Вересневе визволення села у 1943 році було здобуте високою ціною. За сухими рядками фронтових донесень стоять десятки й сотні людських доль — тих, хто прийшов сюди з різних куточків тодішнього Радянського Союзу і назавжди залишився в миколаївській землі. Багато імен досі невідомі, частина документів загинула у вирі війни, а втрати окремих підрозділів так і не були повністю відновлені. Саме тому кожен знайдений архівний рядок має сьогодні особливу вагу.
Упродовж багатьох років дослідник історії краю Олександр Сидоренко опрацьовував матеріали архівів, фронтові журнали бойових дій, списки безповоротних втрат та госпітальні документи, щоб повернути із забуття імена полеглих у боях за Миколаївку. Поданий нижче перелік загиблих воїнів— це не просто статистика війни, а жива пам’ять про людей різного віку, національностей і військових спеціальностей, для яких дорога війни завершилася у Миколаївці. Імена більшості з них досі не внесені до списку визволителів села.
У вересні 1943 року під час двох штурмів Миколаївки село стало місцем надзвичайно жорстоких боїв. Тут обірвалися життя тих, хто говорив різними мовами, народився в різних степах, містах і селах, але загинув на одній землі. Вони напевне ніколи не чули про таке українське село Миколаївка до вересня 1943 р. Але саме тут завершився їхній шлях. Куля не розрізняла звань. Вона брала і рядового стрільця, і сержанта, і капітана, і майора. Падали ті, хто біг попереду, і ті, хто командував, і ті, хто рятував поранених.
Поданий список загиблих — це лише фрагмент реальної ціни визволення. І він далеко не повен – це лише вершина айсбергу тих втрат, які понесли тоді радянські військові підрозділи. Велика частина документів була втрачена у наступних боях разом із розбитими штабними машинами, згорілими польовими журналами та санітарними списками. Відтак списки загиблих і тих, хто пропав без вісти, так і не дійшли від багатьох військових частин до управління з обліку загиблого і такого, що пропав без вісти, рядового і сержантського складу Головного штабу сухопутних військ Міністерства оборони СРСР. Польові госпіталі та медико-санітарні батальйони дивізій були пересильними пунктами для сотень поранених, яких перенаправляли у тилові шпиталі. У Миколаївці похоронені фактично ті бійці, стан яких не вдавалося стабілізувати, щоб відправляти їх машиною до найближчої залізнично станції для перевантаження у санітарні поїзди, і вони помирали в госпіталі. А ще надзвичайно велика кількість бійців зникли без вісти… Але навіть цей неповний перелік, який вдалось скласти шляхом перегляду іменних списків безповоротних втрат у фонді управління з обліку загиблого і такого, який пропав без вісти, рядового і сержантського складу Головного штабу сухопутних військ Міністерства оборони СРСР, дозволяє побачити головне: за Миколаївку гинули не лише безіменні рядові, а люди різного віку, різних національностей, різних військових спеціальностей — від юних стрільців до досвідчених офіцерів. Більшості з них немає серед імен тих, хто похоронений на братському кладовищі села.
Миколаївка була звільнена не лише зброєю. Вона була звільнена кров’ю.
Цей список показує майже весь зріз радянського війська вересня 1943 року. Тут є: рядові стрільці, які першими підіймались в атаку; артилеристи й протитанкісти, які тягнули гармати у багнюці вперед під вогнем; зв’язківці, радисти, телефоністи, без яких командування сліпло й глухло; сапери, які проробляли проходи й знешкоджували міни; медики, які витягували поранених; командири відділень, взводів, рот і батальйонів, які вели бійців у бій особисто.
Особливо промовистими є загибелі під час звільнення Миколаївки командирів. Вони були не «далеко позаду», а на передньому краї.
Гвардії майор Куракін Віктор Тимофійович - начальник розвідки 236-го мінометного полку 1-го гвардійського механізованого корпусу. Поранений 19 вересня, помер 23 вересня. Загибель начальника розвідки означає, що навіть штабні офіцери працювали в зоні смертельного ризику.
Капітан Петров Олексій Іванович - командир батальйону – начальник артилерії 453-го стрілецького полку 50-ї стрілецької дивізії. Помер від ран 24 вересня. Це одна з найвагоміших втрат: офіцер, який координував артилерійську підтримку піхоти.
