Сумно, що до цього часу немає книги про сучасну історію Петропавлівки. Історія Петропавлівки лише частково описана в «Історії міст і сіл Дніпропетровської ієпархії». Але там відображені події, пов’язані зі Свято-Петропавлівським Храмом. Коли працюєш в читальному залі Петропавлівської бібліотеки для дорослих і прохаєш надати матеріали з історії Петропавлівки, тобі відповідають: «пропонуємо ознайомитися з газетою «Степова Зоря», яка зберігається з 1959 року». Звідси можна зробити висновок, що «Степова Зоря» – літопис історії мого краю.
Історія моєї родини – частинка історії народу
Історія моєї родини – маленька частиночка історії Петропавлівки, її минуле і сьогодення. На прикладі моєї родини можна вивчати культуру життя, історію талановитого українського народу. Сьогодні я пропоную читачам газети «Степова Зоря» ознайомитися з родиною Опашнянських.
Рід Опашнянських за національністю пращурів – поляки, а нащадки народилися вже в Петропавлівці. Вони тут виросли і пішли в доросле життя. В кожного життя склалося по-різному, але всі вони стали хорошими людьми. Про кожного я розповім окремо в наступних випусках.
Зі спогадів рідних, літопис бере початок від Опашнянського Дмитра. У нього були рідні брат і сестри. А зараз я хочу зупинитися на синові Дмитра – Архипові Дмитровичу.
Архип Опашнянський – син Дмитра
Архип Дмитрович народився в 1878 році в слободі Петропавлівка Катеринославської губернії, Павлоградського повіту. Батьки Архипа Дмитровича мали земельний наділ, який здавали в оренду Коханівському монастирю. Сестри і брат Архипа Дмитровича займалися особистим ремеслом. Жінки пекли хліб, бублики, пиріжки. Брати виготовляли щітки для чистки коней, корів, текстильної справи, для домашнього господарства. Тому на все життя залишилось вуличне прозвище Опашнянських «бублешники» і «гребінщики». Члени родини мешкали в Петропавлівці, Брагинівці, Коханівці. Все виготовлене в родині реалізовувалось на місцевому базарі. Возили свої вироби також до Павлограда і Катеринослава. З історії Катеринослава мені відомо, що в ті часи там були протягом року два ярмарки. Друга мала назву Петропавлівська, але стверджувати, що вона мала назву на честь нашого селища, не можу.
Будинок родини Опашнянських
А зараз я хочу описати будинок родини Опашнянських. Цей будинок збудував мій прадід Опашнянський Дмитро в 1875 році в с. Петропавлівка по вулиці Миру. Можливо, хтось поставить цю дату під сумнів, але це дійсно так. Цю дату я встановив згідно із «Техническим заключением на предмет осмотра несущих конструкций здания прокуратуры Петропавловского района, 22 марта 1969 г.»
У довідці написано: «Здание прокуратуры построено в 1875 году частным лицом, размер здания 9х13 м, фундаментов нет, стены глиняно-цементные, кровля асбесто-цементные плитки, по состоянию на 01.1969 г. балансовая стоимость 3500 р».
В цьому будинку народився дідусь Архип Дмитрович. Виріс, одружився на Марії і тут народилися всі їх діти – Василь, Дем’ян, Андрій, Мотя, Марія, Анастасія. Цей будинок пізнав багато лиха і радості. В 1917 році померла дружина Архипа Дмитровича Марія і на його плечі ліг тягар по догляду за п’ятьма дітьми. Потім Архип Дмитрович привів в дім другу дружину, так народився ще один синок – Володимир. Але сімейне життя не склалося і Архип Дмитрович відвіз дружину назад до її батьків, а сина Володимира залишив у себе. Так він і жив зі своїми дітьми, яких любив понад усе, а діти любили його.
Потім місцева влада передала будинок Архипа Дмитровича Петропавлівській прокуратурі. В 1969 році будинок стояв на балансі Петропавлівського маслозавода.
В 1969 році Петропавлівська прокуратура замовила «Технічний висновок». Ксерокопію висновку маю на руках.
Я дуже задоволений, адже завдяки цьому документу, я встановив рік побудови родинного будинку і виявив, що він простояв 94 роки, пережив свого господаря, його сина, його дітей і онуків, вистояв Першу і Другу світові війни.
З часом цей будинок зруйнували, і на його місці збудували нове приміщення Петропавлівської прокуратури.
Монах Пантелеймон
В 1922 році після закриття Коханівського монастиря один із дванадцяти монахів – монах Пантелеймон – пов’язав своє життя з родиною Опашнянських. Він переїхав жити до Архипа Дмитровича в село Петропавлівка. На той час Пантелеймон був у похилому віці, власної сім’ї не мав. Монах Пантелеймон був освідченою людиною, навчав дітей прихожан в церковно-приходській школі, в якій налічувалося 40 дітей. Також він займався шевською справою, обшивав ієромонахів і монахів.
Потім Пантелеймон вирішує взяти під опіку Анастасію Архиповну Опашнянську, доньку Архипа Дмитровича. Взимку всі рідні ходили в бурках, а влітку – в сандаліях. Всі платтячка, пальта старших дівчаток монах перешивав меншеньким, а після них перелицьовував і шив бурки. Дітки ходили в найяскравіших бурочках у селищі. Зараз, після майже ста років, мені доводиться зробити припущення (саме припущення, адже довести або спростувати це вже не зможе ніхто), що монах Пантелеймон був з Опашнянськими в родинних стосунках. Можливо, він був чиїмось братом, племінником, похресником.
Але голод змусив Пантелеймона з Анастасією переїхати до міста Павлограда. Там влаштувався на місцеву фабрику. Платня на фабриці була мізерна, тому шив також і вдома. Замовлень в нього не бракувало, так як він був чудовим майстром.
Життя родини після Петропавлівки
З часом Пантелеймон в Павлограді мав власне житло, Анастасія ходила до школи. В 1929 році Анастасія знайомиться з одним музикантом, який обіцяв взяти її з собою та одружитися. Але в 1930 році народилася в неї донька Ольга, без батька. В Павлограді Анастасія, Пантелеймон і Ольга пережили голод 1933 року. Пізніше Анастасія знайомиться з Богач Іваном Володимировичем. В 1936 році вони одружуються, а доньку Ольгу Іван Володимирович удочерив.
У 1937 році в родині народився синок Віталій. Родина живе в Шепетівці, в військовому гарнізоні. Перед війною кожен рік вони гостюють в Петропавлівці. Розпочалася Друга Світова війна. В районі м.Умані Івана Володимировича поранено. Його відправляють на Кавказ в Краснодарський шпиталь. Анастасія з донькою Ольгою і вітчимом Пантелеймоном їдуть в Краснодар (син Віталій помер в 1939 році від дизентерії). Але шпиталь вже був евакуйований далі. Так Анастасія з Пантелеймоном і донькою Ольгою залишилися в Краснодарі на все життя.
Після війни чоловік Іван Володимирович Богач до Анастасії не повернувся, а одружився на медсестрі із шпиталю, яка доглядала за ним в 1941 році. Після війни Анастасія часто приїзджала до Петропавлівки з донькою Ольгою і онуками. Померла вона в 1978 році. І Анастасії, і монах Пантелеймон поховані в Краснодарі.
Ольга закінчила 7 класів в місті Краснодар. В 1949 році одружилася, народила доньку Людмилу. Працювала на заводі, потім на фабриці, яка виготовляла шоколадні цукерки. Так в місті Краснодарі залишилася мешкати частина мого великого роду, народженого в Петропавлівці.
