Минуло 5 років з початку бойових дій на Сході України. 14 червня вшанували всіх загиблих за незалежність і суверенітет держави в оці роки. А членам родин загиблих, які втратили найдорожче, роками доводиться збирати папірці, щоб довести свій статус та статус своєї рідної людини.
Саме папірці, бо документами назвати важко листи, які згорьовані втратою рідні возять із однієї інстанції в іншу, тільки того, що у них, цих інстанціях, різні форми документів. Майже на очах у рідних переписувалися діагнози у довідці про смерть. В очі матерям говорили образливі слова про загиблих дітей.
Членам сімей загиблих доводиться й надалі йти стражденним шляхом й лишатися сам на сам з проблемами.
У серпні виповниться 4 роки з дня смерті від поранення військовослужбовця, жителя Петропавлівки Олега Яковченка. До цього часу син Олега не отримав посвідчення дитини загиблого учасника АТО. Сину Олега Максиму виповнилося 15 років, він закінчив 9-й клас, отримав свідоцтво про базову освіту та буде продовжувати навчатися в 10 класі. Мати хлопця бережно зберігає всі документи, які неодноразово копіювала і лишала в кабінетах, а вони десь із цих кабінетів дівалися.
- Рік тому залишила всі надії, - розповідає Галина. – Перестала ходити по кабінетах. А оце недавно до школи приїжджали представники з військомату, класний керівник сина порадила ще раз звернутися. То я з цією ж текою документів і ксерокопій звернулася до Дарії Борисенко. Спеціаліст обіцяла допомогти.
З цими ж документами Галина звернулася до редакції. Вона перебирала акуратно складені документи та переповідала за ними історію свого життя.
Галина та Олег одружилися у 2003-му році. В 2004-му народився син Максим.
Але життя не склалося. Подружжя розлучилося в листопаді 2006-го. Та все ж стосунки між ними лишилися добрими. Галина згадує, що Олег завжди вітав і її, й сина з днем народження. Телефонував й просто, щоб розповісти про свої справи. Того разу він подзвонив, щоб поговорити з сином. А Галині коротко повідомив, що його мобілізують в армію.
Це була третя хвиля часткової мобілізації. Олег Яковченко був призваний на військову службу 14 серпня 2014 року. Від 16.09.2014 до 09.10.2014 р. безпосередньо брав участь у антитерористичній операції (про що є довідка). Службу проходив в Маріуполі Донецької області
Минав рік, підходив час демобілізації. Останні дні служби проходили в військовій частині в Бердянську. Олег телефонував рідним, говорив, що через два тижні буде вдома. Говорив бадьоро, ні на що не скаржився. Наступного дня телефон був поза зоною.
І раптом матері повідомили, що син у шпиталі в місті Запоріжжі і запевнили, що нічого особливого, запалення легень, приїжджати матері не треба. Родич із Запоріжжя прийшов навідати солдата й не знайшов його – за три дні солдат помер.
- Про смерть Олега я дізналася перша, хоча це й може здатися дивним, – розповідає колишня дружина Галина. – Серед ночі прокидаюся від того, що мене нібито кличе Олег: "Галю!". Я це так реально почула, що навіть злякалася. Серце калатало. Схопилася, поглянула на годинник: перша година ночі. Стало якось моторошно. Ми давно вже не спілкувалися, та я знала, що Олег скоро повинен прийти з армії.
Вранці зателефонувала до двоюрідної сестри Олега: "Що з ним?". І почула відповідь: "Звідки ти знаєш?! Олег помер вночі в госпіталі".
На похорони Олега Галина приїхала з сином Максимом, хоча зараз і жалкує: хлопець важко сприйняв трагічну новину, після цього став замкнутим, мовчазним. Здивована зовнішнім виглядом покійного була й Галина: обличчя було мов забальзамоване.
Пізніше товариші по службі натякнули, що саме в той час у частині проходили випробовування газової бомби, і ймовірно, що Олег і став жертвою цих випробовувань. У довідці про смерть був вказаний діагноз "Двобічна пневмонія".
Почалися нескінченні поїздки матері загиблого та колишньої дружини для встановлення статусу загиблого під час виконання військового обов’язку. Маршрут Петропавлівка –Дніпро – Запоріжжя було подолано неодноразово.
- Разів з двадцять довелося побувати в Дніпрі, - згадує Галина. – Спочатку нас у обласному штабі Національної гвардії зустріли зі співчуттям, обіцяли допомогти. А коли раптово у шпиталі Запоріжжя зникли документи, з нами стали говорити майже з презирством. "Що – грошей захотіли?!" - безцеремонно кидали в очі люди в погонах.
Чекали у розпачі висновок військових медиків про те, що смерть пов’язана з проходженням військової служби. Врешті видали ще одну довідку, написану від руки, у якій приписували загиблому безліч хвороб. І без того згорьованій матері сказали: «Він би й так помер через два тижні, бо був дуже хворий».
- Значить, коли мобілізували рік тому, медична комісія визнала його здоровим, а через рік служби – смертельно хворим?! – обурюється Галина. – І навіть за три дні дзвонив і ні на що не скаржився. Як так можна?!
Рік чекали висновку військово-медичної комісії. Врешті отримали підтвердження, що смерть була пов’язана з проходженням військової служби. У Петропавлівському військкоматі видали довідку Яковченку Максиму Олеговичу у тому, "що його батько, Яковченко Олег Миколайович, стрілець 3-го відділення 4-го взводу 8-ї роти 4-го стрілецького батальйону помер під час проходження військової служби".
Ця довідка дає право рідним загиблого на пільги, визначені чинним законодавством. А рішення приймається на місцевому рівні. Перелік документів подається до органу соціального захисту населення районною державною адміністрацією за зареєстрованим місцем проживання або за місцем фактичного проживання загиблого учасника АТО.
Так і зробили батьки Олега та колишня дружина, як представниця законних інтересів свого сина. І знову поїздки: цього разу знову ж із-за бюрократичних перепон. В Управлінні соцзахисту не приймали довідку, бо не було слова "обов’язок". Із-за слова знову поїздка в Дніпро. А там говорять: "У нашій формі цього слова нема".
Батьки загиблого отримали посвідчення, а з посвідченням сина загиблого знову не заладилося. Копії всіх потрібних документів мати здала в військкомат та Управління соціального захисту. У військкоматі чекали рішення районної ради, а потім втратили документи. У районній раді запевняють, що три роки тому підтвердили статус Олега Яковченка як загиблого у зоні АТО. У військкоматі людина, яка займалася цим питанням, розрахувалася, і питання знову зависло у повітрі.
У соціальному захисті теж не знали, чи надали статус загиблому. Коли знову ж жінка звернулася до служби соціального захисту, їй відповіли, що ніяких документів вона не подавала. На прохання жінки переглянути, документи все ж знайшлися.
- На цей раз причина була досить дивною, - продовжує Галина. – "Ми думали, що син не зареєстрований у шлюбі" - сказали мені. А я всі документи здала: свідоцтво про шлюб, свідоцтво про народження сина. Ми розлучилися, але Олег від сина не відмовлявся.
Чому так відбувається, Галина не може зрозуміти, прохає написати на її заяві відмову, щоб через суд встановити право дитини на статус, але й цього чомусь працівники соцзахисту зробити не можуть.
Обіцянки та тяганина продовжується. То спеціаліст у відпустці, то спеціаліст звільнився. - Ви не повірите, але це, дійсно, так: із-за букви доводилося їздити в Дніпро й назад,- сумно зазначає Галина.
То слово не таке, то кома не там. І так четвертий рік встановлюється статус дитини загиблого у зоні АТО.
