Владислава Шкотова
Чемпіонського результату дівчина досягла за два роки тренувань
Відчуває гордість і сама чемпіонка, не лише за себе, а за все село, яке нею пишається.
Цікаво, що чемпіонського результату дівчина досягла практично за два роки тренувань.
Щойно в Миколаївці відкрився клуб "Оріон" та стали записуватися охочі освоїти єдиноборство, прийшла й Владислава. Вивчення нового виду спорту дівчині сподобалося, тож тренування продовжила.
Отож навесні 2016 року переступила поріг спортзали, а вже за рік Владислава посіла третє місце у своєму першому змаганні на чемпіонаті.
Після першого результативного бою не розслаблялася. Практично одразу розпочала посилені тренування, бо в планах вже омріяла собі поїздку на чемпіонат світу з рукопашного бою.
У листопаді 2017-го року Миколаївка квітами зустрічала чемпіонку світу. Владислава не приховує свого захоплення:
- Щойно приїхали у Харків на змагання, дуже боялася. А потім страх подолала, сама себе запевнила: я приїхала перемагати, - говорить Владислава. - Коли вийшла на ринг, тривоги вже зовсім не було, хоча суперниці були сильними.
У категорії 14-15 років вагою 55 кілограмів суперницями Владислави стали дві українки.
Хвилювання повернулося, коли поїхали в тир на стрільбу. Бо саме ця дисципліна підвела на минулому чемпіонаті України. Тренувань, за браком спеціального місця, тоді було не так багато, відтак, перемігши суперниць на рингу, у стрільбі посіла лише третє місце. До цих змагань дівчина ретельніше підготувалася.
Зізнається Владислава, що найбільше сил пішло не на змагання, а на очікування результатів. І тим солодша перемога!
І знову плани. І мрії. Незабаром Чемпіонат Європи в Києві. Владислава знову бажає випробувати свої сили.
Є результати, є плани на майбутнє
І не просто плани й мрії, а суцільні тренування: три рази на тиждень до спортзали. Такий вид спорту не лякає спортсменку. Спочатку було важко, потім звикла. Та й сам вид спорту - це на бійка. Хоч удари дозволено наносити і руками, і ногами, і придушуючі захвати використовувати. Є й заборони: не можна наносити удар в потилицю. Бій відбувається обличчям до обличчя. Синці Владиславу теж не лякають. І боротися з хлопцями теж їй не страшно.
Два чемпіонати на рахунку Владислави і вже дві призові нагороди - солідно, як на такий короткий період. А от спортивну професію дівчина не планує обирати.
- Хочу бути слідчим, але спорт буде в моєму житті завжди, - говорить Владислава.
Батьки не заперечують проти захоплення доньки. Тато говорить жартома, що виростив "справжнього бійця". І мама за доньку спокійна, завжди підтримувала захоплення доньки: - Ми не втручаємося і не підказуємо їй, чим займатися. Хотілося б, щоб вона спортивну кар'єру будувала, але то буде ії вибір. У нас є ще син, вони двійнята. Почали займатися разом рукопашним боєм. Але син таких успіхів не має. А за сестру, звичайно, радіє.
Ми радіємо разом з миколаївцями - на Петропавлівщині є чемпіонка світу!
А Владиславі бажаємо подальших перемог.
