Пам’ятаю головного редактора «Степової зорі» Ігоря Голубничого. Це була дуже поважна і шанована людина. Всі у Петропавлівці його знали, головний редактор був особою визначною. Звісно, я тоді й подумати не могла, що моя донька колись буде очолювати колектив редакції.
У нашій сім’ї зажди підтримували роботу та захоплення доньки. Коли ж вона почала працювати в редакції, у нашій сім’ї стали звичними розмови про справи газети. І звичайно ж, стали хвилюватися удвічі більше, коли Іру призначили головним редактором. Газета стала немов членом нашої сім’ї – ми думаємо про неї увесь час, ми хочемо допомогти доньці якомога більше, щоб у неї все ладилося.
І тому, коли у редакції звільнилося місце, я погодилась. Хоча й не так-то й просто було полишати колектив елеватору, у якому я пропрацювала 39 років. Та тепер звикла і вдячна своїй доні, що маю змогу працювати тут: приймаю замовлення, спілкуюсь з читачами, працюю з рекламодавцями.
Робота до душі, радію, що причетна до створення газети «Степова зоря».
