Напередодні свого 80-літнього ювілею Олександра Федорівна весела, життєрадісна, сповнена позитивної енергії. «Я вже склала програму святкування свого ювілею, - радісно повідомляє вона. – Все записала: які пісні будемо співати, що робити, бо чекаю у гості найдорожчих – рідних та друзів»
- Любов до музики у нашій родині іде із давніх давен, - розповідає Олександра Федорівна. – У всіх був хист до гри на музичних інструментах. На баяні грали батько й дядько.
І була в дитинстві у 8-річної дівчини спокуса - баян, який залишався стояти самотньо, коли дорослі були на роботі. Бігла швидко до інструменту, тиснула на клавіші, ловила звук, прислухалася. Ще кнопка – інший звук. Кнопочка за кнопочкою – з’являється мелодія. Спробувала підібрати музику до пісні – вийшло! Так самотужки Олександра навчилася грати на інструменті.
Незамінним стало це вміння дівчини в школі: всі свята від 1 до 10 класу вона підігравала на гармошці. Під її музику співали й танцювали. Відвідувала музичний гурток, який працював у Будинку культури.
А далі було педагогічне училище, педагогічний інститут і диплом вчителя музики.
Пишається Олександра Федорівна, що родом вона з села Гриньки Полтавської області, у якому народився український композитор Микола Лисенко. Доля привела на Петропавлівщину.
Перші спогади: 1958-й рік, неділя, огляд художньої самодіяльності у районному Будинку культури. І вона, молода, привітна дівчина з баяном.
- Коли побачили музичний інструмент та почули як я граю, почали мене прохати підіграти на сцені. Я була рада допомогти, приємно було, що мене помітили. Репертуар був мені відомий, ми тобі всі на сцені однакові пісні співали. Тож того дня я прийшла додому пізно ввечері, доки не допомогла виступити на сцені усім колективам. Втомилася, але почуття своєї важливості додавало сил.
На той час у школах не було учителя музики, частіш за все піонервожаті керували хоровими колективами, розповідає Олександра Федорівна. Якщо ж у школі й був музичний керівник, то його прохали й у інші організації, і в клуб, і в інші школи. Тому уроки музики у розклад Олександрі Федорівні ставили так, щоб був день для поїздки в інші села.
Стефанюк Олександра Федорівна
Олександра Федорівна перераховує всі школи району, де їй довелося працювати: Самарська, Брагинівська, Олександропільска, Троїцька. Музикант, який володіє грою на музичному інструменті був дорогоцінним фахівцем.
Була вона керівником багатьох хорових колективів району: 12 років керувала хором у Дмитрівці в колгоспі Чкалова, а потім стала беззмінним акомпаніатором хорового колективу «Ветеран».
Хор «Ветеран» - особлива сторінка в історії Петропавлівки й району. Людмила Русаненко зібрала навколо себе всіх шанувальників пісні. Разом з Олександрою Федорівною вони єднали людей поважного віку, давали їм можливість займатися улюбленою справою, відчувати свою значимість у суспільному житті.
Хор «Ветеран»
- Багато жінок говорили, що репетиції хору для них – це мов ковток свіжого повітря, можливість причепуритися та відволіктися від буденних справ.
25 років дарували свої пісні учасники хору «Ветеран».
Трудовий стаж Олександри Федорівни – 53 роки. Вчителювала, керувала вокальними колективами. Разом із чоловіком виховали двох дітей – сина та доньку.
І завжди для усього вистачало у неї сил, енергії, бажання. Друзі та знайомі говорять, що у всьому у Олександри Федорівни ідеальний порядок: і в будинку, і на городі. Довго спати не вміє, говорять її подруги. О 4-й ранку вже порається. І пироги напечені, і борщ зварений.
Є у Олександри Федорівни ще один скарб, коштовний, дорогоцінний – дружба, яка триває вже більше 40 років. Із дівочих років разом Тамара Перебийнос, Раїса Ковальова, Віра Войтенко, Тамара Буц, Любов Карпова. Не стало Віри та Раїси. Сумують, згадують і продовжують зустрічатися. І через роки вони надихаються спогадами про молодість, не втрачають надії, вірять.
- Немає таких пісень, яких би ми не співали! – говорить Тамара Перебийнос. – Чекаємо цих зустрічей! І вдячні нашій подрузі Олександрі за її вічно юну душу, її добре серце.
Знову зберуться подруги на ювілей. Заспівають українські народні, романси, і свою улюблену про життя, про прожиті роки:
Посидим по-хорошему, пусть виски запорошены
На земле жили-прожили мы не зря…
