Володимир Маловик, шахтар з Петропавлівки, і Тарас Діменський, житель Кривого Рогу, познайомилися у позаминулому році на одному зі зльотів байкерів.
Хоча хлопці і різні за професією та місцем проживання, та обох їх об’єднує жага швидкості, подорожей та пристрасть до мотоциклів. З перших хвилин знайомства Володимир і Тарас стали справжніми товаришами. Під час дружніх розмов молоді чоловіки в один голос висловили думку, що було б добре відправитися у подорож визначними місцями України на своїх «двоколісних конях». Довго не роздумували. Зібрали необхідне туристичне спорядження, розробили власний маршрут, залили повні баки мотоциклів і в кінці липня минулого літа виїхали у мотоподорож. За 10 днів мандрівки вони здолали 3200 кілометрів. Рухалися хлопці у напрямку західної України, з надією, що обов’язково побачать місця, які вражають своєю історією та красою.
Подорож на мотоциклах розпочалася.
Володимир Маловик жартома ставить собі і своєму товаришу Тарасу Діменському діагноз – «ми хворі на мотоцикли». Хлопці є постійними учасниками Всеукраїнської вайбер-групи любителів мотоциклів марки «Honda Africa Twin». Такі «залізні коні» серед байкерів ціняться як туристичні мотоцикли для дальніх подорожей.
- Один із моїх знайомих, відомий мотомандрівник Валерій Кришень, першим в Україні об’їхав навколо світу на своєму мотоциклі, – говорить Володимир Маловик. – Він після мандрівки опублікував свою власну книгу, яку я із захопленням прочитав. Я й собі вирішив подорожувати. Тож, познайомившись із Тарасом Діменським, ми запланували з ним багатоденну поїздку до західної України.
Ще раніше Тарас здійснював таку мандрівку мотоциклом у Карпати. Яскравими враженнями заохотив і Володимира. Домовилися приятелі вирушати у дорогу в кінці минулого липня. У Володимира Маловика якраз тоді була чергова відпустка. Маршрут подорожі хлопці розробили з урахуванням наявності по дорозі цікавих історичних, археологічних та туристичних об’єктів. Щоб дізнатися щось нове про свою країну.
Товариш Володимира увів у навігатор конкретні пункти, які вони планували оглянути, і, виїхавши на шосе, відправилися у мотоподорож.
Першою зупинкою мотоциклістів став музей ракетних військ стратегічного призначення, який розташований на кордоні Миколаївської та Кіровоградської областей.
У музеї ракетних військ.
- Музей ракетних військ стратегічного призначення – це винятковий музей, єдиний у Європі та у всьому світі, – продовжує розповідати Володимир. – Спрямованість його експозиції нагадує, яка небезпека і сьогодні ще загрожує людству. У музеї налічується понад 24 тисячі експонатів. Для створення музею використані бойова позиція і командний пункт ракетного полку 46-ї дивізії ракетних військ.
Унікальний музей залишив по собі яскраві враження у мандрівників. Володимир запевняє, що це те місце, де можна побачити і торкнутися руками ракети, спустися у пускові шахти. А ще оглянути командний пункт та інше обладнання, що збереглося від колишньої радянської бази ядерних ракет. У музеї можна відчути себе людиною, в руках якої була зброя, котра могла спричинити кінець світу.
Там хлопці-мандрівники пробули трохи більше двох годин. Про всі експонати та наукові досягнення військових їм розповідав професійний екскурсовод.
- Після екскурсії музеєм ми здолали ще 300 кілометрів. А в цілому щодня ми з Тарасом проїжджали близько 500, – говорить Володимир. – Яскраві емоції першого дня вселили в нас надію, що подорож буде успішною і неабияк цікавою. Ми намагалися їхати польовими та степовими дорогами між поселеннями, аби милуватися краєвидами української природи. Рухалися не на великій швидкості. Хотілося побачити побільше цікавих місць. Крім того, Тарас старався усюди все фотографувати. І у нього це виходило майстерно.
Ночували хлопці у власних наметах. Для розбиття туристичного табору обирали привабливе місце, щоб це було на березі якоїсь річки чи озера. У першу ночівлю Володимир і Тарас зупинилися поблизу невідомого їм села. Поставали палатки, розвели вогнище і приготували нехитру вечерю. Увесь провіант взяли із собою заздалегідь. А Тарас ще й запасся військовими сухпайками.
Руїни маєтку Собанських.
- Зранку наступного дня ми поїхали далі, – продовжує розповідь Володимир. – Навігатор нас спрямував до другої нашої зупинки – маєтку Собанських або Ободівського палацу. Розташований він в Ободівці, що на Вінниччині. Перебуває палац зараз в аварійному стані, але краси він – неймовірної! У 1959 році палац і парк навколо нього передали новоствореній Ободівській школі-інтернату. Завідувачка історичного комплексу нам розповіла, що навіть у 90-і роки тут все ще працювало і було доглянутим.
А вже потім із кожним роком палац і його територія стали занепадати і руйнуватися. Зараз це місце більше нагадує руїни, що випромінюють відчуття славного, заможного минулого, яке стало історією. Давно почав втрачати свій ошатний вигляд і парк, який розкинувся біля палацу. І вже майже не можна розгледіти, що тут колись були охайні алейки, вишукані альтанки та дивовижні фонтани.
