У воєнний час до храму Святої Трійці в селі Троїцьке люди почали звертатися частіше. Службу в церкві веде отець Олександр. З його приходом до храму вірян стало вдвічі більше як і див, які відбуваються на території храму ще більше.
Олександр - парафіяльний священик, проживає в селі Троїцьке. Тому завжди на місці й поряд з жителями села: і в горі, і в радості. З початку повномасштабного вторгнення окупанта в Україну, люди частіше почали приходити до храму, шукають віддушини й доброго слова. А от святкових ритуалів стало менше.
- Хрестин від початку оголошення воєнного стану було лише кілька. На мою думку, це через те, що не до радощів зараз. Хрестини - це насамперед поспівати, порадіти. Спочатку війни вдвічі більше почали відвідувати церкву, багато хто зараз потребує підтримки. Люди дуже злякалися, тому намагаються знайти захист, спокій, добре слово в церквах. Усі мої проповіді - тільки на підтримку України, до кожного треба знайти свій підхід, підібрати правильне слово, щоб людина пішла не з порожньою душею, а з надією, що її зрозуміли та вислухали, це найголовніше. У храмі людина знаходить спокій від сімейних сварок, від внутрішнього болю, від поганих новин, трагедій.
Отець Олександр з перших днів, коли став настоятелем храму, заслужив повагу серед вірян. Священник, до якого йдуть з відкритим серцем і душею. Він дбає про храм і дуже радіє, що знайшов підтримку серед місцевих аграріїв, які допомагають відбудовувати його.
Відбудовою храму батюшка займається особисто, навіть дзвони зробив сам власними руками з газових балонів.
- Коли я вперше зайшов до цього храму, тут не було нічого, лише плакати з іконами. Найперше, що мені захотілося зробити, то це дзвони. Колись у Токмакському районі побачив у одного священика дзвони з газових балонів, узяв собі на замітку. Купити дзвони - це дуже дорого, коштують вони 170 тисяч гривень, де взяти такі кошти. Тому вирішив зробити сам. Так з’явилися ось такі мелодійні дзвони. Мелодія дзвонів лікує, їх вібрації очищують організм. Наші дзвони тепер чути на все село. Я завжди говорю: храм у селі, це як серце села. Дзвін, як стукіт серця. Б’ються дзвони, б’ється й серце села, - розповідає отець Олександр.
Дуже вдячний священник, що свого часу дуже допоміг йому місцевий аграрій Олександр Миколайович Калиман. Почав допомагати відбудовувати храм. Закупили гарний новий іконостас, церковні підсвічники, вівтар, дерев’яні лави для сидіння й багато іншого. Не полишає перейняту від батька благодійність і донька Ольга Ліпатнікова. Церкву продовжують облагороджувати, а коли все робиться від чистого серця та з Божою поміччю, то трапляються дива.
16 липня на території храму пробурили свердловину, яка найближчим часом стане живим джерелом в капличці Пресвятої Богородиці. Дивом стало те, що на хорошу воду зі свердловини в селі взагалі не сподівалися, а все ж дісталися до джерела чистої питної води. Священнослужитель упевнений, що Господь почув людські молитви.
- По волі Божій відкрилося джерело з питною водою. Не зважаючи на застереження, що в нашому селі немає хорошої води, Господь почув нас, дав дуже добру, чисту, прозору й смачну воду. І це без фільтрації, - пояснює отець Олександр.
Настоятель храму дякує за благодійність Ользі Ліпатніковій (директорці ФГ «Олімп») та Василю Дулінову. Завдяки їм вдалося забезпечити храм питною водою. Настоятель запевняє, що вода буде доступна всім.
Наразі чекають на прибуття постаменту Пресвятої Богородиці, яку встановлять у капличці біля джерела живої води.
- Дуже радий, що Бог допоміг нам з доброю водою. Така сила Божа, якщо від душі просиш, отримуєш бажане. Може він бачить, що це все не для себе роблю, тільки для людей. Дуже вдячний усім, хто допомагає, мені тут жодного разу не відмовили на мої прохання про допомогу, - говорить отець Олександр.
Храм - це духовне місце, яке сприймає кожного яким він є.
- Розповім вам одну історію. Стоїть бабуся в храмі, олію підливає в свічник, ікону протирає, хреститься, цілує ікону, як вівчарка біля будки. І тут заходить до храму дівчина, уся заплакана, видно, якесь горе в неї сталося. А дівчина забула хустку на голову, але заходить, бере свічку, ставить біля ікони Божої матері. Тільки піднімає очі на ікону, як відразу отримує ганчіркою по спині від тієї бабусі й зауваження: «Чому ти без хустки, що ти в штанах, вийди з храму». Дівчина мовчки в сльозах вийшла з храму. А бабуся гордовито продовжила далі витирати ікону. І тут до бабусі голос з ікони, Діва Марія промовила: "Що ти зробила? Я її тридцять років чекала. А ти її за три секунди вигнала". А висновок у цій повчальній історії такий: ніколи не треба вважати себе святим та гідним. Церква не для святих, а для грішників. Це лікарня духовна, яка лікує людей, поранених життєвим болем, скорботами, проблемами. Вони йдуть до храму знайти втіхи, а не злості та ненависті. У своєму храмі завжди обговорюю це з вірянами, - ділиться досвідом отець Олександр.
Завдяки небайдужим діячам храм з кожним днем стає ще кращим.
- Для священика найрадіснішим є коли кількість прихожан лише збільшується. Горе – коли з церкви біжать. Ми все робимо на благо громади, щоб віряни приходили, бачили цю красу, знаходили підтримку. Разом молимося за Україну, благословляємо наших захисників. Спільна молитва - дуже сильна, - розповідає отець Олександр.
Наразі на території храму триває будівництво каплички. Святе місце стає неймовірно гарним. Священник має підтримку від сільської ради, старости, усієї громади.
