“Лише погляньте, які “новорічні гірлянди” висять по всій нашій вулиці Польова”, - показує фотознімки чоловік, що завітав до редакції. На знімках бачимо поле, вулицю, дерева - усе в різнобарвних сміттєвих та магазинних пакетиках, папір, пластикові пляшки... Усе добро з місцевого сміттєзвалища після сильного вітру опинилося на прилеглих вулицях.
Того ж дня їдемо на сміттєзвалище. Те, що побачили, вражає, адже сміттєзвалище не санкціоноване, а територія, на якій воно розповсюдилося, виросла за останні два роки до вражаючих масштабів. На сміттєзвалищі зустрічаємо Ольгу Анатоліївну Горбенко, жінка знає це сміттєзвалище дуже добре: понад 10 років пропрацювала свого часу в комунальному господарстві. Зараз пані Ольга часто буває на сміттєзвалищі, саме це місце допомагає їй виживати у складний час. Тож із пані Ольгою обходимо доволі чималу територію сміттєзвалища.
Колись територію сміттєзвалища огородили бетонними плитами, на в’їзді встановили шлагбаум, і заїхати на територію сміттєзвалища та висипати без дозволу сміття було неможливо. Зараз навіть на в’їзді в сміттєзвалище гори сміття, що лежить уже на ґрунтовій дорозі. А територія звалища розрослася далеко за межі огородження. Везуть сюди сміття й комунальники, і самі жителі.
Але те, що побачила сама журналістка, були квіточки. Пані Ольга пропонує подивитися на епіцентр сміттєзвалища та показує шлях. Виявляється, щоб дійти до центру звалища, маємо відійти далеко від в’їзду. Тож прямуємо ґрунтовою дорогою, яку накатали машинами просто по ріпаковому полю. Це й не дивно, бо саму ґрунтову дорогу вже давно засипали сміттям.
- Оночки бачите електроопори, - показує пані Ольга в далечінь, - Ото там була ґрунтова дорога, яка проходила по периметру сміттєзвалища. Тепер звідти й аж до цього поля — це все багаторічне сміття.
Територія, дійсно, вражає, адже величезна ділянка землі перетворилася на сміттєву зону. Тим часом пані Ольга згадує, як десятки років тому сміттєзвалище впорядковували.
- Колись працював директором комунального господарства Корнілов — був такий керівник. Я при ньому працювала в комунальнику. Він слідкував за порядком: нас тоді було 13 чоловік, ми приходили гуртом на сміттєзвалище та вибирали сміття: папір, пластик, скло... Можна сказати, сортували сміття й на цьому копійку додатково заробляли, щоб було на що жити. Люди збирали пляшки, пластик, пакети та папірці, здавали, та за отримані кошти вже можна було хліба купити. Останніми роками до Петропавлівки приїздили люди з Покровська, які забирали в нас сортоване. Зараз через бойові дії на Донеччині за пляшками та пакетами вже ніхто не приїздить, а раніше ми сортували сміття та здавали їм. Нехай воно коштувало копійки, але назбирати на хліб можна. Зараз воно літає та засмічує все навкруги, - розповідає Ольга Анатоліївна Горбенко.
Тим часом доходимо до епіцентру скупчення сміття: перед очима відкривається море зі сміттєвих кульків і різного побутового мотлоху. Викидають люди увесь непотріб: тут навіть очистки з картоплі, лушпиння з цибулі та цвілий хліб. Поряд із цим іржаві бетони, рештки побутової техніки та гори чорних та блакитних сміттєвих пакетів...
- Десять років працювала в комyнальному господарстві, зараз роботи не маю, а на сміттєзвалищі за всім дивлюся, щось може собі вибрати. Ми раніше так і працювали, збирали сміття, щоб прожити. Я хліб, залишки від овочів та їжі вибираю для курей, гускам, свиням даю. Зі сміттєзвалища можна прогодувати худобу, але, звісно, треба підкупляти їм зерно, - розповідає пані Ольга.
Після останнього сильного вітру кульки, папір, пластик, навіть грампластинки розкидало на поле з ріпаком. Посіви просто завалені мотлохом. Цікаво, чи фермери бачили, що коїться на їхньому полі? Пані Ольга ділиться своїми спостереженнями.
- Було, приїжджала техніка, якось навіть танк приганяли, позагрібали трошки, щоб вітром не розносило. Але ж сміття ніде не дівається, та знову назбирується, постійно везуть і везуть на одне місце усе. Це все лежать гроші на землі, його треба збирати та переробляти, але через війну зараз цього не роблять. Раніше все прибирали, тракторами заїжджали. Люди везуть сюди мотлоху дуже багато, а ще комунальник вивозить усе сюди. На Першотравенське сміттєзвалище не хочуть везти, адже там, мабуть, платно, а сюди безкоштовно кинули та поїхали, - розповідає пані Ольга.
Можна зрозуміти людей, які живуть поряд зі сміттєзвалищем, адже можна сказати, що їм під будинки звозять усе сміття із селища. Привозять сміття із кафе, бачимо купки паперових стаканчиків з-під кави та різні залишки.
- Звалище завжди було на одному місці, але тільки з часом стає все більше. Його треба згортати докупи, але на це чи ресурсів немає, чи просто бажання. Останній раз сміття вигрібали перед морозами, але піднявся вітер, і усе розлетілося. Тепер хтозна, коли сюди загляне техніка, немає нікому діла до звалища, - констатує пані Ольга.
До речі, це не єдине несанкціоноване сміттєзвалище в Петропавлівці. Утворюється воно не з повітря. Декілька років тому журналісти “Степової зорі” відкрили ще одну “таємну схованку” для сміття в мікрорайоні Будконтори. Ми навідалися з пані Ольгою й на це місце, і знову були шоковані. Адже за два роки територія сміттєзвалища й тут значно розрослася, ще трішки й сміття будуть сипати просто обабіч дороги.
Мушу зауважити, що судячи зі складу сміття, його сюди везуть усі, кому не лінь. Тут не лише пакети, які комунальні служби вивозять з багатоквартирних будинків та приватного сектору, це також обрізане гілля, і старий битий шифер, органічне сміття.
Масштаби сміттєзвалища лише збільшуватимуться. І це наша спільна біда. Клаптик за клаптиком засмічується земля, територія, яка по суті більше не має шансів виглядати інакше: стати полем, щоб його засівали, чи територією для будівництва. Чому ж так безжально розкидаються родючими землями.
Зараз, звісно, можна усе списувати на війну, але проблема не зникне, і вона на совісті кожного. Комунальній службі та нашим керманичам варто звернути увагу на сміттєзвалище. Очільникам, може, треба б хоч раз туди навідатися, не все ж у кабінетах проблеми обговорювати. Звісно, за один день, місяць чи рік неможливо прибрати сміттєзвалище чи організувати переробку сміття. Але ж і закривати очі на те, що на околицях Петропавлівки назріває екологічна біда, не можна!
