Вже майже п’ять років пройшло, як баба Катя не їздить на мотоциклі. Чоловік помер – ремонтувати нікому. "Заводжу, заводжу – не виходить! Розсердилася та й продала. А тепер жалкую: погано без мотоциклу! Може коли б балон газу чи мішок зерна кинула в коляску та й привезла б на мотоциклі!"
У Дмитрівці всі знали про те, що Кобець Катерина Іванівна вміє їздити на мотоциклі. А мотоцикл же був який! На славу! Марки К-750: продукція Київського мотоциклетного заводу, розроблена на основі німецького мотоцикла "Wanderer-1Sp" і удосконалена в 1956-му році. У народі мотоцикл називали військовим. Такі можна було побачити у фільмах про війну. Це був мотоцикл із серії важких з боковим причепом (з коляскою, говорили люди).
Кобець Катерина
Мріяла про мотоцикл Катерина з юності. А коли вийшла заміж за Івана Кобця, то й йому розповіла про свою мрію. Згодом купили мотоцикл. Чоловік Іван Гнатович вчив їздити на мотоциклі. Бо дуже хотілося Катерині осідлати такого норовистого металевого коня. Катерина Іванівна розповідає, що для навчання виїжджали в степ. Не обходилося й без міцного слівця від чоловіка. Та молода дружина дуже старалася, і швидко освоїла науку управління транспортом. Водити навчилася – діло за документом: треба водійське посвідчення.
Саме тоді в селі почала працювати школа для водіїв. Вивчилася Катерина і отримала документ для водіння мотоциклом і автомобілем. Купили пізніше й автомобіль. Та авто не дуже зацікавило Катерину. "Мотоцикл – ото моє!" - говорила всім. Усі в селі звикли й нікого це не дивувало. Жінки виявляли щире захоплення: "Ну ти, Катю, й молодець!" . Чоловіки ставилися спокійно, й дивилися, як на рівного собі водія.
- А чужі люди, було, й фотографували. Не бачили, мабуть, щоб жінка на важкому мотоциклі з причепом їздила! А я з нього майже не вставала. Звикла так, щоб все швидше робити. Як отримала в 1957-му році права, так і проїздила більше 50 років на мотоциклі. І зараз би їздила – так ремонтувати нікому.
Доки Іван Гнатович був живий, то мотоцикл і був справний, бо слідкував за ним господар. Пам’ятає Катерина Іванівна, як вперше довелось самостійно їхати за кермом. Чоловік працював на будівництві міста Першотравенська, від шахти направляли. На роботі стало погано, привезли додому. А йому ще гірше. Що робити? Швидко посадила його в причеп, а сама за кермо й у лікарню. Там лікарі оглянули, запідозрили виразку шлунку й направили в районну лікарню.
Лишила мотоцикл в лікарні і разом з чоловіком на швидкій. Прооперували Івана Гнатовича. Повернувся додому. А Катерина відчула себе господинею мотоцикла. Тепер вона була за кермом, а чоловік був пасажиром. У лікарні Катерина подружилася з Корнєвою Марією, тож після виписки запросили нову знайому до себе в гості. Часто приїжджала сім’я з Петропавлівки, разом їздили відпочивати в ліс і на річку.
І знову за кермом була Катерина Іванівна. Часто виїжджали на відпочинок своєю сім’єю: мама за кермом, тато за мамою, а в причепі троє діток – Коля, Ваня й Таня. Катерина впевнено тримала кермо. Зізнається, що всього раз не справилась з управлінням мотоцикла. Їхала з сином в колясці, він щось запитав, а тут вантажівка – пил, шум. Нахилилася до сина – і в кукурудзу з’їхала з дороги.
Кобець Катерина
- А взагалі, їздила я завжди правильно, впевнено, по всіх правилах. Одягала шолом, клала в сумку документи. Мене ніколи дорожня міліція не зупиняла, а лише честь віддавала, - хвалиться баба Катя.
Одного разу їхала в Павлоград, а міліціонер на дорозі жезлом зупиняє. Коли ж побачив, що жінка за кермом – вибачився. А тоді питає: "А до Павлограду довезете?" - "А чого ж - довезу! Може Ви за кермо сядете?" - питає Катерина. "Та ні, краще Ви,- відповідає міліціонер. – Я на такому не вмію!"
Отож довезла Катерина Іванівна міліціонера до Павлограду. А ще їздила до брата в Брагинівку не раз. Часто допомагала сусідам щось привезти, перевезти, підвезти. Чи то на олійницю поїхати, чи зерно забрати – зверталися часто. У домашньому господарстві тримали кіз, а косили для них траву за селом. Складали сіно в причеп та й привозили додому.
Сумує Катерина Іванівна за мотоциклом. І діти сусідські згадують, як газувала баба Катя по вулиці. А іноді й катала їх в причепі. Приємно й бабусі згадувати, як услід не раз із захопленням говорили в селі: "Охо-хо! Баба Катя на мотоциклі мчить!"
