Цього літа мені пощастило побувати у рідні мого чоловіка на Волині. Поїздку планували так, щоб відвідати якомога більше пам’ятних і відомих на увесь світ місць, щоб насолодитися красою волинського краю.
І от ми вже у потязі. Чудові краєвиди пишнозелених лісів супроводжували нас до місця прибуття. Рівне, Луцьк, Рожище... Нас гостинно і радушно зустріли: родинна вечеря, приємні розмови.
Замок Любарта
А вже наступного дня ми вирушили у Луцьк, щоб побувати у відомому замку Любарта. Я уявляла собі, як він має виглядати. Але те, що побачила, перевершило всі мої очікування. Величезний замок височів над багатоповерховими будинками і вражав своєю величністю. Червона вежа була обрамлена цегляними візерунками.
Велетенські чорні ковані ворота зустріли нас і вже за мить ми милувалися таємничим середньовічним замком, який був збудований у 14 столітті, а в наш час добре відреставрований і мав міцний вигляд. Двір наповнений стародавніми статуетками і музейними експонатами: дзвони, гармати, кам’яні орли. В підвалах: художня галерея, музей технології минулого, в’язниця, крамниця, музей стародавньої зброї, де зберігалися мечі, списи, щити.
Не обійшлося і без сходження на верхні поверхи. Дуже хотілося пройтися коло бійниць. Навіть не думала, що за хвилину вже буду з чоловіком нагорі, милуватися красою міста, та на саму вежу зійти не ризикнули. Дві години пролетіли як мить. У замковій крамниці придбали сувеніри, обереги, книги. Вже через півгодини були на ринку, який розташувався біля підніжжя замку.
Замок Любарта
Торгівельні ряди ринку не справили на нас великого враження, хоч і були розмаїтими і багатими на товар. Та як кажуть в народі "Язик і до Києва доведе", тож розбалакалась із волинянкою, яка підказала, що зовсім поруч проходить Міжнародний фестиваль фольклору і там можна придбати не тільки вишиванку, а й багато чого іншого.
Проминувши дві вулиці, ми і натрапили на справжнє свято українського фольклору. Чого там тільки і не було! Вироби з глини, з дерева, з соломи, з лози, сувеніри, вишиванки, карпатські чаї, мед у гарнюсіньких баночках.
Волинські молодята
А ще тут зустріли волинських молодят, які позували фотографу. На моє прохання сфотографувати їх - охоче погодилися. Щасливі посмішки, весільне вбрання вишите білим по білому, сонячний день додали всім гарного настрою.
Завершили ми свій екскурс на головній площі міста, де височіла постать Лесі Українки. Уквітчана червоними квітами і буйною зеленню вона була неперевершена. Леся Українка – гордість Волині. У свій час поетеса писала слова присвяти рідному краю "Волинь моя, краса моя!"
Вже ранком другого дня я вичитувала в Інтернеті про музеї Лесі Українки і де вони розташовані. Найближчим був у селі Колодяжному, десь 40 кілометрів від міста Рожище, де ми зупинились. Недовго думаючи, вирішили побувати і там, у родовому маєтку сім’ї Косачів.
Музей-садиба Лесі Українки, Колодяжне
Літературно-меморіальний музей-садиба Лесі Українки в селі Колодяжному справив на мене велике враження. Охайний двір у зелені, квітники, стежини, дві білі хатки, садочок, яблуні, гай і ставок. Тут, коло ставка ходила Леся і писала вірші. Хатинка, де вона жила, має великі вікна. Рожева кімната в будинку була і спальнею, і робочим кабінетом.
Перед вікнами стоїть письмовий стіл, на ньому письмове приладдя, вазочка для квітів, дві поштові листівки, секретки, чашечка. Блакитна кімната, вітальня. Ліворуч – коминок, біля якого Леся писала, відпочивала. Велику частину кімнати займає рояль. Середину кімнати – овальний стіл з червоного дерева, накритий гаптованою лляною скатертиною.
А далі наша екскурсія продовжується в спеціально побудованому приміщенні, де розміщені у чотирьох залах матеріали та експонати. Екскурсовод розповідала про життєвий і творчий шлях поетеси, показувала настінні фотографії. І яке ж було моє здивування, коли побачила експозицію, де був наш земляк Михайло Комаров. Зраділа й екскурсовод, коли дізналася, що ми з батьківщини великого українця. Михайло Федорович Комаров народився у нашому селі Дмитрівка і вся сім’я Комарових мала дружні стосунки з родиною Косачів. А донька Михайла Комарова Маргарита була кращою подругою Лесі Українки.
Екскурсія у приміщенні
І не тільки з цією родиною. З ним дружбували: М.Коцюбинський, І.Франко, І.Нечуй-Левицький, М.Грушевський, М.Старицький, М.Лисенко. Михайло Комаров - видатний діяч української культури, бібліограф, фольклорист, етнограф, лексикограф, літературний і театральний критик, видавець, перекладач, громадський діяч.
Гордість переповнювала моє серце, бо наш видатний земляк був справді мега-величиною у літературному житті України. Захоплення і водночас сум огортав мої думки: чому ж у нас, на Петропавлівщині, ім’я Михайла Комарова забуте?
По приїзді додому вирішила: треба стукати у двері і відроджувати ім’я великого земляка. З’явилася надія на те, що меморіальна дошка Михайлу Комарову буде у нашому селі.
