15 грудня в Україні відзначають День працівників суду. Цей день - професійне свято людей, які забезпечують правосуддя в країні. До свята ми поспілкувалися з Людмилою Хандригою, секретарем судових засідань у Петропавлівському суді. Пані Людмила розповіла нам тонкощі своєї роботи та поділилася спогадами про працю довжиною в 38 років.
Людмила Іллівна родом із села Таранове, Васильківського району. У рідному селі жінка прожила дитинство, потім вступила на навчання до торгівельного технікуму. Після отримання середньої освіти Людмила пропрацювала 1,5 роки продавчинею в магазині, але незабаром життя жінки повністю змінилося.
Пані Людмила зустріла свого коханого Анатолія, невдовзі закохані одружилися, і подружжя переїхало на Батьківщину чоловіка. Анатолій родом із Петропавлівського району, тому родина вирішила оселитися в Петропавлівці. За роки щасливого подружнього життя Людмила з Анатолієм виховали двох синів Ігоря та Максима. Сини вже дорослі, мають свої родини та подарували батькам уже онуків. У пані Людмили є онучка, яка зараз навчається в інституті в Словаччині, а менший онук навчається в Першотравенському ліцеї.
Поряд із новим місцем проживання в Людмили розміщувався Петропавлівський районний суд, тоді вирішила жінка спробувати себе в новій сфері та попрацювати секретарем судових засідань. У пані Людмили дуже гарний почерк, і саме цим жінка зацікавила, адже того часу протоколи писалися власноруч і важливо було, щоби секретар мав талант писати не лише швидко, а ще й гарно.
У ті часи певних вимог до взяття на роботу на посаду секретаря не було, і вже 2 травня 1984 року Людмила Іллівна почала свій довгий шлях праці в Петропавлівському суді.
- У ті часи певна освіта не потрібна була, тому мене одразу взяли секретарем судових засідань. Звісно, згодом була можливість отримати спеціальну вищу освіту й стати помічницею судді, але на той момент я мала маленьких дітей, яких мені не було з ким залишити. То ж вирішила, що все таки для мене найкращою буде посада секретаря, - згадує Людмила Іллівна.
Першими суддями, з ким довелося попрацювати пані Людмилі, були Буц Володимир Гаврилович та Карпенко Іраїда Леонідівна. Саме з пані Іраїдою Людмила почала працювати. Із часом до суду прийшли ще судді: Бурда Петро Олексійович, він і став тоді головою суду, потім Рудакова Валентина Григорівна, а останні роки незмінно Людмила Іллівна працює із суддею Місюрою Катериною Володимирівною.
- Мені дуже подобалося працювати в суді. Усе нове, цікаве, я кожного дня з радістю йшла на роботу. Пам’ятаю, першими моїми справами були розірвання шлюбу, і було їх одразу сім. Я тоді злякалася, коли ж устигну всі протоколи написати, а воно ж ще й цікаво, кожна пара мала свою життєву історію, яку ти не тільки записуєш, а сприймаєш близько до себе, записувалося, як художній роман, - зізнається Людмила Іллівна.
У Петропавлівському суді працює наразі чотири судді, за своєю посадою пані Людмилу можуть запрошувати на судові засідання до всіх чотирьох.
- Звісно, працювати секретарем - це велика відповідальність. Раніше протоколи писалися від руки, усе судове засідання секретар записував на папері. Також того часу не було відеопідтверджень у суді та різних комп’ютерних технологій, - згадує пані Людмила.
Приїжджали до Петропавлівки й обласні апеляційні суди, і на засіданнях протоколи вела Людмила Іллівна, з її неймовірним талантом гарно та швидко писати роботу жінки високо цінували. За одне засідання жінка занотовувала по 40 листів протоколу. Звісно, із часом технології йшли вперед, у 90-х роках з’явилися друкарські машинки. Згодом з’явились комп’ютери, і писати від руки вже не потрібно було, усі судові процеси почали записуватися на аудіоносії.
