Кожні п’ять років ми з вами йдемо на вибори виконати свій громадянський обов’язок або просто волевиявлення (кожен сприймає вибори по-своєму). Хтось бажає бачити нові обличчя (бо вже не вірить старим політикам), хтось підтримати "свого" кандидата (бо гідні партії), хтось взагалі не йде на вибори (зневірені).
І так робимо ми, виборці. Інше значення вибори мають для тих, кого обирають. Поговоримо про політиків. Про створення партій та їх програм. Чому партії об’єднуються? Хто такі мажоритарники?
Політичні партії як ключовий момент в демократії
У виборах 2019 року взяли участь десятки політичних утворень. Серед них були ті, що нині мають найбільші депутатські фракції. Але були і такі, хто намагався потрапити у Верховну Раду в новому форматі.
Політична партія – це ключовий момент в демократії. Свобода вираження поглядів, свобода мирних зібрань, свобода об’єднань – три ключові параметри, які характеризують демократичний характер суспільства.
Усі громадяни мають право на об’єднання, у тому числі на свободу об’єднання у політичні партії. Це право гарантує держава. Саме об’єднання в політичні партії – одне з прав людей боротися за владу.
Парламентські вибори 2019 року, як і попередні роки, проходили за змішаною системою: кандидати реєструвалися як від партій, так і самовисуванцями. Виборча системи, до слова, особливо впливає на формат представлення політичних партії у Парламенті і стратегію політичної сили.
Згадаємо передвиборні перегони в Україні. Наявність пропорційної складової і наявність одномандатних округів ставить партію перед муками створення стратегії. Стратегія звісно полягає в банальному, здавалося б, набрати якомога більше голосів.
Об’єднання – одна із стратегій політичних партій
Що ми побачили перед виборами до Парламенту? Політичні партії об’єднувалися. Але гуртувалися не тому, що мають однакову ідеологію, а тому, що ситуація на політичному ринку говорить їм: «по одинці ви не подолаєте ні одномандатні округи, ні пропорційну складову». Тому одна із стратегій політичних партій у нашій виборчій системі – об’єднання.
Наприклад, об’єднання східної та південної України на основі партії Опозиційна платформа "За життя" та з іншого боку "Опозиційний блок" з партіями "Відродження", "Наші", "Довіряй ділам", "Миру та розвитку".
Об’єднання – одна із стратегій політичних партій
Це свого роду об’єднання ресурсів на одному електоральному полі, яке більше орієнтоване на питання досягнення миру, відродження промислового потенціалу регіонів України, які пов’язані з металургією, вугіллям, захистом російської мови і прав російськомовних громадян.
Інше об’єднання теж доволі примітне. Але від того, що воно стало більш помітним, воно не стало більш сильним. Це об’єднання партій націоналістичного спрямування – "Державної ініціативи Яроша", "Свободи", "Національного корпусу" й інших.
Коаліція та політичний контроль
Що відбувається з Парламентом, якщо перемагають списки від якоїсь однієї партії (блоки не можуть брати участь у виборах), а в списках будуть представники інших політичних сил? У такому випадку коаліція буде дуже нестійкою, бо складатиметься з представництва багатьох політичних інтересів.
Ще один аспект, чому ми говоримо про слабкі сторони політичних об’єднань. Включати у списки однієї партії членів інших політичних сил законодавчо не заборонено, але немає гарантій, що включені кандидати в Парламенті можуть активізувати свою власну діяльність, тобто змінити свої погляди та ідеологію. Політична сила в такому випадку втрачає свою міць.
Наприклад в Естонії держава здійснює сильний контроль за діяльністю політичних сил та їх реєстрацію. Це не значить, що партії мають якісь обмеження, держава збирає та володіє інформацією про всіх членів партії.
Для цього є спеціальний реєстр політичних партій, а Міністерство Юстиції перевіряє чи дійсно всі у списку є членами політичної партії. Тому Естонський Парламент однорідний.
В Україні створення політичних партій відбувається дуже легко. Створювати політичні партії можна вільно, але не можна ігнорувати ті вимоги, які допомагають партіям бути сильнішими.
А що відбувається, коли партія перереєстровується?
При перереєстрації партія обходить низку вимог, які вимагають при реєстрації. Зокрема, партія вже не збирає підписи на свою підтримку. Хоча саме збір підписів на підтримку це, по-перше, можливість розповісти про політичну силу в середовищі виборців. По-друге, потенційно знайти прихильників для своєї політичної сили. По-третє, показати суспільству, що політична сила претендує на те, щоб мати вплив.
В Україні зазвичай саме вибори стимулюють політичні партії до перереєстрації. У минулому Парламенті більша частина політичних партій була з тих, хто пройшов так звану перереєстрацію.
Партії змінили статут, керівництво, керівників організацій, внесли зміни в програми. Це свідчать, що партія просто "купується", що кандидати не займаються партійним будівництвом, а хочуть перед виборами отримати машину, яка має завести їх у виборчий процес.