Капітан Данильченко Володимир Іванович - командир батальйону 50-го окремого бойового авіаційного батальйону. Загинув 9 вересня під час бомбардування переднього краю. Це свідчить, що навіть командири спеціалізованих частин діяли безпосередньо в зоні бою.
Гвардії лейтенант Ханін Самуїл Борисович - командир стрілецького взводу 2-го батальйону 2-ї гвардійської механізованої бригади. Загинув 8 вересня. Молодий офіцер, якому виповнилось всього 20 років.
Лейтенант Шмигирилов Сергій Прохорович – 22-річний командир стрілецької роти 50-ї стрілецької дивізії. Помер від ран 17 вересня. Командир роти — ключова постать у штурмовому бою.
Молодший лейтенант Миронов Анатолій Іванович – 21-річний командир взводу 1699-го зенітного полку. Загинув 10 вересня.
Сержанти й молодші командири (Клюкін, Корольов, Шехиров, Якубов, Стесяль, Єрмілов) піднімали солдат в атаку, тримали стрій, заміняли вбитих офіцерів.
Список особливо вражає віком загиблих визволителів Миколаївки:
Наймолодші — 1925 року народження. Їм було всього 18 років. Вони донедавна були ще школярами. Вони не встигли стати дорослими, але встигли стати частиною історії…
Басанов Микола
Клюкін Олександр
Курочкін Володимир
Ніколаєв Микола
Підгорнов Володимир
Чернишов Анатолій
Молоді фронтовики 1924 року народження - їм було 19 років.
Єрохін Анатолій
Захаров Гліб
Коваленко Микола
Кувшинов Іван
Назаров Ільяс
Шехиров Трифон
У 18-19 років вони прийняли на себе удар елітних танкових дивізій ворога. Це є свідченням того, що визволення Миколаївки було подвигом і «вчорашніх школярів».
Зрілі бійці 1900–1915 років народження - це чоловіки 28–43 років, як правило, сімейні, мали дітей…. У документах вказані дружини чи матері як адресати похоронок.
Найстарші
Комісаров Петро Йосипович — 1898 р.н.
Лисенко Іван Трохимович — 1897 р.н.
Географія полеглих охоплює майже весь тодішній СРСР: Миколаївка стала точкою, де перетнулися долі людей з Башкирії, Сибіру, Казахстану, Узбекистану, Азербайджану та України.
Миколаївський реквієм
Визволяючи село Миколаївку, у вересні 1943 р. загинули:
8 вересня 1943 р.
Захаров Гліб Михайлович, стрілець 2-ої гвардійської механізованої бригади, гв. рядовий, 1924 р.н.,
Кувшинов Іван Йосипович, спостерігач 2-ої гвардійської механізованої бригади, гв. рядовий, 1924 р.н.
Ханін Самуїл Борисович, командир стрілецького взводу 2-го стрілецького батальону 2-гої гвардійської механізованої бригади 1 гвардійського механізованого корпусу, гв. лейтенанат, 1923 р.н.
9 вересня 1943 р.
Данильченко Володимир Іванович, командир батальону 50-го окремого бойового авіаційного батальону, капітан, 1914 р.н., вбитий під час бомбардування переднього краю;
Курочкін Володимир Аббакумович, радист роти управління 2-ої гвардійської механізованої бригад, гв. єфрейтор, 1925 р.н.
Черніков Микола Андрійович, радист роти управління 2-ої гвардійської механізованої бригади, гв. рядовий, 1911 р.н.
10 вересня 1943 р.
Миронов Анатолій Іванович, командир взводу 1699-го зенітного полку, молодший лейтенант, 1922 р.н.
Пауков Олександр Андрійович, навідчик 1699-го зенітного полку 1-го гвардійського механізованого корпусу, рядовий, 1905 р.н.
