Рік незламності. У лютому минулого року, коли в країні почалася повномасштабна війна, ми розповідали про неймовірних жителів села Дмитрівки та їхній волонтерський пункт. Родина Наталі та Анатолія Біловол перетворили своє кафе «Чумацький шлях» на пункт незламності. Ось уже рік, як кафе годує всіх подорожніх військових, медиків, евакуйованих людей. Як минув рік війни, скільки нагодували людей та які знатні люди побували в «Чумацькому шляху» запитували в головної господині Наталії Біловол та дружнього колективу волонтерського пункту.
24 лютого кафе «Чумацький шлях» працювало у звичному режимі. Звістка про повномасштабне вторгнення збентежила всю родину Біловол. 25 лютого жителів зібрали на збори в Дмитрівці. Чоловіки почали записуватися в територіальну оборону. А Наталя Біловол вирішила волонтерити.
- Я вранці прокинулася й кажу чоловіку, що хочу зробити волонтерську кухню, тому що це потрібно. Чоловік ідею підтримав. Спочатку це було тяжко, бо доводилося самотужки годувати людей. А потім день-два, і підключилося все село, - згадує Наталя Біловол.
Найперше на «Чумацькому шляху» зробили безкоштовну каву та чай, роздавали пиріжки та бутерброди. А потім зрозуміли, що треба варити борщ.
- Один із захисників запитав: «А борщу немає?» Я кажу: «Є. Проходьте в кафе, ми вас нагодуємо». Але хлопці поспішали, часу на кафе не було. Ми зрозуміли, що пироги пирогами, а хлопцям потрібне щось гаряченьке поїсти. Тоді всі захисники направлялися на Донецький напрямок, ми розуміли, що там вони точно не матимуть гарячого. Узялися куховарити, - згадує Наталя Біловол.
26 лютого на «Чумацькому шляху» вже зварили перший борщ.
- У перші дні ми перед магазином поставили стіл, винесли тарілки, ложки, винесли каструлю із борщем і годували захисників. Хлопці стоячи їли борщ, тоді ще не було спеціально обладнаного приміщення, навісу, а до кафе хлопці не заходили, бо всі поспішали. Тому ми стояли на вулиці, пироги роздавали. А вже 28 грудня чоловіки змайстрували маленький навіс біля кафе. Розвели вогнище та готували там борщі. Військових зупинялося все більше. Спочатку ми один стіл поставили, потім другий додали, а потім третій... - згадує Наталя Біловол.
Люди зносили до волонтерського пункту пироги, продукти. Почали готувати обабіч траси. Великий казан, який стояв на вогні, а в ньому готували борщ. Варили борщ обабіч дороги та годували захисників.
- Це був фуршетний стіл: тарілка з борщем, хліб чи пиріжок. Але було холодно, хлопці мерзли на вулиці, тоді ми поставили столи в цьому приміщенні, щоб принаймні в затишку люди могли поїсти, - згадує Наталя Біловол.
З початку війни відвідувачів на «Чумацькому шляху» ще не так багато було, але згодом гостей ставало більше й більше. Зараз за добу «Чумацький шлях» фактично відвідують від 1500 до 2500 людей. Заїжджають здебільшого військові, але й зупиняються медбригади.
- Є водії, які вже добре знають, де поїсти можна гарячого борщу, і під час ротації заїжджають до нас на борщ, а потім розповідають побратимам, тож людей, що відвідали наш волонтерський заклад, стає все більше, - говорить пані Наталя.
До колективу «Чумацького шляху» приєднувалися люди, зараз нас біля 60. Працюють у три зміни. Розширилося й меню. Наймолодшій волонтерці на «Чумацькому шляху» 15 років, вона тут з мамою.
- До борщу почали робити салати, бутерброди, другі страви, м'ясо, солені овочі, свіжі овочі. Ми накриваємо столи, щоб було все: салати, м’ясні та овочеві нарізки, намазки. Може хтось не їсть борщу, то має змогу поїсти салатів, м’ясних страв, або просто кави попити зі смаколиками, - говорить пані Наталя.
Власне й борщу стали готували в рази більше. Спочатку на «Чумацькому шляху» готували борщ у 6-літровій каструлі. Це вже зараз, коли йде велика ротація та шалений потік людей, жінки варять приблизно від 5 до 10 каструль на добу, це 600 літрів борщу. Один борщ розливають по тарілочках та роздають захисникам, інша каструля вже на вогнищі варить наступні порції борщу. Гостей ставало все більше, тож і додаткові руки були вкрай потрібні.