Яскравим прикладом є партія «Удар». Спочатку це була партії "Європейська столиця", яку перейменували в "Удар", потім "Удар Віталія Кличка" (певно хотіли ідентифікувати партію з пізнаваною постаттю).
Потім партія «Удар» увійшла в список політичної партії "Солідарність", всі разом вони назвалися – політична партія "Блок Петра Порошенка "Солідарність". У результаті партія "Удар" взагалі не висуває свій список кандидатів на вибори-2019, лише кандидати в окремих округах.
Аналогічна ситуація з партією «Блок Петра Порошенка», яку перейменували в "Європейську солідарність". Ідентичність, яка для виборців була важливою, вщент розпорошили, а на ринок вивели новий політичний продукт.
Чи є така стратегія вдалою чи ні – покаже час. А те, що список політичних партій може включати членів інших політичних партій, закладає ризики для партійного будівництва, бо в Парламенті депутати розходяться під свої «дахи», навіть будучи в середині однієї фракції.
"Одружувалися", бо кохали, а розійшлися через гроші
Що стимулює людей різних політичних партій розходитися після того, як вони потрапляють а Парламент. Задалося б, що все "совет да любовь": увійшли в фракцію – товаришуйте, діліть бюджет, а вони розходяться. Чому?
А тут як кажуть, «одружувалися», бо кохали, а розійшлися через гроші. Насправді, партії витрачають дуже багато грошей на політичні агітації і прагнуть повернути вкладені інвестиції.
Коли починається поділ бюджетних асигнувань на різні потреби (підприємства, бізнес, галузі, округи, дитсадки і тому подібне), звісно, важливу роль відіграє бюджетний комітет Верховної ради, та велику роль у політичній системі грає Президент. Незважаючи на те, що в Україні парламентсько-президентська республіка, Президент залишається дуже впливовим гравцем.
За період, коли Петро Порошенко був Президентом України, він створив систему персональних «залежностей» в різних органах влади. Звісно він не діяв як президент-втікач Янукович, який видавав якісь правила, аби Президент мав більше впливу та повноважень.
Петро Порошенко політичну систему не змінював, він використовував персональний вплив. Усі конкурси до Верховного суду, антикорупційних органів були використані для того, щоб більше лояльних людей до себе особисто в ці структури завести.
Оця можливість через особисті контакти впливати на діяльність різних органів влади грає важливу роль, бо всі політичні гравці, які заходять в Парламент, починають шукати Патрона – найбільш впливового гравця, який буде захищати їхні інтереси, а вони обмінюватимуть той захист на лояльність до нього і підтримку. Звісно, "любов" триватиме до тих пір, поки Патрон буде дозволяти їм реалізовувати свої власні інтереси.
Самовисуванці та мажоритарники
Самовисуванці у виборчому процесі відіграють двояку роль. З одного боку, це можуть бути члени певної партій, але партії їх не включають у списки. З іншого боку, є незалежні мажоритарники, які дійсно не пов’язані з політичною партією, а отже не мають ніяких партійних інтересів.
Чому ж деякі партійні самовисуванці не висуваються від політичних партій?
Перше: персональна пізнаваність, рейтинг та довіра до особистості вища, аніж до політичної сили. Друге: самовисуванець може набрати більше голосів, якщо він не буде себе позиціонувати як політична сила.
Третій момент: політичній партії не доведеться проводити з’їзд для того, щоб висунути цих кандидатів, не треба робити фінансовий звіт щодо цих кандидатів. Тому, якщо якийсь кандидат захоче «засипати округ своєю любов’ю», політична партія формально не матиме до цього ніякого відношення. Це дуже зручний інструмент, щоб не морочитися із фінансовою звітністю.
Самовисуванці, які позиціонують себе як незалежні, можуть підсилити коаліцію або навпаки її тягнути на дно.
Фракція партії "Слуга народу"
У Верховній Раді 9-го скликання фракція партії "Слуга народу" буде діяти як коаліція, так як має в своєму складі більшість нардепів від конституційного складу Парламенту. Зареєстрована депутатська фракція "Слуга народу" налічує 254 народних депутата.
Є ризик, що парламентську монофракцію важко буде контролювати, вона може розділиться на окремі депутатські групи, тим самим позбавивши Президента більшості.
А, отже, під час парламентської роботи та Уряду, коли прийматимуть різні управлінські та політичні рішення, у тому числі щодо Донбасу та Криму, інтереси почнуть розходитися. Поки коаліція має спільні інтересами – немає шансів дестабілізувати роботу Парламенту, тож є нові можливості на зміни в Україні.
Матеріал підготовано за результатами прес-туру до Києва у рамках спільного проекту Українського кризового медіа-центру та Естонського центру східного партнерства.
GIF: giphy.com
