Об'єднують закохані серця: Дар'я Рарич і Юлія Симонович про свою роботу

Ірина СИТНІК Головна редакторка

17 листопада 2022 14:15

На сайті Petropavlivka.City ми часто розповідаємо про щасливі моменти в житті наших краян, зокрема про народження дітей та про одруження. Навіть зараз, коли в країні повномасштабна війна, люди закохуються, освідчуються, одружуються й продовжують рід української нації. Весілля - це цілий обряд, традиції, а ще це клопітка паперова робота, але не для молодят, а для тих, хто дбає про розпис наречених та законність шлюбів. Їх знають у обличчя всі, хто ставав на рушник. Наша розповідь про тих, хто дарує весільні емоції та реєструє шлюби в нашому селищі — працівниць Петропавлівського РАЦСу Дар’ю Рарич та Юлію Симонович.

Дар’я Рарич

Дар’я Рарич - начальниця Петропавлівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану в Синельниківському районі Дніпропетровської області.

Дар’я Рарич навчалася в Петропавлівській загальноосвітній школі №1. Після школи здобувала юридичну освіту в Бердянському університеті. Ось уже 19 років, як Дар’я прийшла працювати в Петропавлівський РАЦС. 2007 року, коли донечці Алісі виповнилося лише чотири місяці, Дар’я вийшла на роботу як спеціаліст РАЦСу. У 2010 році вона отримала пропозицію на посаду начальниці відділу, пройшла стажування, склала іспити, а в серпні 2011 року була призначена керівницею та ось уже 15 років очолює Петропавлівський РАЦС.

- Усе життя мріяла вступити до театрального університету, усі мої рідні та друзі про це знали, але після 11-го класу вирішила, що буду юристом. Не жалкую про цей вибір, дуже люблю свою роботу, вона цікава, хоча з людьми непросто працювати, - розповідає Дар’я Рарич.

Кожен робочий день — це відповідальність, нові знання, новий досвід. А ще робота артистична. Певно, що є тут і частина дитячої мрії Дар‘ї: пов’язати своє життя з театром. Свій перший проведений обряд весілля Дар’я пам’ятає дуже добре.

- Усю ніч учила слова, хвилювалася, щоби нічого не забути, але все відбулося дуже гарно. Молодята були щасливі, і обряд був зворушливим. За 15 років проведення церемоній був лише один раз, коли я забула слова. Але за стільки років роботи вже навчилася виходити із ситуації. Пишу тексти для весіль, а можу й імпровізувати, - розповідає Дар’я.

Весілля має проходити на одному диханні, тому важливо все: слова, атмосфера, музика. Зараз, наприклад, на весільній церемонії звучать романтичні та патріотичні пісні.

Юлія Симонович

Юлія навчалася в Петропавлівській загальноосвітній школі №2, по закінченню якої вступила до Харківського національного університету внутрішніх справ. 2009 року Юлія отримала запрошення на роботу до Петропавлівського РАЦСу, тоді це було “декретне” місце, але відтоді вона 13 років працює в РАЦСі.

- Вирішила вступати на юрфак і бути юристом, як батько. Може здатися, що робота нудна, але повірте, робота цікава, хоча й не без казусів. Подобається в професії все, окрім великої кількості паперової роботи — заповнення журналів та документації. На жаль, від цього нікуди не дінешся - усе має бути впорядковано, бо це ж документи. Хотілося б, щоби люди розуміли, бо буває, поспішають, хочуть, щоб усе швидко зробили, тож можуть “подякувати” недобрим словом. Але то моменти, а приємних та вдячних людей обслуговувати в радість, - розповідає Юлія.

Мода на весілля

Як молодята готуються до весілля, так і Дар’я та Юлія готують промови та одягають спеціальні обрядові вбрання. Свої перші обрядові сукні дівчата добре пам’ятають, адже шили їх спеціально на замовлення або власноруч. Зараз самі дівчата посміхаються, бо сукні виглядають кумедно, але на той час це була данина модним віянням, і виглядали вони вишукано.

- Перше моє обрядове вбрання було золотистого кольору з гіпюровими рукавами, шила я його власноруч. Ми повинні були стежити за стилем та тодішньою модою. Наразі проводимо весільні церемонії в українських вишиванках та вишитих сукнях, - розповідає Юлія.

У невеличкому гардеробі дівчата й досі зберігають, вже як реліквію, свої перші обрядові костюми та сукні. З цікавістю їх розглядаємо: гіпюр, оксамит, модні на той час фасони. У гардеробчику вмістилася ціла історія обрядових суконь.

