Народилася й прожила вік у Дмитрівці. Тут прожили своє життя й мої батьки Рублевські: мама Векла, 1894 р. н. й тато Стефан,1892 р.н. У метриці в мене написано було "Дашка Стефанівна", а паспорт вже видали на ім'я Дар'я Степанівна.
Сім'я наша була в пошані у селі, батьки були працьовитими людьми, турбувались про нас. Було в сім'ї п'ятеро дітей - чотири доньки й син. Тримали нас в строгості. Такого не було, щоб ми батька не послухались. Тата називали ми лагідно "папаша".
Батьки працювали в колгоспі. А мама була гарною швачкою - тож ми завжди були гарно одягнені. Папаша возив у Донецьк на базар картоплю, цибулю, кавуни, вишні (було й по 20 відер ми наривали) А звідти привозив ситцю нам на обновки. Мама до свята шила нам платтячка та сорочки.
Свята Пасхи чекали всі, а особливо ми, діти. Тато возив на млин зерно, яке давали в колгоспі, і привозив звідти борошно.
Була у нас корова, тож і масло, і сметана до пасочок були свої. Яйця збирали заздалегідь, відкладали, щоб було що і в тісто додати, і щоб пофарбувати.
А ось цукру не було. Додавали в тісто сахарин. Щоб пасочки були духмяні, до тіста додавали ганус. Це така трава, схожа на кріп, ось лише смак і запах інший. Траву цю сушили, а потім розтирали макогоном до порошку. Цей порошок сипали в тісто, добре вимішували. Коли пеклися паски, запах стояв на всю хату. І коли їли, теж випічка була пахучою. Зараз я й не знаю, чи є така трава, давно вже не бачила її у нас. Паски випікали у печі. Для форм готували банки з-під повидла.
Яйця фарбували лушпинням з цибулі. Набирали побільше його, вимивали й на ніч замочували в казані. Казан ставили 10-літровий, сім'я ж була велика. Вранці ставили казан на плиту, варили лушпиння, а потім в гарячу воду клали яйця. Ми викладали яйця в сітку (раніше з такими "авоськами" ходили у магазин) і опускали в воду. Через 5- 7 хвилин сітку діставали - яйця були зварені і мали красивий жовтаво-коричневий колір.
Звичайно, фарба для яєць і раніше продавались на базарі. Але така та фарба була погана, що бралася до рук після фарбування. А ось від цибулиння і колір гарний, і руки не бруднились.
Пам'ятаю, як готувалися до свята: прибирали, вибілювали в хаті. А на Пасху йшли до церкви. Церква знаходилась в колишній хаті на околиці села. Хоча й забороняли ходити до церкви, але паски люди все ж приходили освячувати.
Приходили з церкви і сідали всією сім'єю за стіл. Спочатку молилися слідком за татом, а потім починали їсти. Починали святковий обід із свячених яєць та пасок.
А тоді розпочиналися наші дитячі ігри та забави. Ми бігли за село, де любили гуляти. Це місце називали майдан. Там була гора, яка утворилась від вибуху бомби у війну. Ми з неї котили крашанки вниз, а там внизу хтось збирав. Називали "грати в навкатка". Якщо розбивали яйце, то віддавали тому, у кого яйце було міцніше.
Ось так ми святкували раніше Великдень.
Дар'я Полова
Зараз мені 80 років. Маю 4 доньок, 8 онуків, 6 правнуків. Гарні у мене діти, допомагають мені, турбуються, переживають, коли я хворію. А я їм говорю: "Не бійтеся за мене. Я з роду довгожителів: тато і мама мої більше 90 років прожили. А я ще довше планую жити!"
Зараз думаю: і чого раніше до церкви ходити людям забороняли? Що ж поганого у тому було? Добре, що тепер і у нас у Дмитрівці є церква, що люди ходять туди. І на Пасху Господню і молодь, і діти, й люди похилого віку йдуть на церковну службу, пасочки святять.
Треба до Бога повертатися, щоб жити стало краще.
