Напевне, Бог послав Вірі Петрівні довгі прекрасні роки життя як винагороду за її доброту та щирість. Її характер і почуття гумору – це як приклад позитивного ставлення до всього, що відбувається. Які б ситуації не готували доля, вона завжди долала труднощі з гідністю.
Свої найкращі якості і вміння передала Віра Петрівна і дітям та онукам, які виросли чемними, дружними, товариськими, відповідальними. І тепер все це дає мамі та бабусі Вірі снагу до життя. Саме такі слова лунали від гостей, які прийшли привітати Віру Петрівну із 90-річчям.
Вітає ювілярку Валентина Біневська
Народилася Віра Петрівна у Петропавлівці у далекому 1929 році. Батьки Віри були працелюбними людьми, майже увесь час яких був зайнятий роботою на власній землі. Любов до праці передалася від батьків і донечці Вірі. У часи розкуркулювання довелося Віриній родині трохи пожити у Красноармійську, на шахтах як тоді казали. Побачила юна дівчина голодні та воєнні сорокові роки.
Навчатися крою та шиття, які любила понад усю іншу роботу, поїхала Віра до Києва. А вже зі столиці повернулася додому не тільки зі спеціальністю майстразакрійника, а й з майбутнім чоловіком Григорієм, якого покохала саме у Києві. Хоча Гриша був теж родом із Петропавлівки і, навіть, навчався у школі разом із Вірою.
Віра Петрівна у колі родини
Коли одружилися, то переїхали жити у Маріуполь. Але невдовзі разом із чоловіком повернулися додому до Петропавлівщини. Тут збудували власний будинок, обжилися, народили та підняли дітей. Ось уже 41 рік як немає Григорія, а Віра все життя з дітками: виховувала, навчала, допомагала. Кожному дала вищу освіту – здійснила свою життєву мрію.
- А тепер і вони про мене дбають, – говорить Віра Петрівна, щиро радіючи за дітей, – Взимку забирають до себе, а на весну прошу, щоб привозили до своєї садиби, бо ще хочеться бути повноправною господинею. 90 років – це не привід сидіти без діла. У житті всього було. Та ні про що я не шкодую. Дякую долі, що так все у мене вийшло. Головне – треба увесь час працювати і не опускати рук, і тоді все у вас вийде. Зі свого життя зрозуміла один важливий закон: працювати – значить жити. І це дійсно так.
Віра Петрівна довгий час працювала закрійником в районному Будинку побуту. Поряд з основною роботою вела курси крою та шиття. Таким чином йшли тоді на зустріч жінкам, які мали бажання навчитися гарно шити. У ті часи до Віри Петрівни приходило дуже багато охочих.
- Значна частина Петропавлівки вміє шити саме завдяки майстерності ювілярки, – ділиться спогадами гостя Валентина Біневська, – До сих пір добрими словами жіночки нашого селища згадують умілу майстриню Віру Петрівну.
Юрченко Віра Петрівна
Мамина наука пішла на користь і донечці Галі. Вміє доня шити для себе все: і брюки, і куртку, й інший одяг. Галя завжди казала мамі, що шити – це важко, але дуже приємно. Галина – ще й музикант, працювала у музичній школі. Зараз живе і працює в Росії. У неї чудовий музичний колектив струнних інструментів, з яким об’їздила майже півсвіту.
Син Сергій працював першим секретарем райкому комсомолу, пізніше – у селищному виконкомі. В Межовій був на посаді голови адміністрації. Зараз зі своєю родиною проживає у селищі Солоне. Тож діти у нашої ювілярки талановиті і працелюбні. І жодного поганого слова про них від людей не чула. А всі онуки мають вищу освіту.
Та найбільше щастя у житті, вважає Віра Петрівна, – це щоб діти та онуки були здорові. Тоді й радісно на душі, і не страшні жодні негаразди. Коли дзвонить по телефону до дітей та онуків, то завжди питає: як ви там? Все добре – відповідають їй. – То й слава Богу, говорить вона, значить живу, значить життя триває. Кожен день необхідно бабусі Вірі передзвонити і у всіх спитати про справи, а потім і собі заспокоїтися, що все в порядку.
