Любов Сидорівна Коломоєць із Петропавлівки згадує своє дитинство у селі Старий Колодязь, роботу вихователя в дитсадку, захоплення хоровим співом та поетичні спроби у дитячій літературі.
Найкраще у світі село
Мов казку згадує Любов Сидорівна найкраще у світі село Старий Колодязь:
- Село чарувало своєю красою, вишневими садами, вранішнім співом півнів, вечірніми піснями солов’їв. За кожним двором росли плодові дерева, теж здебільше вишні, у кожному дворі велике господарство – корови, телята, свині, гуси, кури. Діти теж допомагали батькам. Нас, малих, піднімали рано, щоб ми виганяли гусей, за ними й доглядали протягом дня – приносили води, сипали зерно.
Мама Юдіна Дар’я Дмитрівна із 13 років працювала на різних роботах. Прадідусь Юдін Антон Павлович був одним із перших поселенців у новому селі Старий Колодязь. Перший колодязь, навколо якого й утворилося село, знаходився поряд із садибою Юдіних. Із усього села люди приходили за водою. Носили відрами, на велосипеді возили бідони з водою. Тут була найсмачніша вода. Пам’ятає Любов Сидорівна, як одна із жінок, побачивши, що її мама пере білизну цією ж водою, здивувалася: «Дар’є Дмитрівно! Та невже Ви цією водою можете й прати?! Ми її так економимо! Тільки для їжі бережемо!» А іншого колодязя не було, то з цього колодязя і прали, і худобу напували, і собі їжу готували. На іншому кінці села такої смачної води не було.
Пізніше викопали ще один колодязь, який і зараз знаходиться за селом.
На той час у селі була початкова школа, клуб, магазин. Любов Сидорівна говорить, що жили дружно, один одному допомагали. У Старому Колодязі знаходилася 3-тя бригада колгоспу Ватутіна. Бригадиром був Юдін Василь Михайлович, він був людиною авторитетною і керував не лише бригадою, а усім селом.
До праці дітей привчали змалку
Любов Сидорівна згадує, як після закінчення початкової школи мріяли швидше ходити до 5-го класу у село Хороше. Щойно розпочалися літні канікули – бригадир зібрав випускниць початкової школи і говорить: «Ну що, дівчата, школу закінчили, треба допомогти колгоспу гарбузи сапати!». Взяли майбутні 5-класниці до рук сапу та й у поле – на гарбузи.
Коли стали старшокласниками, влітку допомагали ремонтувати клуб.
Василь Михайлович сказав, звертаючись до молоді:- Усі до клубу на кіно бігаєте? Тож давайте допомагайте мазати та білити!
Хлопці на конях місили заміс із глини та соломи. Дівчата мазали стіни, а потім білили.
Після 10 класу Любу Юдіну покликали доїти групу корів. Приїхав бригадир Василь Михайлович до мами та й говорить: «Відпустіть Любу корів доїти. Треба підмінити доярку», а потім до Люби: «Ти комсомолка! Треба допомогти колгоспу!» - Мама вчила мене поважати старших, не суперечити. Вміла я доїти корів з 10 років. А коли стала старшою, то сама їздила на тирло, яке було аж біля Водяного, доїла свою корівку та ще й корову хрещеної Некрасової Агафії Василівни. Там же, на тирлі, молоко й приймали, як говорили, «на план». Тож і погодилася вийти на групу.
Непросто було юній дівчині 25 корів доїти. Треба було рано вставати, щоб разом із старшими жінками розпочинати роботи. Досвідчені доярки намагалися допомогти дівчині, а потім вже Люба й сама змогла впоратися із своєю групою.
Важка селянська праця була відома із ранніх літ.
Такого меду, як у старичанського пасічника, більше ніде не куштувала
У колгоспі був пасічником Легкошкур Степан Якович. Бувало часто казав дівчатам: «Завтра беріть хліб, воду та бідончик для меду. Буду вас частувати!» І був той мед із водою та хлібом найкращим частуванням. Пахучий, прозорий, немов янтарний! Після таких ласощів і втома зникала. Знову йшли дівчата працювати. І зараз згадує Любов Сидорівна смак того меду і здається їй, що смачнішого, ніж у пасічника дядька Степана ніколи й не пробувала.
Якою б не була важкою робота, та молодь завжди знаходила час для відпочинку.
- Вся вулиця збиралася біля нашого двору, – пригадує Любов Сидорівна. – Замість лав – великі колоди дерев, на яких сиділи ми ввечері. А ще пам’ятаю високу гойдалку, яку зробили між двох кленів. Розгойдували її так, що аж до дороги долітали. Щовечора тут грала гармошка. Мимоволі прислухалися, як гарно ввечері співають дівчата. З тих пір і люблю співати.
Добрими працьовитими людьми, задушевними піснями, вишневими садками назавжди лишилося у пам’яті Любові Сидорівни рідне село Старий Колодязь.
Мріяла про професію вихователя в дитсадку
Як не добре працювати в колгоспі, та найбільше дівчина мріяла стати вихователем. Тому відразу після школи разом з подругою Зіною Некрасовою поїхали вступати до Бердянського педінституту на дошкільне відділення. Екзамени склали, а за конкурсом не пройшли. Повернулися у рідний колгосп – тут завжди потрібні молоді та працьовиті. Зовсім неочікувано для Любові приїхав бригадир Василь Михайлович і повідомив, що її викликають у райво. Здивувалася дівчина, та все ж поїхала. Зустрів завідуючий відділом освіти Судак Петро Григорович і запропонував йти викладати іноземну мову у Дмитрівку.