Разживін Олександр Михайлович, навідник командир кулеметного відділення 1699-го зенітного полку 1-го гвардійського механізованого корпусу, рядовий,
Сидоркін Іван Костянтинович, помічник командира взводу 1699-го зенітного полку 1-го гвардійського механізованого корпусу, старший сержант
Стесяль Олексій Семенович, командир кулеметного відділення 1699-го зенітного полку 1-го гвардійського механізованого корпусу, сержант
Якубов Хілкі Якубович, командир кулеметного відділення 1699-го зенітного полку 1-го гвардійського механізованого корпусу, сержант, 1916 р.н.
12 вересня 1943 р.
Єрохін Анатолій Михайлович, командир відділення 2-ої гвардійської механізованої бригади, гв. сержант, 1924 р.н.
Комісаров Петро Йосипович, стрілець 2-ої гвардійської механізованої бригади, гв. рядовий, 1898 р.н.
Назаров Ільяс, стрілець 2-ої гвардійської механізованої бригади, гв. рядовий, 1924 р.н.
Соколов Пантелей Пилипович, номер гарматний 102-го гвардійського винищувально-протитанкового артилерійського полку, гв. рядовий, 1922 р.н.
13 вересня 1943 р.
Клюєв Іван Олексійович, старший сержант, 1922 р.н.
15 вересня 1943 р.
Басанов Микола Григорович, телефоніст 11-ої окремої винищувально-протитанкової артилерійської бригади, гв. рядовий, 1925 р.н.
Горін Василь Семенович, гарматний номер 11-ої окремої винищувально-протитанкової артилерійської бригади, гв. рядовий, 1909 р.н.
Чернишов Анатолій Тимофійович, 54-й окремий гвардійський саперний батальйон 1-го гвардійського механізованого корпусу, гв. рядовий, 1925 р.н.
16 вересня 1943 р.
Санін Михайло Григорович, номер гарматний 292 артилерійського полку 50 стрілецької дивізії, рядовий, 1921 р.н.
17 вересня 1943 р.
Бушман Михайло Семенович, стрілець 2-го стрілецького полку 50 стрілецької дивізії, рядовий, 1921 р.н., помер від ран у госпіталі.
Лисенко Іван Трофимович, стрілець 49-го стрілецького полку 50-ої стрілецької дивізії, рядовий, 1897 р.н., помер від ран у госпіталі, поранений 17 вересня 1943 р.
Мусатов Гаврило Валентинович, кулеметник 2-го стрілецького полку 50-ої стрілецької дивізії, рядовий, 1912 р.н., помер від ран у госпіталі, поранений 16 вересня 1943 р.
Савушкін Іван Павлович, стрілець 2-го стрілецького полку 50 стрілецької дивізії, рядовий, помер від ран у госпіталі,
Шмигирилов Сергій Прохорович, командир стрілецької роти 2-го стрілецького полку 50-ої стрілецької дивізії, лейтенант, 1921 р.н., помер від ран у госпіталі, поранений 16 вересня 1943 р.
18 вересня 1943 р.
Коваленко Микола Іванович, стрілець 1003-го стрілецького полку 279-ї стрілецької дивізії, рядовий, 1924 р.н., помер від ран у госпіталі, поранений 17 вересня 1943 р.
Корольов Володимир Сергійович, командир відділення 195-ої стрілецької дивізії, мол. сержант, 1910 р.н. помер від ран у госпіталі, поранений 17 вересня 1943 р.
19 вересня 1943 р.
Анометов (Акаметов) Вело А., стрілець 2-го стрілецького полку 50 стрілецької дивізії, рядовий, помер від ран у госпіталі, поранений 15 вересня 1943 р.
Воронцов Аркадій Сарипович, стрілець 49-го стрілецького полку 50 стрілецької дивізії, рядовий, помер від ран у госпіталі.
Підгорнов Володимир Костянтинович, командир відділення 78-го окремого протитанкового дивізіону 50-ої стрілецької дивізії, молодший сержант, 1925 р.н., помер від ран у госпіталі, поранений 19 вересня 1943 р.
Садовський Тимофій Микитович, стрілець 2-го стрілецького полку 50-ої стрілецької дивізії, рядовий, 1904 р.н. помер від ран у госпіталі, поранений 17 вересня 1943 р.
20 вересня 1943 р.
Єрмілов Євген Іванович, командир відділення 906-го стрілецького полку 243-ої стрілецької дивізії, сержант, 1904 р.н., помер від ран у госпіталі, поранений 18 вересня 1943 р.
