Олександр та Наталя Емельянові
с. Самарське
День весілля 17 серпня 1991р.
Олександр та Наталя Емельянові
18-річна Наталка приїхала вступати до Новомосковського аграрного технікуму. Швидко знайшла подруг і в їхньому дружньому колі весело проводила час перед навчанням. 31 серпня дівчата прийшли до технікуму і чекали зустрічі з майбутніми викладачами. Цього ж дня до технікуму приїхав і Олександр для продовження навчання після служби в армії.
Симпатичний юнак з русявим кучерявим волоссям у білій сорочці і червоній краватці з папкою в руках привернув увагу дівчат. Вони лише зацікавлено переглядалися між собою. Найсміливішою виявилась Наташа:
- Це мій наречений!
Здивуванню дівчат не було меж:
- Ти його знаєш?!
- Ні. Але він буде моїм.
А коли вже зайшли до аудиторії, Наташа насмілилась взяти папку, яку хлопець лишив на парті і, підглянувши в паспорт, урочисто повідомила подругам:
- Саша! Найкраще ім'я!
Про те, що його долю вже вирішили, Олександр і не здогадувався. Хлопця обрали старостою групи. Розпочалось навчання, і вони із головою поринули в студентське життя.
Ніде правди діти - для Олександра Наташа також стала найкращою з усіх дівчат і… він закохався!
Новий рік закохана пара зустрічала в батьків Саші в Богданівці. А на 8 Березня вирішили приїхати в Самарське. Наташа хотіла познайомити свого хлопця з батьками, а чемний та ввічливий Саша мав наміри привітати майбутню тещу зі святом.
Та березнева погода мало чим нагадувала весну - гуляла справжня завірюха!
- Приїхали в Петропавлівку, - згадує Наташа, - дороги заметені , ніякого транспорту немає. Вирішили йти пішки. Як у гарну погоду, то чому б не прогулятись. А в заметіль ми йшли до села вічність.
Саша раз у раз запитував Наташу: "Ще довго йти? Куди ти мене ведеш? Та тут і білі ведмеді не живуть!" А Наташа пізніше зізнається, що дуже боялась, що Саша розсердиться і повернеться назад.
Та все ж, хоч і сніговими заметами, та шлях до села Самарського подолали. Тепла зустріч з рідними та затишок у домі були варті того, щоб йти у заметіль.
Весілля зіграли 17 серпня 1991 року.
- Тривожний час, - говорить Наташа, - путч, розвал Радянського Союзу, по телевізору лише балет. І розмови, що йдуть танки. До нас навіть на другий день на традиційні вареники мало хто прийшов.
Після весілля студенти повернулись до навчання. Народився первісток, якому дали татове ім'я - Олександр. Після отримання диплому з відзнакою Олександр міг обирати місце роботи по своєму бажанню. "Тільки в Самарське!" - таке було його рішення.
Олександр тепер говорить:
- Раніше я думав, що Самарське - це кінець світу. А тепер знаю точно - це центр!
Олександр та Наталя Ємельянові мають сина й доньку, а тепер вже й онуків. Тож історія їхнього кохання продовжується!
Олексій і Наталя Василенки
с. Чумаки
День весілля 29 жовтня 2005 р.
Олексій і Наталя Василенки с. Чумаки
Олексій повернувся з армії і відразу ж ввечері пішов до Будинку культури на дискотеку. Тут і помітив веселу жваву дівчину. " Ось як дівчатка повиростали, доки я служив, - подумав він. - А пам'ятаю ж зовсім маленькою". Та школярка Наталка виявилась непростою дівчиною з характером. Крутнула носом, розвернулась і пішла геть, не звернувши уваги на гарного солдата.
- Він мене танцювати запрошує, а я йду в іншу сторону. Він до мене підходить поговорити, а я тікаю від нього, - розповідає Наташа. - І так продовжувалось півроку. Розігнав Олексій всіх моїх кавалерів, нікому не давав до мене підходити. І вже не пропонував додому провести, а просто йшов поряд.
Мабуть тим і підкорив Наташу - чоловічим характером та наполегливістю. А ще - вмінням щоразу дивувати. Міг прийти на побачення в березні і несподівано із-під куртки дістати величезний букет тюльпанів. Те захоплення й подив Наташа згадує й досі. А одного разу з-під куртки показалась мила мордочка цуценяти. Наташа ухопила собача, притисла до грудей, до сліз була зворушена: "Звідки він знає, що я люблю маленьких собачок?"
Олексій і Наталя Василенки с. Чумаки
Так же неочікувано поїхали до міста. Олексій запропонував подивитись каблучки в ювелірному. "Яка тобі більше до вподоби?" - запитав. Наташа вказала на одну з наймиліших прикрас. Приїхали в село і Олексій, діставши каблучку, запросив Наташу стати його дружиною.
Відгуляли весілля. Через рік народився синок Андрійко. Все в будинку зроблено руками Олексія. Наташа працює художнім керівником у Будинку культури, а Олексій допомагає робити чоловічу роботу: зварювальні роботи, полагодити електрику. І навіть на концертах він працює за музичною апаратурою. А ще це перший порадник і критик: жоден сценарій свята не проходить мимо нього. Він правдиво скаже, що вдало зроблено, а що треба доробити.
- Мій чоловік - красива людина, добрий батько, безвідмовний помічник в усіх справах. Я щаслива в подружньому житті, - говорить Наташа.
І подумки згадуючи перші зустрічі, дякую долі, що поряд з нею надійний чоловік, наполегливий і турботливий.