З сумними роздумами, але в очікуванні зустрічі з іншими вражаючими місцями, хлопці на своїх мотоциклах продовжили мандрівку.
Дністер – кордон між Україною та Молдовою.
- Після маєтку Собанських ми доїхали до кордону з Молдовою, – говорить Володимир Маловик. – Краєвиди прикордонної зони нас теж полонили своєю красою. Межі кордонів двох країн проходять прямо по річці Дністер. Другий об’єкт, який тут нас захопив, – це залишки скельного храму та скельної церкви на Дністровій кручі. У крейдяних ґрунтах пагорбів залишилося багато печер, вирізаних монахами, які жили в них багато століть тому. Та й зараз, нам говорили місцеві, у цих печерах живе монах-відлюдник.
Унікальність цього куточка на Вінниччині створила сама природа. Дністер робить тут виразний поворот. Від пронизливих вітрів місцину захищають високі схили, вкриті лісами урочища «Мохната». Ці місця багаті на рибу та лісову дичину. А ще це урочище дуже схоже з місцевістю Святогірської Лаври на сході Україні. Ще більше набравшись нових вражень, мандрівники відправились далі. Попереду у них були Замкова вежа 16 століття, поряд з якою знаходиться найдавніше козацьке поховання, – і розташовані вони у селі Буша, що в Ямпільському районі Вінницької області.
- Кожен пагорб, кожен клаптик цієї древньої землі дихає історією. На території цього заповідника знаходиться святилище, яке науковці відносять до прадавніх язичницьких часів, – продовжує розповідь Володимир. – А ще історики виявили на каміннях загадкові символи масонів, викарбуваний напис «Ісус Христос» і, навіть, місця, де перші слов’яни вклонялися своїм богам. Місце і дійсно якесь священне. Відчувається, що тут сплелися релігії і вірування різних історичних епох.
Замкова вежа і козацьке кладовище.
Перш за все, місцевість села Буша вразила хлопців і своєю первозданною природою. Володимиру запам’яталося, що посеред села, у низовині, протікає прозора, на диво чиста річка з кам’янистим руслом. Володимир зізнається, що навіть подумав, було б добре в цих краях придбати будиночок і тут оселитися.
Надихавшись свіжим повітрям, увібравши у себе позитивну енергію святих місць, і, осідлавши «залізних коней», хлопці продовжили мотомандрівку. Дорогою вони оглянули пам’ятні місця, де точилися визвольні бої Другої світової війни.
- Не оминули ми у своїй подорожі і фортифікаційну споруду, – говорить Володимир. – ДОТ-112 на околиці Могилева-Подільського був потужним довготривалим зміцненням, з підземними ходами висотою 2-2,5 м. Тут був склад зброї та боєприпасів, санчастина, їдальня, водопровід, спостережний і командний пункт, телефонний і радіозв'язок.
Гарнізон, який налічував більше 30 бійців, у липні 1941 року стримував на цій лінії натиск гітлерівських військ, перешкоджаючи переправі через Дністер. На честь загиблих героїв тепер тут зведений меморіал. Символічно, що саме у липні ми і відвідали це місце. Таким чином ми вшанували наших захисників.
На вечір, після огляду фортифікаційної споруди, хлопці дісталися села Бакоти. Це вже була Хмельницька область. Мотоциклістів манила давня історія села, яке зараз знаходиться на дні річки Дністер. Існування Бакоти закінчилося в 1981 році, коли в ході будівництва Новодністровської ГЕС населення було виселено в сусідні міста, а сам населений пункт повністю затоплений водою. Зараз на його місці розлилась велична затока.
- На березі тієї затоки ми вирішили облаштувати стоянку для ночівлі, – згадує Володимир Маловик. – У туристичній справі у мене і у Тараса вже багатий досвід. Із собою у нас був маленький газовий пальник. А ще крупа, сало, консерви. Тож козацького смачного кулішу ми могли собі наварити.
Тиха літня ніч і неймовірні красоти української природи надали мандрівникам-мотоциклістам свіжих сил, аби продовжити подорож. А героїчне минуле дідів-прадідів надихнуло хлопців відвідати славнозвісну Хотинську фортецю у Чернівецькій області. Із 2000 року комплекс споруд Хотинської фортеці оголошено Державним історико-архітектурним заповідником.
Хотинська фортеця.
- По приїзді до фортеці ми замовили собі екскурсовода, – говорить Володимир. – Я всім туристам рекомендую: під час екскурсій не скупіться, оплачуйте послуги гіда. Без цікавої розповіді огляд будь-яких об’єктів не буде таким повноцінним.
На території Хотинської фортеці Володимир і Тарас пробули майже цілий день. Як говорить Володимир, тут було де погуляти і що подивитися.
Фортеця їм дуже сподобалася як ззовні, так і усередині. Вони переконалися, що вона недаремно носить звання одного із семи чудес України. Хлопці навіть зробили висновок, що по українським замкам та фортецям можна організувати окрему подорож.
А в цьому маршруті попереду їх ще чекала друга половина неймовірної мандрівки на мотоциклах. Про неї йтиме розповідь у наступному репортажі.
