Три донечки як три сонечка, ростуть у Івана й Катерини: Злата, Вероніка і Олеся. Раніше жили в Першотравенську, потім переїхали жити до батьків Каті в село Хороше, і ніскільки не жалкують. Зовсім поряд школа і садочок.
- А найбільше ми радіємо, що діти живуть на відкритому просторі, де свіже повітря, де є місце для прогулянки, де вони разом з бабусею можуть кізочок порати й за курчатками спостерігати.
Згадує Катя, що в місті у садочку старшу доньку Злату не брали ні співати, ні танцювати. Говорили, що немає здібностей. А дівчинці цього дуже хотілося. Коли ж переїхали в село, то Злата почала й у Будинку культури відвідувати гуртки, і в школі – учасниця всіх заходів. І навіть на обласний фестиваль фольклорних колективів разом з іншими дітьми їздила. «Де й взялися здібності!» - сміється Катя. Вчителі згадують, що такою ж жвавою й артистичною була й Катя в школі. Була вона першою і в театральному гуртку і в танцювальному.
Старша донька Злата закінчила 4 клас, Вероніці – 5, а Олесі – 2 роки. Дівчатка завжди охайно одягнені, гарно причесані. У всіх – довге волосся, а в найменшої – веселі кучері. Тато дівчаток вважає, що коса – дівоча краса, і тому про інші зачіски з короткого волосся мови немає.
Катя розповідає, як одного разу коли були в гостях, господиня дому довго спостерігала за тим, як тато спілкується зі своїми доньками, як грається. А потім зробила висновок:
- Ось кому Бог дає багато діток! У кого тато гарний!
Катя теж відзначає, що чоловік дуже уважний до дітей, вміє з ними гратися і вміє просто поговорити. Будинок, де проживає сім’я, знаходиться недалеко від школи.
Можна йти дорогою – так довше. А можна через стадіон, короткою дорогою. Взимку, у сніжну пору, через стадіон тато відкидає сніг і робить стежку через весь стадіон – щоб Златі коротку доріжку до школи зробити. Знають односельці, що це татова стежка для доньки.
Діти, які живуть у любові, ростуть привітними й дружелюбними. Златка, Веронічка та Олеся мають багато друзів, спілкуються і з дітьми, і з дорослими. Недалеко від дому Будинок культури, тож дівчатка – найпалкіші глядачі. Особливо гаряче плескають у долоні, коли танцює старша сестричка Злата. А ще люблять аплодувати, коли бабуся Лариса Іванівна співає у вокальному колективі.
Кожна донька має свій характер, говорить Катя. Старша, Злата, любить красуватись перед люстерком, робити собі зачіски, одягати новий модний одяг. П’ятирічна Вероніка – справжня господиня, мамина й бабусина помічниця. Вона знає, де яка курочка сидить, знає, як в інкубаторі курчата й індичата висиджуються. А найменша, Олеся – це директор будинку і адміністратор. Всі в родині живуть за її розкладом. Вона твердо знає, чого хоче і вперто буде добиватися свого. Звичайно, дворічна Олеся – загальна улюблениця, і майже всі її забаганки виконуються.
Катерина Дайнеко з дітьми: Златою, Веронікою і Олесею
Різні у дівчаток й кулінарні смаки: Златка б їла лише пельмені, Вероніка – ласунка-солодкоїжка, а Олесю за стіл без м’яса й садити не варто.
Живуть діти у великій родині з татом, мамою, бабусею, дідусем і прабабусею. Катя у сім’ї – відповідальна за приготування страв. Нагодувати таку родину справа нелегка. Але Катя робить це із задоволенням. А влітку ще приїздять із міста племінники. Тож сім’я стає ще більшою. Більше й смаколиків треба готувати. Катя зізнається, що торти пече по 4-5 кг, щоб хоча б на два дні вистачило.
Про себе Катя говорить: «Найбільше щастя у житті – бути Мамою!». Спокійна вдача, завжди усміхнена, вона не уявляє себе без цих приємних домашніх клопотів і турбот.
- Мамою бути не важко! Навіть, коли трійко діток. Ці клопоти в радість. Не можу уявити себе без дітей. Я дихати без них не можу. Іноді дивує, коли говорять, що їдуть відпочивати без дітей, бо хіба то відпочинок. А я, коли думаю про відпочинок, думаю не про себе, а про те, що побачать нового мої діти.
Щастя – чекати зі школи доньку, гратися з малечею, щодня спостерігати, як ростуть діти, і в усьому відчувати підтримку чоловіка. «Це не просто наші діти, - говорить Катя, - це частинка нас». Тому весь вільний час проводять з дітьми. А веселий сміх дітей – найвища нагорода.
