Прославленій своєю звитягою 93-й окремій механізованій бригаді було присвоєно звання Холодний Яр. Холодний Яр – це один із найбільш відомих символів української воїнської доблесті. Перейменування 93-й бригади є ще одним кроком на шляху до декомунізації української армії. 24 серпня 2018 року, перед початком військового параду на честь 27-ї річниці Незалежності України, командир 93-ї окремої механізованої бригади "Холодний Яр" полковник Владислав Клочков отримав із рук Президента України Петра Порошенка новий бойовий стяг.
Бійці 93-ї ОМБ "Холодний Яр" Максим Дюмін та Леонід Скарбо зі своїми родинами.
У доблесній бригаді "Холодний Яр" проходять службу наші земляки Максим Дюмін та Леонід Скарбо. У День захисника України вони знаходилися на ротації в Черкаському, і тому змогли бути присутніми на районному святі в Петропавлівці.
На військовій формі - нові шеврони з написами "Холодний Яр". У хлопців відверті обличчя, щирі усмішки… На свято вони прийшли всією родиною. Поряд з ними – красуні-дружини й діти. Діти раз у раз звертаються до тата. А вони, що так рідко останнім часом мають таку змогу спілкуватися з дітьми, насолоджуються кожною хвилиною бути з найріднішими людьми. Їм є кого захищати, є для кого жити й за кого воювати.
На святі вони як уособлення образу захисника України – мужні, сміливі, сповнені віри в перемогу.
Максим Дюмін має змогу порівняти, які зміни пройшли в українській армії за останні роки. Стаж військової служби у Максима – 7 років. На строкову службу призваний 2006-го року з Кіровоградщини. Служив в Гвардійському до 2007-го року. В армії вирішив продовжити службу за контрактом. До 2010-го року служив в Дніпропетровську. Потім працював на заводі після демобілізації. Тут же познайомився з майбутньою дружиною. Альона була родом з Петропавлівки, тож після проходження служби переїхали жити сюди.
- Довелося побачити на власні очі, як змінювалась армія. Коли проходив строкову службу, бачив, як армія планомірно знищувалася. Тож коли був мобілізований у першу хвилю, іншого й не чекав – стан був жалюгідний. А йшла справжня війна.
Армія трималася виключно бойовим духом захисників. У квітні 2014-го року Петропавлівським військкоматом призваний на службу, служив в батальйоні територіальної оборони. У перші, найтяжчі дні АТО, воював поблизу Авдіївки, Мар’янки, Красногорівки, Піски, Верхньоторецька. Пам’ятає Курахово, так звану "сіру зону" - нічийну територію. Спалена земля, перелякані обличчя дітей і зневіра: що завтра?
Діти подарували листівки захисникам
З боями звільняли Мар`янку, Красногорівку. Згадує Максим, як підходили місцеві люди й дякували, запитували солдатів: "Ви ж нас не залишите?"
- Тому, хто цього не бачив, важко навіть оцінити оті жахи, які пережило мирне населення, - говорить Максим.
Розповідає Максим, якою радістю був приїзд волонтерів. Це була значна підтримка й матеріальна, й моральна. Хотілося знати, що про бійців пам’ятають. А дитячі малюнки й листи були мов ковток живої води.
- Навіть зараз хвилює все в дитячих малюнках, - зізнається Максим.- Отримуєш листи, читаєш до кому в горлі. Зворушує, що діти пишуть саме тобі. Перечитуєш, бачиш: це з Петропавлівки, а оце з Першотравенська. Всім дітям хочеться подякувати – нам дуже потрібні ваші листи. Перед Пасхою до нас в Новотроїцьке приїжджали петропавлівські волонтери. Як ми раділи дитячим виробам, листівкам. Без них би не було свята.
Після демобілізації Максим повернувся працювати на шахту. А вже навесні 2017-го підписав контракт на військову службу на півроку. Через півроку продовжив контракт. Наразі йде строк третього контракту. Всього в зоні бойових дій був 1 рік і 6 місяців.
- Між тією армією, яку бачив у 2014-му і тою, якою вона є, - велика різниця. А коли бачиш, що зміцніла армія – міцніє й бойовий дух. Є недоліки, звісно. Але загалом це справжня згуртована дисциплінована й сильна армія.
А ось ставлення до захисників, воїнів все ж повинно бути серйознішим і відповідальнішим. Сім’я родини учасника АТО 8 років винаймає квартиру. Максим серед атовців другий на черзі. Але черга ще не почала рухатися. Була надія на гуртожиток – обіцяли колись дати там квартиру.
Але сумнозвісна історія з гуртожитком ще не завершена. Тож доки татко воює й захищає країну, дружина Альона з шестирічним Тимуром та дворічною Златою живуть й оплачують проживання на квартирі.
Непокоїть Максима те, що звикли люди до того, що у країні йде війна. Іноді помічає невдоволені погляди на людей у військовій формі. Іноді чує, що армія захищає владу, якою прості люди невдоволені.
- Хочу сказати, що ми давали присягу на вірність народу України, а не владі. І захищаємо ми Україну, а не когось окремо.
Максим продовжує:
- За 80 км від Петропавлівки – лінія фронту, а відчуття, що війни поряд немає. Люди не задумуються, що там – інше життя. Про бойові дії дізнаються з телевізійних новин. Та й ті вже не слухають. Прикро, що люди більше схильні критикувати, а менше – діяти. І ще не усвідомили, що все залежить від нас, громадян України. Найбільший наш ворог – байдужість і небажання змінювати свою країну.
Діти подарували листівки захисникам
З такими думками повністю згоден пробратим Максима Леонід, з яким разом служать у 93-й бригаді. Леонід Скарбо родом з села Катеринівки. Працював на шахті. 2015-го року призваний на службу. Підписав контракт служити до закінчення особливого періоду. Всього у зоні бойових дій Леонід служив два роки.
Зараз родина проживає в місті Першотравенську. Леонід знає, що вдома його з нетерпінням чекають дружина Євгенія та донька Оксанка.
Зараз Максим і Леонід знаходяться в Черкаському на бойовому злагодженні – так називається ротація частини. Це час для відпочинку після бойової обстановки, час для навчання й тренування, ознайомленні з новою технікою і озброєнням.
Максим і Леонід – наші земляки, одні з тих захисників, які боронять наш мирний день. Вони виконують свій військовий обов’язок. Наш обов’язок – вірити, пам’ятати й берегти нашу Україну в мирному житті.
