З першої хвилини повномасштабного російського вторгнення українці єднаються та проявляють мужність. Від початку війни тисячі людей в Україні частково або повністю змінили свої мирні професії. З бізнесменів, пасторів та шахтарів вони стали військовими на захисті країни або волонтерами й роблять те, що потрібно саме зараз – захищають, возять «гуманітарку», допомагають тим, хто залишився без даху, їжі та ліків.
Волонтери УХЦ НП регулярно возять допомогу людям, які не захотіли виїжджати з прифронтових зон, зон ризику. Олена Писарева родом з Макіївки, а в Авдіївці живе з 2012 року. Вона маленька й тендітна жінка. Але саме вона є прикладом тих жінок, які забезпечують міцний тил та є надійною опорою для своїх побратимів і посестер, які перебувають у гарячих точках. Олена несе священнослужіння, є волонтеркою й несе служіння капелана. Її дивовижна історія захоплює та вражає.
З війною Олена стикнулася ще у 2014-му, і за вісім років не лише загартувала свій дух, але й розвинула волонтерську роботу. З початку повномасштабного вторгнення окупантів на нашу територію в лютому 2022 року - пастор Олена активізувалася ще більше. Війна застала жінку в ліжку, вона довго не їхала з Авдіївки, намагалася бути корисною своїй пастві та рідному місту, кожен день молилася і мріяла про перемогу та мир. Але з квітня 2022 року обстріли дуже посилилися і вона переїхала до міста Тернівки Дніпропетровської області та перевезла всіх людей зі своєї церкви.
- Авдіївка Донецької області - місто на кордоні. Наразі авдіївський напрямок "найгарячіший" – там точаться найінтенсивніші бої. В місті немає жодної вцілілої будівлі. Окупанти постійно обстрілюють Авдіївку з реактивних систем "Смерч", "Ураган", артилерії, танків. Місцеві мешканці тут живуть у підвалах і бомбосховищах й дуже потребують допомоги. Люди страшенно налякані й просять тільки одного – миру, - розповідає Олена.
Але при всьому цьому волонтери їдуть регулярно, а це три рази на тиждень, кожен раз везуть понад тонну допомоги: харчові продукти, предмети гігієни, речі, взагалі все необхідне для життя. Роздають допомогу і разом у цих сховищах моляться до Бога. Допомогу возять не тільки до міста, а ще й до сіл поблизу Ласточкине, Орлівка, Тоненьке, Уманське, Бердичі, Степове, Межове, Новопокровка, Скучне, Новоселове-1, Семенівка, Сокол, Солов'їве, смт Очеретине та Желанне.
- Я бачу багато різних людей. Вони не евакуювалися зі своїх причин і всі вірять у нашу перемогу, дуже рішучі. Навіть бабусі з інвалідністю, яким складно рухатися, в їхніх очах – бажання перемоги. Це дуже надихає, - говорить волонтерка.
Допомога волонтерів для багатьох зараз стає питанням виживання. Адже вони доставляють їжу, ліки та інші критично важливі речі в постраждалі міста й села, де не працюють крамниці, та евакуюють людей з небезпечних регіонів. У таких ситуаціях волонтери рятують життя.
- Вчиняй так, як хотів би, щоб поставилися до тебе в скрутному становищі. Для мене великим прикладом є наш старший єпископ Андрій Тищенко, який невтомно їздить на передову і в усі гарячі точки й служить людям. І мені не байдуже, що зараз відбувається в Україні. Коли дивлюся на людей, що залишилися у гарячих точках й слухаю їх історії, я бачу в очах цих людей жах і горе. Хочу відчувати себе хоча б чимось корисною для них, тож, евакуювавшись до Тернівки, я підтримую знайомих та незнайомих, об’єднуюся з іншими колегами та друзями-волонтерами. Це дає сили дочекатися перемоги, - говорить Олена.
Волонтерство зараз – це можливість особисто наближати нашу перемогу. Під час війни все залежить від нас, від кожного християнина, від кожного українця. Саме бажання бути корисним хоча б одній із мільйона жертв війни – розділити з нею горе, допомогти чимось чи подарувати позитивні емоції – спонукає християн ще більше займатися волонтерством.
- І ми не зупиняємось! Ми продовжуємо почате та, як у всі дні війни, їдемо знову і знову до тих, хто особливо потребує. День за днем, тиждень за тижнем, ми евакуюємо, годуємо та одягаємо. Слово й молитва дають неймовірну підтримку, тому ми продовжуємо ділитися, - підсумовує Олена.