- Коли з’явилися комп’ютери, тоді стало краще та простіше працювати. На комп’ютерах уже були готові шаблони, куди ми тільки вписували подробиці. Зараз так зовсім самі нічого не пишемо, усе за нас роблять комп’ютери, ми тільки фіксуємо, чия промова та відповідь, - розповідає пані Людмила.
Жінка зізнається, що спочатку було дійсно важко працювати, адже раніше навіть коли викрав два мішка пшениці, це вже був кримінал. Було багато невеликих справ, з якими все одно доводилося багато працювати та писати.
За роки праці в суді були й виїзні судові засідання. У таких випадках суддя із секретарем виїжджали в село, де проходили засідання. Зазвичай збиралися в сільських клубах. Наприклад, позбавляти батьківських прав батьків без рішення суду сільська рада не мала права, навіть родини, де батьки зовсім не виконували своїх обов’язків. Тому проводилися судові засідання.
- Був випадок якось: ми приїхали з Петром Олексійовичем у село Українське, довго чекали, уже люди зібралися слухати справу, а відповідачки, яку позбавляли батьківських прав, немає. Нам довелося йти до неї додому. Звісно, батьки там зловживали спиртними напоями, діти жили в жахливих умовах, страшна постіль, їсти нема чого, діти голі та холодні. На таке дуже важко дивитися, доводилося забирати дітей від таких батьків. Важко слухати й подробиці вбивств, адже кожну розповідь згадуєш постійно, навіть удома про людей думаєш, - ділиться спогадами секретар.
Пані Людмила розповіла, що в умовах карантину та війни Петропавлівський суд продовжує свою роботу, співробітники залишаються на місцях та проводять судові засідання. Звісно, роботи зараз стало більше, адже багато справ йде саме в Петропавлівський суд, але колектив тримається й сумлінно виконує свою роботу.
Людмила Іллівна на посаді секретаря судових засідань пройшла цікавий шлях, здобула великий стаж, напрацювала 38 років сумлінної праці. Та цього року вирішила, що вже час відпочити, тож незабаром жінка йде на заслужений відпочинок.
- Думаю, що вже досить працювати. За роботою та колективом, звісно, буду сумувати, на роботі багато часу проводила, це був мій другий дім. Мені в роботі подобалося все, було багато цікавих та приємних моментів за ці роки. Колектив мій неймовірний, уже люди з досвідом, відповідальні, багато вже також мають великий стаж праці й незабаром теж підуть на пенсію, - говорить пані Людмила.
Про свій колектив пані Людмила розповідає з теплом, буде сумувати, адже разом вони пройшли багато років. А ще в цьому році до колективу суду приєдналися три молодих дівчини, тому Людмила Іллівна вирішила, що їй час відпочити та звільнити місце молодим працівницям.
До речі, з любов’ю розповідає Людмила й про судову залу, у якій пропрацювала жінка майже 40 років. Родзинкою в залі є велика кількість квітів.
- Нашим затишком у залі дивуються та милуються й приїжджі адвокати, адже кажуть, що такої краси в інших судах вони не бачили. Звісно, усі звикли до суворості та решіток у суді, а в нас усе цвіте й гарно, слухаємо підсудних у красі, - із посмішкою розповідає Людмила Іллівна.
Усі ми звикли, що судова зала має бути суворою, але це не про залу, де господарює Людмила Іллівна. Бо тут - гарна атмосфера. ЇЇ створюють вишукані троянди, пахучі фіалки та вражаючі своєю красою орхідеї.
- Я живу в квартирі, і біля дому є покинуті ділянки, там я зробила собі клумби, насаджала різних квітів і насолоджуюся їхньою красою. Тому й на пенсії буду спокійно відпочивати та займатися своїм хобі, а улюблені квіточки на роботі залишаються тішити колектив, - каже Людмила Іллівна.
За свою багаторічну працю жінка отримала велику кількість подяк та неймовірну кількість спогадів про нелегку та цікаву роботу на посаді секретаря судових засідань. А ще вдячність від колег за багаторічну співпрацю.