- Люди самі приходять, пропонують свою допомогу. Кажуть: «Я можу». І ми всіх приймаємо в колектив, бо роботи дуже багато. У нас ті, хто вміє готувати, вони варять їжу, біля казанів та каструль. Вони вже знають чого скільки треба, займають своє робоче місце та готують. Я продукти видаю, і вони готують. Дівчата молодші пораються в залі: накривають столи, намазують бутерброди, роблять нарізки, миють посуд. Але всі в колективі самостійно між собою ці обов’язки розподіляють. Варять у нас здебільшого професіонали, - каже Наталя Біловол.
Після цілого року клопіткої роботи зізнається Наталя Біловол, як усе-таки важко було все починати, бо потрібні були продукти для приготування страв.
- Коли затіяла волонтерський пункт, то спочатку винесла з дому та магазину до волонтерського штабу ледь не всі домашні заготовки, закрутки, запаси круп, картоплі, овочів. Пам’ятаю, бігала й шукала пшоно на польову кашу, а колись міняли макарони на пшоно. Але односельці відгукнулися й приєдналися до нашої борщової справи. День за днем ми налагоджували постачання продуктів, зараз нам допомагає вся країна, - говорить Наталя Біловол.
На міжнародний та всеукраїнський рівень допомоги “Чумацький шлях” вийшов завдяки захисникам.
- Приїжджають волонтери й кажуть: “У вас була така-то бригада, ми їм допомагаємо, хочемо й вам допомогти. Так волонтери виходять на нас, зараз дуже багато волонтерів та організацій нам допомагають. І Вінниця, і Хмельниччина, і Львів. До нас долучилися вірні друзі, це Польща, Німеччина, Англія, Фінляндія, Чехія, Канада, Італія. Кожного тижня ми отримуємо продукти. Нам телефонують і питають, що потрібно. Наша волонтерська організація дякує всім за підтримку. Я кожну хвилину молюся за наших воїнів і дякую всім волонтерам за допомогу, - говорить Наталя Біловол.
Окрім харчів до “Чумацького шляху” надходить волонтерська допомога у вигляді одягу, взуття та ліків. Часто на «Чумацькому шляху» можна побачити бригади швидкої медичної допомоги, вони везуть поранених хлопців, які зазвичай не мають ні одягу, ні взуття. Тоді жінки як матері не лише годують захисників, а одягають, забезпечують нас також ліками.
«Чумацький шлях» об’єднав навколо себе й жителів з усієї Петропавлівщини. З кожного села та селища до волонтерського пункту в Дмитрівці привозять харчі, одяг і все найнеобхідніше для пункту незламності. Навіть діти допомагають волонтерам. Так група дітей з Олександрополя зібрала кошти, придбала та передала Наталі Біловол термопот, а ще бензопилу та інші необхідні речі.
- Це неймовірна допомога від дітей. У нас постійний потік людей, і ми кип’ятимо воду на вогні. Тепер маємо термопот, який дуже виручає. Діти великі молодці. Таких дітей побільше нашій Україні, - каже пані Наталя.
Долучилися до допомоги й шахтарі, від компанії отримали профнастил, дошки. Нам також дали пічки, а вже місцеві чоловіки змайстрували такий собі бліндаж для господинь, де тепер у затишку готують страви для захисників.
Зала, у якій частують захисників, щодалі стає затишнішою та перетворюється фактично на музей. Адже захисники залишають на згадку й у знак подяки шеврони, українські прапори з підписами та побажаннями, навіть трофеї з фронту. У кожного подарунка є своя історія, за кожним шевроном — обійми та вдячність за тепло й турботу.
- Найперший прапор ми отримали від 54 окремої механізованої бригада імені гетьмана Івана Мазепи, який військові привезли й написали нам побажання. А потім інші захисники та бригади привозили до нас прапори та шеврони. А ще ми маємо великий арсенал трофеїв з війни, як от відстріляні гільзи. Кожна річ дорога нам, бо подарована від чистого серця із вдячністю за турботу, - говорить пані Наталя.
До «Чумацького шляху» заїжджають і знаменитості. Нещодавно завітала Пташка зі сталі — це Катерина Поліщук - парамедик-доброволиця Національної гвардії України, яка під час війни з іншими парамедиками потрапила на завод Азовсталь у Маріуполі та співала «Батько наш Бандера» у підвалах «Азовсталі». Заїжджав соліст гурту «Тінь сонця» Сергій Василюк, співав для наших захисників «Ти признайся мені» та грав на гітарі. Та й самі захисники буває після обіду чи вечері можуть узяти баян та заграти.
Якось до «Чумацького шляху» завітав волонтер з Англії Мартін. Десять днів чоловік допомагав на волонтерському пункті.
