Розвиток громад можливий лише через діалог між владою, мешканцями та громадським сектором. Саме так можна знайти конкретні рішення на стратегічні та поточні запити: як покращити безпеку в громаді, допомогти жінкам знайти роботу чи започаткувати власну справу, впорядкувати паркування чи посилити захист дітей від насильства.
Протягом кількох місяців у межах проєкту «We-LEAD. Жіноче лідерство в гуманітарних та управлінських рішеннях: розвиток механізмів впливу та дорадчі зміни», що впроваджується ГО «Будь в курсі» за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF), ми провели сім відкритих діалогових зустрічей у Дніпрі та громадах. Близько 140 жінок обговорювали з представниками та представницями органів місцевого самоврядування, центрів зайнятості, соціальних служб та інших установ реальні виклики та спільно шукали рішення.
Діалог, який має продовження
Будь-яка зміна в громаді починається з проблеми. Іноді вона виникає з особистого досвіду: мати не знає, куди звернутися, якщо дитина зазнає насильства; жінка після скорочення на роботі не розуміє, як опанувати нову професію; мешканки віддаленого села хочуть навчитися надавати домедичну допомогу, бо екстрені служби не завжди можуть прибути одразу.
Під час відкритого діалогу такі історії стають частиною ширшого обговорення за участі представників(-ць) влади та комунальних установ. Але щоб пропозиції не залишалися просто розмовами, потрібен зрозумілий план: що відбувається після зустрічі, хто опрацьовує пропозиції і як перевірити результат.
Саме для цього ми розробили дорожню карту практичної участі жінок у прийнятті рішень у громадах (посилання). Це інструмент призначений для органів місцевого самоврядування та громадських організацій, який допомагає перейти від фрагментарних зустрічей до системної участі жінок у гуманітарному плануванні, розподілі ресурсів, формуванні місцевих програм та контролі виконання рішень.
Дорожня карта визначає ролі всіх учасників: жінки формулюють потреби і пропонують рішення, влада може створювати можливості для участі та надавати відповіді, громадські організації можуть допомагати із фасилітацією і супроводом. Громади можуть адаптувати інструмент під свої умови та інституціоналізувати його у рішеннях рад і місцевих програмах.
Як це працює на практиці
Історія перша: паркування, план якого потрібно було змінити
Усе почалося зі скарги: у дворі на одній з вулиць Дніпра машини паркувалися таким чином, що перекривали проїзд. Валентина Ринда, одна з учасниць діалогової зустрічі, розповіла про це.
На зустрічі із міською владою та одним з комунальних підприємств отримали роз'яснення: хто за що відповідає, які є механізми реагування. Згодом погодили, що треба розглянути можливість облаштувати додаткові паркомісця і встановити обмежувальні елементи там, де машини постійно заважають. Одну з учасниць призначили відповідальною за підготовку звернення щодо порушень правил паркування.
Історія друга: захист прав дітей з прифронтових територій
Під час однієї із зустрічей жінки підняли тему дітей, які постраждали від війни, — їхній статус, соціальні гарантії, захист прав. Три учасниці створили ініціативну групу та підготували звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Проєкт звернення спочатку передали Тетяні Пальчун, директорці дитячо-молодіжного центру «Творчі», для експертного аналізу, а також звернулися до Лівобережної служби у справах дітей за юридичною допомогою. Жінки самоорганізувалися, визначили конкретний інструмент впливу і маршрут отримання підтримки.
Ця ініціатива отримала подальший розвиток. Одна з учасниць організувала зустріч із юристами служби у справах дітей, які допомогли доопрацювати звернення. Після цього його офіційно направили Уповноваженому Верховної Ради. Паралельно підписали Меморандум про партнерство та ухвалили рішення щодо спільного алгоритму дій ГО «Будь в курсі», Лівобережної адміністрації та КП «Водно-спортивний комбінат» для оперативного реагування на надзвичайні ситуації.
