Уранці пропустила дзвінок від друга з Дніпра. У мене багато друзів та знайомих в Україні. Передзвонила. І ці 15 хвилин розмови ввели мене у стан, коли у вухах гуде, і світ сповільнюєтьсяся. Я й так третій день хворію, тому мало що розумію. Але наша розмова мене зовсім зупинила. Мороз по шкірі, мокрі, очі та відчуття безсилля. Тотального. А ще страх. Зло. І ще боляче так… від усієї цієї несправедливості. Від поділу. Від ненависті, яка на дотик у повітрі.
Дай Бог нам усім віри та любові! Рішучості та стійкості! І розуму! Розуміти, що правих із правлячих не існує. Є ми, звичайні люди, на долю яких випадає виживати в цій головоломці. Жодних висновків. Хочу обійняти всіх, кому як мені. Молюся за мир у серці. Вірю в одну лише міцну руку - Божу. І дай нам мудрості та смирення прийняти її та схопитися за неї, минаючи гордість і порожню балаканину. Ми всі в одному човні тут.
Не втрачаємо людяность, будь ласка! Друзі українці мирного неба!
