У сивочолому рибалці, що радіє гарному улову, одразу й не впізнаєш чоловіка, який втратив будинок та чи не все своє життя лишив на окупованій території.
Пана Володимира зустріла в Маломиколаївці біля кладочки на річці, це улюблене місце всіх місцевих і немісцевих рибалок. Чоловік уже сушив весла, збирав інвентар та охайно складав свій улов у мішечок.
- То як риболовля? – запитую рибалку.
- На вечерю буде. Але зараз - молодий місяць, тож улов не найкращий, - відповідає рибалка.
Пан Володимир розгортає мішечок з рибою й показує здобич зі свого тихого полювання - п’ять чималеньких щучок. З гордістю повідомляє, що піймалася рибка на нову приманку. А їх у пана Володимира - ціла скринька. Відкриває ящичок із гачками та приманками й по черзі про кожну розповідає.
- Ось на цю «жабку» щучка гарно клює. А оце найновіша приманка, вона йде по воді й створює вібрації, це дуже приваблює хижу рибу. Ось цій приманці (силіконовій рибці) щука хвостик відкусила, але таки спіймалася, - сміється пан Володимир.
Чоловік захопливо розповідає про своє хобі та зізнається, що настільки любить рибалити, що за своє життя перепробував усі рибальські снасті й не шкодує грошей на рибальські покупки.
- Ця скринька з приманками коштує, як будинок. Жінка просила, щоб чобітки її забрав з дому, а я снасті взяв. Усе, що встиг забрати з минулого будинку, - жартома зізнається рибалка.
З подальшої розмови дізнаюся, що пан Володимир родом з Донеччини, його рідне село Привілля, неподалік Лисичанська. У Маломиколаївці чоловік знайшов будинок, куди ще навесні переїхав із дружиною. Повертатися родині вже немає куди, бо село зруйнували.
- У нашому селі й людей небагато було, близько чотирьох сотень проживали, - говорить чоловік.
- Усі виїхали з села? – запитую.
- Людей з чотири десятки, може, і лишилося. Хто зміг урятуватися, то виїхали, а чимало загинуло. Під обстрілами будинки складалися, як карткові, тіла вбитих людей на вулицях лежали… Лишатися там була вірна смерть. Поряд з нами село Білогорівка вщент зруйноване. Нашого будинку вже немає та й в окупації ми б не жили, ми - люди віруючі, а вбити чи закатувати можуть навіть за віросповідання, - розповідає пан Володимир.
Приємно вразив чоловік, бо розмовляв українською мовою з притаманним суржиком, але нашою рідною. Певно, і неймовірне село Маломиколаївка приглянулося йому, бо почувається тут, як удома. Не втратив пан Володимир інтересу рибалити, а ще зберіг свій оптимізм і почуття гумору. І щиро вірить у Перемогу України.