Історія третя: протидія насильству щодо дітей
Під час зустрічі з протидії насильству щодо дітей та молоді жінки запропонували створити зрозумілі алгоритми реагування, довідник доступних послуг і посилити взаємодію між школами, соціальними службами, поліцією та громадськими організаціями.
Анастасія Писаренко, мати трьох дітей і представниця спільноти студентів-психологів, наголосила: «Допомога постраждалій дитині не повинна обмежуватися лише фіксацією факту насильства. Необхідно забезпечити психологічну підтримку, соціальний супровід, правову допомогу та подальший моніторинг».
Наталія Біла з Дніпровського центру соціальних служб підтримала пропозиції і запевнила, що центр готовий використовувати напрацьовані рекомендації. За підсумками обговорення схвалено підготовку матеріалів із розпізнавання насильства, алгоритмів реагування та довідника послуг.
Історія четверта: працевлаштування та економічна незалежність жінок
Обговорюючи працевлаштування, жінки запропонували проводити виїзні консультації і практичні тренінги, забезпечити індивідуальний супровід тих, хто змінює професію, та активніше інформувати про грантову підтримку, ваучери на навчання і можливості перекваліфікації.
Юлія Маланіна, одна з учасниць, зазначила, що втрата роботи часто призводить не лише до фінансових труднощів, але й до зниження впевненості у власних силах та зменшення громадської активності. Її доповнила HR-фахівчиня Юлія Дереза: «Фінансова незалежність жінок сприяє розвитку громад, оскільки економічно активні жінки частіше інвестують у розвиток сімей, освіту дітей та локальні ініціативи». Зустріч об'єднала учасниць, які підтримали створення постійного консультативного майданчика між громадськими організаціями, службою зайнятості та місцевою владою. Крім цього, за результатами обговорення сформулювали пропозиції щодо підтримки жінок у пошуку роботи та перекваліфікації.
Тож які п'ять принципів ефективного діалогу
- Починати з реальних потреб. Найкращі рішення виникають тоді, коли в центрі розмови — конкретний досвід людей.
- Залучати тих, хто може діяти. На зустрічі важливо запрошувати фахівців, які відповідають за конкретну сферу: транспорт, соціальні послуги, зайнятість, освіту, безпеку.
- Перетворювати проблему на пропозицію. Пропозиція має містити конкретний напрям: виїзні консультації, навчання, інформаційну кампанію, петицію, створення робочої групи або механізму моніторингу.
- Фіксувати домовленості. Протокол, реєстр пропозицій або інший письмовий документ допомагає зберегти результати зустрічі та повернутися до них у визначений час.
- Планувати продовження. Після зустрічі має бути зрозуміло, який план подальшої роботи, у який термін він має реалізуватися і як учасниці зможуть дізнатися про результат.
Сім діалогів показали: коли жінки, влада й громадські організації сідають за один стіл і домовляються про план дій, зміни крок за кроком відбуваються. Не одразу й не завжди лінійно, але втілюються в життя. Адже сильна громада — це та, у якій мешканці та мешканки можуть говорити про свої потреби, влада має можливість їх почути, а всі сторони разом шукають рішення.
Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF) – це єдиний глобальний механізм, створений виключно на підтримку участі жінок в процесах розбудови миру та безпеки, а також гуманітарної допомоги. WPHF, керований низкою представників громадянського суспільства, урядів та ООН, — це трастовий фонд за участі багатьох партнерів, який мобілізує терміново необхідне фінансування для місцевих організацій, очолюваних жінками, та працює разом із жінками на передовій заради побудови міцного миру. Починаючи з 2016 року, WPHF надав фінансування та підтримав спроможність понад 1000 місцевих жіночих організацій громадянського суспільства, які працюють над питаннями порядку денного «Жінки, мир, безпека» та реалізують гуманітарну діяльність у 41 країні світу, які постраждали від кризи.
Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об'єднаних Націй.