- Пам’ятаю й досі свій перший обрядовий наряд, адже шила його дуже довго. Коли розпочала проводити церемонії одруження, пошила для себе три наряди. З 2014 року стиль змінився, зараз дозволено на обряд одягати свої власні сукні. Ми вже не шиємо, як раніше, спеціальні обрядові вбрання. Одягаємо зараз вишиті вбрання. Обрядові старі сукні зберігаємо й досі, - розповідає Дар’я.

За 15 років змінилася мода й на весільне вбрання. Дівчата пригадують, що раніше в моді були пишні весільні сукні з корсетами, а зараз стиль різний, у більшості - коротенькі біленькі сукні.

- Зараз дуже рідко можна побачити, коли наречена вдягає фату та вплітає квіточки у волосся. А у воєнний час більшість закоханих реєструють свій шлюб у військовій формі та вишиванках, – говорить Дар’я.

Робота РАЦСу під час ковіду та війни

Гучні весілля відійшли з початком епідемії коронавірусу. Тоді були встановлені обмеження, багато гостей не пропускали на церемонію розпису. Епідеміологічну проблему змінив військовий стан, тож гучні весілля відійшли, не на часі.

- При епідемії ковіду нам не дозволялося запрошувати гостей до зали. Потім карантин послабили та дозволили на церемонії бути присутніми близько 10 осіб. А зараз воєнний час, тому гучних весіль наразі, на жаль, немає. Тільки наречені та близькі гості, - розповідає Дар’я.

До війни дуже часто проводилися виїзні весільні церемонії, обряди проходили в різних місцях: це були парки, лісові галявини, ресторани. Таку послугу молодята замовляли додатково.

- Під час військового стану стало важче працювати: постійні сирени, загрози, більше роботи стало через вимушено переміщених осіб. Дуже чутливо, коли розписуєш молодят, а вони плачуть, і ми плачемо. Зараз часто оформлюємо шлюб без святкових церемонії. Не до свят, усе потім, після перемоги, - говорить Юлія.

З військовим станом роботи в РАЦСі стало більше: більше обласних контролів, державної реєстрації шлюбів та визнання батьківства. Багато військовослужбовців охочих одружитися. Співпрацює наш РАЦС і з військовими частинами. Під час війни можна оформити шлюб за актом, виданим військовою частиною. Якщо наречений на службі, то розписати військового з нареченою може командир частини. Потім привозять акт засвідчення шлюбу та на його підставі реєструють шлюб.

Усе ж, якщо молодята мають день-два на одруження, то приїжджають до РАЦСу. Дівчатам доводилося навіть поєднувати одночасно прийом громадян та реєструвати шлюби. А обслуговують під час війни жителів Луганщини та Донеччини, власне, всіх, хто звертається до Петропавлівського РАЦСу.

Колектив та обов’язки

У 2019 році до Петропавлівського РАЦСу приєднали Першотравенський РАЦС. Тепер це одна структура, яка обслуговує Синельниківський район. Головним базовим відділом є Петропавлівський РАЦС. Обслуговують людей у Петропавлівці начальниця Дар’я Рарич та спеціалістка Юлія Симонович. З 5 березня у відокремленому приміщенні в м. Першотравенську працює головна спеціалістка Оксана Пушенко.

Роботи дуже багато. Обслуговують не лише жителів району, а й вимушено переміщених людей. Також додалися до обслуговування відділи в Донецькій та Луганській областях, які через війну не працюють. З’явилася можливість зареєструвати шлюб за актом командира частини, тобто без присутності наречених в РАЦСі. Якщо військові приїздять на розпис до РАЦСу, то розписують їх без черг.

Тут не лише реєструють шлюби, насправді в спеціалістів РАЦСу досить інших обов’язків, наприклад:

юридичні консультації,
документи з усиновлення,
визнання батьківства,
реєстрація народження, смертей та шлюбів,
зміна імені,
повторні свідоцтва.

- Наприклад, документ загубили чи втратили через війну. То можуть звернутися за повторним свідоцтвом. Зауважую, що послуги та консультації є як безкоштовні, так і платні. До нас може прийти людина з будь-якого регіону за послугою, ми маємо державний реєстр, можемо обслуговувати усіх,- говорить Дар’я.

