(Продовження). Володимир Маловик разом зі своїм товаришем Тарасом Дименським на своїх мотоциклах здійснили подорож по Україні. Мандрівка тривала 10 днів. За цей час хлопцям вдалося проїхати 3200 кілометрів у напрямку Карпатських гір. Головною їхньої метою було сходження на найвищу точку нашої країни – гору Говерлу. Дорогою Володимир і Тарас зупинялися біля різних туристичних, історичних та археологічних об’єктів. Всі відвідані пункти вони фотографували і заносили до маршрутного листа. Оглянувши музей ракетних військ, маєток Собанських, урочище «Мохната гора» та Хотинську фортецю, мандрівники в’їхали до Карпат.
Палац Шенборнів
Під час подорожі погодні умови були різні. Але хлопці були готові до всіх метеорологічних примх. Їх не лякала ні липнева спека, ні зливи, ані вітер з похмурим небом. Для них найголовніше були дорога, краєвиди та цікаві місця, які зустрічалися їм впродовж мотоподорожі.
- Нас і дощі три дні поспіль заливали, і сонце пекло, та нас вони не зупиняли, – говорить Володимир Маловик. – Навпаки, додавали більшого драйву. Я прихильник тієї позиції, що життя нам дароване одне, і ми повинні його прожити цікаво. Зробити це можливо тільки подорожуючи.
Хотинській фортеці хлопці присвятили цілий день поїздки. Але враження залишилися у них на все життя. Переночувавши на березі річки Прут, товариші направилися до наступної своєї зупинки – Баламутівської печери. Печера відкрита у 1951 році археологічною експедицією. Ця печера є пам'яткою природи загальнодержавного значення. Вхід до неї розташований у верхній частині правого схилу долини Дністра.
- Баламутівська печера – одна з найвідоміших у Європі з настінними малюнками первісних людей, – розповідає Володимир. – Печера являє собою досить великий грот, який вражає своїми розмірами. Сама печера низька і не дуже широка. На дні грота безліч брил гіпсу. У ході археологічних досліджень на стінах печери були виявлені наскальні малюнки періоду мезоліту, це 12 тисяч років до нашої ери, які, на жаль, зараз збереглися украй погано.
Після екскурсії печерою та ночівлі біля живописної річки Володимир і Тарас зранку в’їхали на мотоциклах у Карпатський регіон. Територія західної України завжди вражала туристів своєю красою, історією та культурою. Тут можна знайти багато цікавих природних об’єктів: від величних гір і озер до бурхливих водоспадів і незайманих лісів. Хлопці з перших хвилин переконалися, що Карпатські гори – це природний скарб України.
Гірський водоспад
- Підніжжя гір і самі Карпати – це щось неймовірне! – із захопленням розповідає Володимир Маловик. – Коли людина не була жодного разу в горах, а тут відкриваються неймовірної краси смарагдові схили Карпат – дух перехоплює! Ні з чим не зрівняти такі відчуття. Тільки й встигаєш розглядати краєвиди, які один від одного красивіші.
Полонили мандрівників зелені ліси, у яких ростуть славнозвісні смереки. При чому, всюди зелено майже цілий рік. Все через те, що в цьому регіоні, як мінімум, двічі на тиждень йдуть рясні дощі. Серед дерев на кожному кроці можна знайти різноманітні ягоди і гриби. Символічно, що Карпати зустріли хлопців неймовірної краси водоспадом Сучавський Гук.
- Це каскадний водоспад в Українських Карпатах, – розповідає про наступну зупинку Володимир. – Сучавський водоспад ще й геологічний заказник місцевого значення. Розташований він у масиві Яловичорські гори. Загальна висота водоспаду близько 6 метрів. Утворився він у місці, де річка Сучава перетинає стійкі скельні породи. Сучавський Гук за водністю є наймогутнішим водоспадом Чернівецької області. Особливо видовищним він стає під час дощів.
Неподалік водоспаду знаходиться колишня військова радіо-локаційна база. Її кодова назва «Памір». Розташована вона на вершині Томнатик. Сьогодні база є популярним туристичним місцем. На покинутій військовій базі з таємною диво-технікою, на півторатисячній висоті над рівнем моря, нині проводяться культурні фестивалі та фольклорні свята, концерти, весілля і навіть знімаються відеокліпи для популярних зірок шоу-бізнесу.
- Всіх мандрівників, які бажають вдихнути на повні груди запах гірських карпатських вітрів, не зважаючи на далеку і нелегку дорогу та температурні перепади, запрошують познайомитися із розсекречиними залишками військової інженерії та помилуватись з вершини Томнатика величчю Карпатських гір. Там ми і заночували, – говорить Володимир Маловик.
Радіо-локаційна база «Памір»
Всю красу Карпатських гір неможливо оглянути за дні відпустки чи однієї подорожі. Хлопці стверджують, що побачити місцеві краєвиди можливо тільки мешканцям дивовижного краю. Але й тих днів, які вони провели в Карпатах, Володимиру і Тарасу вистачило, аби отримати незабутні позитивні емоції від української природи.
- Наступного дня у нас була ранкова кава високо в горах, – з посмішкою продовжує розповідати Володимир. – Так високо я ще ніколи не заварював бадьорого напою. А сил нам потрібно було немало. Коли ми рушили на мотоциклах далі, почав накрапати дощик, який пізніше став справжньою зливою. Та ми все-таки вирішили подорож не переривати.