- Я почала відмовлятися – іноземну не знаю так добре, щоб інших учити. Мені подобається робота із маленькими дітками, говорю. Аж розплакалася, – згадує Любов Сидорівна. – Подумав Петро Григорович, щось у своїх записав подивився і сказав: «Добре, підеш працювати у дитячий садок №3».
9 вересня 1965-го року Любов Сидорівна почала працювати вихователькою у дитячому садку. Тоді саме йшла передача колгоспного садка до відділу освіти. Тож Любов Сидорівна стала першою вихователькою дитячого садка №3 «Тополька». Були у садочку діти навіть однорічні. Всього було 45 дітей. Поділу на групи не було. Завідуюча сказала відразу: «У нас усі рівні: коли треба дитину переодіти, помити чи перепеленати – це може зробити і няня, і вихователька». Так і працювала, згадувала мамині слова, що треба вміти слухатися, виконувати прохання, сумлінно робити свою роботу. Завідуючою працювала Кащишина Валентина Миколаївна, вона відзначала старанність та добросовісність працівниці садка.
Заочно Любов вступила до педагогічного училища. Це було саме те, про що мріяла, – робота з малюками. Добре співпрацювала зі своєю напарницею Гончаровою Іриною Миколаївною. Дружно робили свою справу, кожен робив те, що краще вмів. Ірина Миколаївна талановито готувала декорації до свята та костюми казкових героїв, а Любов Сидорівна писала сценарії, підбирала пісні до святкових ранків, розучувала їх разом з дітками. За успіхи у педагогічній праці Любов Сидорівна була нагороджена відзнакою «Відмінник освіти України».
У трудовій книзі Любов Сидорівни Коломоєць один запис місця роботи: «Дитячий садок №3 «Тополька» і 32 роки педагогічного стажу.
Співає у вокальному колективу і пише дитячі вірші
Молоду активну дівчину помітили у Будинку культури «Більшовик». Разом із іншими молодими людьми Любов випускала стіннівки, у яких висміювали нероб, хапуг, бюрократів. Прикрашали стіни Будинку культури плакати із результатами соцзмагання, у яких прославлялися передовики сільського господарства. Залучалася молодь і до проведення колгоспних заходів. А згодом стала співати у хоровому колективі колгоспу «Більшовик». Це стало улюбленим заняттям, зарядом бадьорості і натхнення. І зараз Любов Сидорівна є учасницею Народного колективу української пісні імені Степана Ковальського «Колос», із задоволенням відвідує усі репетиції та бере участь у всіх виступах колективу.
Любила завжди Любов Сидорівна створювати поетичні вітання для своїх колег та друзів. А ще – дитячі вірші. У час, коли працювала у садочку, небагато було віршів українською мовою, то й почала римувати нескладні рядки про все, що оточує дитину з перших років життя. Так назбиралася невелика збірочка дитячих віршів, яку самодіяльна поетеса назвала «Вірші про Стьопу».
Любов Сидорівна вміє відчувати красу навколишнього світу і любов до цього світу передає іншим.
Вірші про Стьопу
***
Посміхнулось сонечко
В Стьопине віконечко.
Мама Стьопу одягає,
Стьопі пісеньку співає:
Підростай, синок, скоренько,
Будь веселий, розумненький,
Як дубок, завжди кріпенький.
Твердо ніжками іди,
Тата й маму весели.
***
Світи сонечко щедріше,
Діток всіх зігрій скоріше.
Ластівка до нас летить,
Під крилом весна сидить.
Бджілки загуділи,
В поле полетіли.
***
По зеленому лужку
Потекла водичка.
Розлилась водичка,
Виросла травичка.
По травичці Стьопа йшов
І метелика знайшов.
Корівка
Ось корівка прийшла,
Молочка принесла.
Молочко біленьке,
Кашка смачненька.
Будем кашку мішать,
Будем Стьопу годувать.
Бичок
Мій улюблений бичок,
В нього золотий бочок.
Мордочка біленька,
Глазоньки кругленькі,
Ніжки товстенькі,
Ріжки тупенькі,
Просто він іще маленький.
Колосок
Ти рости, мій колосок,
Наливайся соком.
Скоро виростиш, як я,
Спілим та високим.
Дощик
Подивись, на тонкій ніжці
Дощик стриба по доріжці.
Танцював і по городу,
Розливав на грядку воду.
Напоїв у полі жито,
І ромашки в лузі,
Всі радіють дощику,
Степанчик і друзі.
Гусак
Наш маленький гусачок
Вже став гусачиськом.
І на мене так сичить,
Аж лапками тупотить,
Крилами махає,
Гусей захищає.
Кізка
На лужку гуляє кізка,
В неї гарні гострі ріжки.
Весело стрибає,
Стьопу розважає.
Квочка
Ко-ко-ко, – сказала квочка,
- Ні на крок від мого бочка.
Біля мене ви ходіть,
І лапками скрізь гребіть.
Тут знайдете черв’ячка,
Господиня дасть пшонця,
Наллє чистої водиці
З журавлевої криниці.
Курчатко
Дощик, дощик налетів
І курчатко намочив.
Вітерець, подуй злегенька,
Обсуши курча маленьке.
Ось пшоно, водичка,
Колись знесеш яєчко.
***
Я люблю із татом
На гойдалці кататись.
Розгойдай повище,
Щоби не боятись.
Щоб побачить криші,
А ще може й гори,
Та полів широких
Далекі простори.
***
Сон прийшов на наш поріг,
Він пройшов аж сто доріг.
Зайчик теж почав зівати,
Вже пора усім нам спати.
Нічка наступила,
Степанчика зморила.
Вечірня зіронька зійшла,
Стьопі сон принесла.
***
Коровай спекла бабуся
І поклала на столі.
Він рум’яний і пахучий –
До смаку всій дітворі.