З березня 2021 року працює в РАЦСі й програма єМалятко. Тепер при реєстрації народження дитини батьки можуть замовити додаткові послуги, також подати заявку на ці послуги можна в ЦНАПі. Додаткові послуги РАЦСу:

Реєстрація народження;
Реєстрація дитини в державному реєстрі платників податків;
Внесенні інформації про дитину до єдиного державного реєстру;
Реєстрація за місцем проживання;
Призначення допомоги за народження дитини;
Компенсація вартості допомоги, пакунок малюка;
Допомога на дітей, які виховуються в багатодітних сім’ях;
Видача посвідчень батьків та дитини багатодітної родини;
Внесення даних дитини до реєстру пацієнтів;
Пакунок малюка та оформлення компенсації.

Статистика за 9 місяців

З початку повномасштабної війни за послугами до РАЦСу здебільшого звертаються вимушено переміщені родини, багато людей відновлюють документи.

Трішки про цифри. З початку року зареєстровано:

Народжень – 191,
Смертей – 827, з них 2 дитини у віці до 1 року,
Шлюбів – 306,
Розлучень – 90,
Змін імені – 5.

І кумедне, і сумне

Хтось одружується чи реєструє народження дитини, і це найприємніші послуги, які надають працівниці РАЦСу. Але ситуації бували різні: десь сміялися, десь плакали, десь втішали, когось вгамовували з поліцією.

- Професія дуже цікава. Коли веду прийом громадян, буває, задають нові питання, іноді сама дізнаюся щось нове, або трапляються різні юридичні випадки, у яких самій цікаво знайти правильний підхід, адже закони та правила змінюються. Важливо громадянам надати кваліфіковану допомогу, - говорить Дар’я.

За час роботи, зізнаються дівчата, доводилося й наречених довго чекати, коли запізнювалися. Був час, коли не мали зали для розпису, тоді використовували для церемонії хол райдержадміністрації.

- Бувало, молодята в спортивних штанях приходили. Якось наречений замість підпису ставив плюсик, доводилося наздоганяти молодят, щоби правильно розписалися, - згадує Дар’я.

Пригнічують неприємні моменти.

- Маємо справу інколи з агресивними людьми. Нещодавно була ситуація, коли військовий учинив суперечку, і довелося викликати поліцію. Чоловік хотів, щоб його негайно одружили, тоді як попередній шлюб був не розірваний. Це питання треба було вирішувати через суд, а ми не могли переступити закон. Усе має бути в рамках закону. Агресію чоловіка вгамовували разом із правоохоронцями, розмови були марними, - розповідає Дар’я.

- Буває, що люди приходять і кажуть: “Ми консультувалися з юристами, вони сказали, що їм повинні швидко зробити документи”. Але ж люди не мають уявлення, як видається той чи інший документ, скільки треба внести даних у реєстри та журнали, щоби видати на руки документ. Окрім того, варто враховувати, що в нас великий наплив людей, що є черга. До того ж багато переселенців, які відновлюють втрачені документи. Варто людям з розумінням підходити до нашої роботи, - говорить Юлія.

Утім дівчатам часто дякують, адже вони дійсно дарують людям неповторні емоції.

- Надзворушливі моменти, коли приходять військові та дякують, що я тут, на робочому місці, працюю, благословляю їх. Через годину вони їдуть на передову та не знають самі, чи повернуться. У такі миті страшно, але я їх підбадьорюю, хочеться вселити в них віру, надію. Завжди говорю: “Усе буде Україна!” - ділиться Юлія.

Не тільки юристи, а й психологи

Дівчата зізнаються, що у цій професії найважче видавати свідоцтво про смерть, особливо у час війни, коли гинуть наші захисники.

- Нещодавно довелося реєструвати смерть чоловіка, який віддав своє життя на війні, під Бахмутом. Необхідно було дружину заспокоїти, їй було важко навіть віддавати нам військовий квиток, дуже боляче з ним прощалася. Це найважчі моменти в роботі. Ми маємо бути ще й психологами. Непросто зареєструвати смерть і видати рідним свідоцтво, - говорить Дар’я.

Юлія зізнається, що не згодилася навіть на вмовляння рідних виїхати з країни. Вирішила, що вона має бути в Україні та виконувати свою важливу роботу.

- З 25 лютого мама кожного дня мене вмовляла виїхати з країни, доходило аж до суперечок: “Поїхали, треба втікати, подумай про сина”. Мама вмовляла, а я навіть не думала про виїзд. Навіть чоловіка я не послухала. Хто ж, як не ми! Вірила в ЗСУ. Кожен день починався з невідомості та закінчувався так само. Але нічого, вистояли, кожен на своєму фронті. І вистоїмо далі, та буде ПЕРЕМОГА, - говорить Юлія.