Під час мандрівки горами хлопців здивувало, що там дуже багато струмків і джерел з чистою, прозорою водою. Вони увесь час ту воду пили і були у захваті від її смакових якостей. Такої води, зізнаються мандрівники, вони ніде не куштували. І як не старалися хлопці притримуватися запланованого маршруту, їм таки довелося його змінити. Карпатський дощ розмив дороги, тому Володимир і Тарас попрямували відразу до своєї головної зупинки подорожі – Говерли – найвищої гори України.
- Злива стояла стіною, – згадує Володимир Маловик. – Але ми невпинно їхали на своїх «залізних конях». Нам дуже хотілося здолати найвищу вершину нашої країни. Заради цього ми і відправилися у мотоподорож. Дорога до Говерли у нас зайняла час від ранку до третьої години дня.
Біля підніжжя гори хлопці пройшли контрольно-пропускний пункт і заїхали у заповідну зону «Карпатський національний природний парк». Відразу мандрівники не насмілилися підніматися на Говерлу. Домовилися заночувати біля підніжжя, щоб перечекати дощ. Ніч провели у бесідці на березі гірської річки, не зраджуючи своїм правилам подорожі. А вже зранку вирушили до гори. Немов на замовлення із-за хмар показалося сонце. З’явилася надія, що похід на вершину буде успішним.
- Мотоцикли ми припарковали на спеціальному майданчику під горою, – розповідає далі Володимир. – Щоб піднятися на Говерлу для туристів розроблено три маршрути. Жовтий маршрут – найдовший, розрахований на декілька днів. Зелений – коротший, але він і більш крутий, на декілька годин. І синій маршрут – найкрутіший.
Біля підніжжя Карпатських гір
З речовими мішками, знаючи, що може знову хлинути злива, Володимир з товаришем обрали найважчий маршрут для сходження – синій. Уздовж всього шляху є позначки для туристів, тож заблукати на Говерлі неможливо. Але підйом вгору, навіть для підготовлених мандрівників, дається не легко. За всю історію підкорення Говерли траплялися і летальні випадки. Свідченням цього є непоодинокі могили самовпевнених туристів уздовж гірських стежок.
Хлопці з самого початку сходження були впевнені, що в них достатньо сил, аби піднятися на вершину. Але їхня упевненість з кожною сотнею метрів потрохи розсіювалася. Та підкорення не припиняли, бо це була їхня заповітна ціль мотоподорожі.
- Підніматися на Говерлу важко, але цілком можливо, – розповідає Володимир. – Взагалі, зізнаюся вам, я боюся висоти. Але навіть цей страх не зміг мені перешкодити здійснити свою давню мрію. Коли до вершини залишилося метрів триста, я просто перестав дивитися позаду себе, а упевнено крокував угору.
Випробування на Говерлі цим не закінчилися. Щойно хлопцям залишилося до найвищої точки якась сотня кроків, як знову розпочався рясний дощ. Вершину гори затягло хмарами. Але Володимир і Тарас таки підкорили найвищу гору України. Як вони самі говорять – не здалися. А в нагороду отримали море вражень, радісний переможний настрій і, немов на честь наших мандрівників, перестав лити дощ.
Говерла підкорилася мандрівникам
- Ті відчуття на Говерлі важко описати, – з посмішкою говорить Володимир. – У нас відразу відновилися сили, втома кудись зникла. Ми з товаришем стали голосно один одного вітати. Нам вдалося! Ми здолали кілька тисяч кілометрів на мотоциклах і піднялися на вершину найвищої точки України! Ми не тільки здолали відстань, ми перебороли самих себе.
Сфотографувавшись біля пам’ятного знаку не вершині Говерли, хлопці, повні нових сил і вражень, повернулися вниз до підніжжя. Щоб закарбувати отримані яскраві відчуття Володимир і Тарас залишилися ночувати біля гори. А зранку продовжили подорож у напрямку Драгобрата, невеликої долини. Зараз там знаходиться гірськолижний курорт Українських Карпат.
- Ми оглянули Драгобрат. Потім відвідали палац Шенборнів, колишню резиденцію та мисливський будинок графів, – говорить Володимир. – Цей палац відомий багатьом українцям, бо він часто з’являвся в історичних кінострічках та дитячих фільмах. А дорогою між усіма зупинками нам часто зустрічалося багато й інших цікавих місць: руїни палаців, які не мають назв, храми, гірські схили, села, долини, річки та озера – все це також залишиться у наших спогадах.
Останньої зупинки, Оптимістичної печери, не було у маршруті подорожі. Вона з’явилася випадково, хлопці навіть не знали про її місце розташування. Володимир і Тарас сприйняли появу печери дорогою додому як бонус за їхню мужність, витривалість і жагу до нових відкриттів.
- Оптимістична печера – це гіпсова печера, – розповідає про останню зупинку Володимир. – Розташована вона в межах Борщівського району Тернопільської області. Сумарна довжина її ходів становить понад 260 км. Печера до кінця не розвідана. Занесена вона до Книги рекордів Гіннеса як найдовша у світі гіпсова печера, найдовша печера Євразії та п'ята за довжиною серед печер світу.
Отримавши ще більше оптимізму від Оптимістичної печери, Володимир і його товариш попрямували на мотоциклах додому. З усієї мотоподорожі найбільше місце у серцях двох друзів заполонила гора Говерла. Та й усі відвідані об’єкти вразили мандрівників до глибини душі своєю красою, історією та величчю. Десять днів подорожі на мотоциклах промайнули, як одна неймовірна пригода. Але хлопці не погоджуються, що вона завершилася. Пригода тільки розпочалася. Адже в Україні і в цілому світі стільки цікавих місць! Тарас Дименський і Володимир Маловик упевнені, що обов’язково відвідають ці місця на своїх мотоциклах.
