вдруге, коли мій Максим повернувся на війну, мені було більш тривожніше – він пішов служити в підрозділ розвідки, а у військових розвідників дуже небезпечна робота на війні.
Так, одного вечора, мені подзвонив товариш чоловіка з його підрозділу і сказав, що Максима евакуювали у військовий шпиталь в реанімацію… Вони повертались з так званої «сірої зони», де виконували завдання з протидії диверсійним групам противника, задля захисту своїх передових позицій, і їх група вступила в бій з диверсантами бойовиків. На щастя, мій чоловік не отримав серйозних поранень, і після декількох днів після реанімації повернувся в підрозділ.
Мабуть, така у нас доля, жінок справжніх українських козаків, захисників нашої землі, чекати, переживати та всіляко підтримувати своїх коханих.
До цього часу мій коханий чоловік на службі нашій країні. За увесь час війни на сході він провів виключно на передовій близько двох років (це не рахуючи полігонів та відпочинку на ротаціях), а зараз служить на посаді інструктора відділення рекрутингу та комплектування в Петропавлівському об’єднаному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Він, як ніхто інший, може розповісти про службу за контрактом в Збройних Силах України тим, хто бажає піти на службу, розповісти про військову професію, її важливість, перспективність та відповідальність.
В День Захисника України та Українського козацтва хочу привітати та подякувати всім тим, хто стояв та продовжує стояти на захисті нашого спокою та мирного неба! Ви, захисники України, справжні та мужні нащадки своїх предків – козаків! Хай Бог дарує вам здоров’я та сил!
А ще хочу привітати жінок та берегинь своїх мужніх чоловіків та їх батьків, терпіння Вам!
Пишаймось нашими Захисниками!
Слава Україні!
З повагою Альона Дюміна