Клюкін Олександр Васильович, командир відділення 2-го стрілецького полку 50-ої стрілецької дивізії, сержант, 1925 р.н., помер від ран у госпіталі, поранений 17 вересня 1943 р.
Ніколаєв Микола Іванович, стрілець 49-го стрілецького полку 50-ої стрілецької дивізії, рядовий, 1925 р.н.
21 вересня 1943 р.
Бєляєв Іван Миколайович, військовий ветеринарний фельдшер 1-го мотострілецького батальйону 36-тої гвардійської механізованої бригади, лейтенант, помер від ран у госпіталі, поранений 20 вересня 1943 р.
Ломакін Дмитро Григорович, стрілець 1-шої гвардійської мотострілецької бригади 1-го гвардійського механізованого корпусу, рядовий, 1916, помер від ран у госпіталі, поранений 19 вересня 1943 р.
Судисенко Ф.Д. (Судаченко, Сидиченко), стрілець 50-ої стрілецької дивізії, рядовий, помер від ран у госпіталі, поранений 20 вересня 1943 р.
Шамаєв Василь Іванович, стрілець 404-го стрілецького полку 176-ї стрілецької дивізії, рядовий, 1906 р.н., помер від ран у госпіталі, поранений 18 вересня 1943 р.
Шерстяних Данило Панкратович, командир відділення 1-шої гвардійської мотострілецької бригади, сержант, помер від ран у госпіталі, поранений 19 вересня 1943 р.
Шехиров Трифон Тимофійович, командир відділення 359-го стрілецького полку 50-ої стрілецької дивізії, сержант, 1924 р.н., помер від ран у госпіталі, поранений 17 вересня 1943 р.
22 вересня 1943 р.
Баратов Якуб, артилерист 9-го окремого взводу супроводження піхоти 50 стрілецької дивізії, рядовий, помер від ран помер від ран у госпіталі, поранений 16 вересня 1943 р.
Курлов Єгор Іудович, стрілець 130-ої окремої мобільної групи 1-го гвардійського механізованого корпусу, рядовий, 1917 р.н., помер від ран у госпіталі, поранений 20 вересня 1943 р.
Павлюк Семен Степанович, стрілець 109-го мінометного полку, рядовий, 1903 р.н., помер від ран у госпіталі, поранений 19 вересня 1943 р.
Сальков Георгій Іванович, стрілець 910-го стрілецького полку 243-ї стрілецької дивізії, рядовий, 1919 р.н., помер від ран у госпіталі, поранений 21 вересня 1943 р.
Тайгієв Юльга, стрілець 3-ого мотострілецького батальйону 1-ї гв. мотострілецької бригади, рядовий, 1922 р.н., помер від ран у госпіталі, поранений 20 вересня 1943 р.
23 вересня 1943 р.
Куракін Віктор Тимофійович, начальник розвідки 236-го мінометного полку 1-го гвардійського механізованого корпусу, гв. майор, 1913 р.н., помер від ран у госпіталі, поранений 19 вересня 1943 р.
24 вересня 1943 р.
Іванюшин Микита Терентійович, стрілець 49-го стрілецького полку 50-ої стрілецької дивізії, рядовий, 1906 р.н., помер від ран у госпіталі,
Петров Олексій Іванович, командир батальйону - начальник артилерії 453-го стрілецького полку 50-ої стрілецької дивізії, капітан, 1913 р.н., помер від ран у госпіталі
26 вересня 1943 р.
Макаельян Савел Осипович, стрілець 49-го стрілецького полку 50-ої стрілецької дивізії, рядовий, помер від ран у госпіталі.
Цей список — не статистика. Це повернуті з небуття імена.
За кожним рядком стояла мати, яка чекала листа. Дружина, яка не дочекалась чоловіка. Дитина, яка виросла без батька.
Ми не знаємо всіх загиблих. Багато імен загубилося в диму війни, у спалених документах, у розбитих штабних машинах. Але ті, кого вдалося знайти, говорять і за тих, чиї імена ще не знайдені.
Їхній список не має бути додатком до історії села. Він має бути її совістю.