Коли донька Галя летить літаком додому, лежить на ліжку Віра Петрівна з тиском – переживає, щоб Галочка долетіла без пригод у дорозі. Бо не вистачає сил дочекатися, коли ж уже доня зайде до хати. Щороку Галя приїздить до мами додому. І цього року чекає ювілярка свою донечку, аби обійняти, пригорнути та розпитати про життя.
Дуже любить бабуся Віра музику. Про одне лише шкодує, що не вміє добре співати. А от син Сергій і співати гарно вміє, і на баяні зіграти:
- У мене діти всі співучі, - весело говорить Віра Петрівна, - Й самі співають, і людей навчають. Та й і я часто щось наспівую, коли займаюся домашніми ділами. Так веселіше, і справа швидше ладиться.
Юрченко Віра Петрівна
Віра Петрівна на 90 років зовсім не виглядає, зізнаються дружно всі, хто з нею знайомий. У неї вродливе, відкрите обличчя, щира посмішка. Приємний, веселий погляд. Зберегла Віра Петрівна до поважного віку і ясний розум та почуття гумору. Керується бабуся правилом: ніколи не говорити що болить.
– Замість того, аби лежати і перераховувати свої недуги, краще встати і йти щось роботи, – упевнена ювілярка Віра Петрівна, – Тоді про хвороби думати не буде часу. Оце і є мій головний секрет як довгожительки. Труднощі були, так, і дуже серйозні. Але я тепер точно знаю, що все в житті можна здолати, головне – мати бажання трудитися.
У підтвердження сказаних слів Віра Петрівна додає, що самотужки обробляє 10 соток городу. І це їй не важко, а навпаки – не любить сидіти без діла. Тож і господарює щодня у своїй садибі. Часто допомагає ювілярці справлятися з домашніми справами хрещениця Ольга, яка, як і більшість сусідів, дивується силі і завзяттю Віри Петрівни. Жартує бабуся Віра і про свій вік, говорить, що буде старатися зустріти сторічний ювілей.
- Прикладу всіх зусиль, щоб відзначити своє сторіччя, – сміється Віра Петрівна, – вже як святкувати круглу дату, то краще сто років. Бо 90 – це, як на мене, не дуже ювілейна дата.
Юрченко Віра Петрівна
Ділиться Віра Петрівна і власною життєвою мудрістю. Говорить, що в житті допомагало їй уміння ладити з людьми. Упевнена вона, до всіх людей треба ставитися лише з добрими намірами і жити по совісті, нікого не кривдити, не красти в іншого. Тоді й люди віддячуватимуть тобі добрими справами та словами, і тоді немов здоров’я та сил додається.
- Сьогодні святкуємо мамі 90 років. Вся рідня повинна з’їхатися. Приїдуть онуки, – говорить з гордістю син Сергій, – Мама наша виховала двох дітей: мене і мою сестру. І вже встигла навіть відправити нас на пенсію (сміється). Є у нашої ювілярки троє онуків, всі хлопці, кожен з яких досягнув певних життєвих висот. Є уже і троє правнуків та правнучка, яка вийшла заміж і навчається у Чехії. Бабуся Віра з усіма без винятку онуками спілкується, про всіх хвилюється. Завжди цікавиться чи є у них що їсти, за що навчатися, жити.
Коли діти та онуки приїжджають до бабусі Віри, вона завжди готує вареники, пече пироги, накриває стіл. Відкриті двері її будинку кожному, хто прийде в гості. Тож і сподівається, що столітній ювілей зустріне у великому колі родини з піснями і веселими посмішками на обличчях. Бажаємо Вірі Петрівні міцного здоров’я на кожен день. Щоб зустрічала дітей та онуків, ділилася з ними своєю життєвою мудрістю і раділа за їхні успіхи.