- Мартін чистив овочі, допомагав на кухні, хотів подивитися, як все відбувається. Звісно, скуштував нашого українського борщу та сала. Мартін подарував нашому пункту генератор, який нас дуже виручив у часи блекауту, бо спочатку наші чоловіки майстрували нам світло з акумуляторів, - розповідає Наталя Біловол.
Анатолій Біловол тим часом працює по господарчій частині.
- Чоловік у мене - завгосп, на ньому всі господарчі роботи, будівництво навісів, забезпечення пальним та всім необхідним для приготування їжі. Без нього, як без рук, - каже Наталя.
За добу «Чумацький шлях відвідує до 2500 осіб. Готують жінки й для військових бригад. Раз на тиждень готують страви на 200 осіб: перші й другі страви, салати. Приїжджають і забирають страви та везуть захисникам.
Поки спілкуємося з Наталею, в залі постійно за стіл сідають на їдять борщик захисники. Одних нагодували, інші підходять.
- Дякуємо вам, наших усіх погодували, - вигукує до Наталі військовий.
- Нехай Вас Бог береже! - відповідає Наталя військовому. - Це хлопці їдуть воювати, тепер вони нагодовані, це добре. Багато таких приємних відгуків отримуємо від захисників. Один каже: «Відправлю жінці світлину, нехай побачить, що я неголодний». Коли бачимо, як хлопці голодні сидять у нас борщ їдять, то важко втримати сльози. А потім дівчатам руки цілують. Буває, що захисники приїжджають й без настрою, а коли вони поїдять, то сльози на очах, дякують. Не раз плакали, обнімали дівчат. Заради цього треба об’єднуватися, тільки разом ми переможемо. За ці моменти ми тут цілодобово готуємо для захисників. Це найкраща подяка для нас, - каже Наталя.
“Смачно, як у дома, як у мами”, - кажуть захисники. Такий маленький перепочинок і домашня атмосфера, яку створюють у «Чумацькому шляху», це дуже важливо.
- Нам приємно працювати для наших захисників і бачити їх радісними. І це скаже будь-яка жінка, яка тут працює, бо ми бачимо все це цілий рік. Хочеться працювати цілодобово для них, незважаючи на те, втомилися чи ні. Завжди знаходяться сили: ми повинні зустріти хлопців із посмішкою, провести з посмішкою, - додає пані Наталя.
Захисники надихають жінок, найприємніші слова, які кажуть: «Дівчата, заради таких, як ви, ми готові боротися й перемагати. Такий у нас тил гарний».
Ось ще військові Олександр і Роман із 3-тьої окремої штурмової бригади «Азов». Сідають за стіл та куштують гарячий смачний щойно з печі борщ. Не стримують слів вдячності:
- Ми їдемо на фронт, зупинилися, щоб пообідати. Наші побратими вже бували в «Чумацькому шляху» і нам порадили. Тут дійсно смачно готують, і зустрічають, як рідних. Це нас надихає, бо відчуваємо, як про нас піклуються. Дякуємо красно жінкам за смачний борщ, за тепло, яке ми тут відчули, - говорить військовий Олександр.
- Настільки приємно тут, що на душі потепліло. Дякуємо всім, хто бере участь, хто допомагає продуктами. Ви всі допомагаєте армії. Щиро дякуємо, - додає військовий Роман.
А навесні минулого року, коли почалася масова евакуація людей із Донеччини та Луганщини, через Дмитрівку йшли колони автомобілів та евакуаційних автобусів. Зупинялися машини й біля «Чумацького шляху». Зараз люди встаткувалися. А тоді було багато людей, і для кожної родини був борщик та чай. Евакуаційні автобуси знають про «Чумацький шлях», тож завозили людей пообідати. І навіть зараз ще евакують людей з територій Бахмуту, Часів Яру, Соледару...
У кінці минулого року редакція тижневика «Степова зоря» та сайту Петропавлівка.City традиційно проводила конкурс «Людина року Петропавлівщини». Наталю Біловол і команду «Чумацького шляху» люди номінували. Пані Наталя одразу зауважила, що окремо номінуватися не хоче, тільки з колективом, бо дійсно стали як рідні, бо це велика колективна робота. Це дійсно заслужена нагорода й визнання людей за ті добрі справи, які роблять на «Чумацькому шляху».
- За цей рік ми стали однією родиною, одним цілим. Це мої всі рідні. Найкращий колектив. Віримо в перемогу. Віримо, що вона скоро буде. З нашими хлопцями тільки перемога. І святкуватимемо всі разом. Будемо зустрічати хлопців. Столи поставимо по всій дорозі. Усе буде Україна, - говорить Наталя Біловол.
