П’ять років Анастасія Правда жила і працювала в Китаї – навчала маленьких китайців англійської мови. Дітям було непросто вимовити повне ім’я, то й вийшло скорочено – Нана.
Настя часто переглядає світлини із Китаю, немов сама не вірить і дивується, що була так далеко від дому.
- На фоні висоток відчуваєш себе порошинкою у великому світі, – говорить Настя Правда.
Юний вік – час величезних можливостей, вважає Анастасія, час навчатися і подорожувати, вивчати мови, освоювати нові професії.
Факультет китайської та англійської філології
Період професійного самовизначення для Насті був непростим. Ким бути? Чим займатися? Ці питання тривожили дівчину в останній рік навчання в Петропавлівської ЗОШ №1. Одне знала – вона за складом розуму гуманітарій і її професія буде пов’язана із психологією або іноземними мовами.
Психологію за порадою мами відкинула, зосередилася на англійській мові. А ще дуже хотілося вивчити французьку.
На бажаний факультет не вступила. А тут мамина вчителька Любов Яківна Гопка підказала, що факультет іноземних мов є в Краматорському економіко-гуманітарному інституті. Розповіла Любов Яківна, що Краматорськ невелике затишне містечко, і що інститут цей престижний, а в місті називають його китайським. І недарма! Засновником, керівником, почесним ректором, професором східних мов був китаєць за національністю Лі Дзегао.
Вивчати китайську мову? Цього у планах Насті не було! Але бажання здобути нові знання і вивчити зовсім нову мову, яка анітрішки не схожа на європейські мови, бажання випробувати себе: а чи зможу? перемогло. Її підтримала мама одним лише словом: «Спробуй!». І додала: «Якщо не буде виходити, залишиш навчання. Але спробуй!»
Але навчання незрозумілій мові так захопило, що про те, щоб знайти щось інше, не було й мови.
Нещодавно, вже після приїзду із Китаю, Настя побувала в Краматорську біля стін рідного вишу, сфотографувалася біля меморіальної дошки засновнику інституту Лі Дзегао. «Ми називали його Леонідом Петровичем, він так хотів, щоб нам було простіше. Ми його дуже поважали», – згадує Настя. Але, на жаль, 2015-го року його не стало, а інститут був реорганізований в місце підвищення кваліфікації і мови зараз тут не вивчають.
Писати ієрогліфи – особливе мистецтво
Для навчання написання ієрогліфів купували прописи і вчилися так, як в 1-му класі, – все спочатку. Спочатку у прописах студенти вчилися писати окремі елементи, потім вже ієрогліфи.
- Для письма має важливе значення порядок написання ієрогліфу, – пояснює Настя. – Написання повинно завершитися точкою. Але й точка в китайському письмі зовсім не схожа на нашу.
Щоб навчитися писати, спочатку одне слово писали на великий аркуш формату А4.
Якщо студенти отримували завдання вивчити на заняття 30 слів, то вони повинні вміти їх і писати. Викликали до дошки писати, і якщо траплялася помилка, – переписували заново.
Цікавою була і граматика. А ще вивчали історію та звичаї Китаю, культуру та географію.
Стажування в університеті Китаю
Навчаючись на факультеті китайської та англійської філології Краматорського інституту, студенти мали змогу поїхати на стажування в Китай. Чи може бути щось краще для вивчення мови, як проживання та спілкування із носіями мови?
Разом із подружкою Настя приїхала навчатися в університет Hubei Normal University.
Університет знаходився в маленькому селі. У вільний час студентки мали змогу обійти увесь населений пункт. Лекції, заняття та семінари були такими ж, як і в українських вишах. Всі студенти були із різних країн, тож мовою спілкування стала англійська.
- Коли я навчалася в Краматорську, я знала мову, її лексичний склад, граматику. А от говорити соромилася, – зізнається Настя. – А тут виходу не було – треба було пробувати. Потроху зникала незручність, з’являлася впевненість. Найважче було подолати акцент, і зробити це можна лише під час живого спілкування.
І незабаром вимова ставала все краща, відшліфовувалася у щоденних розмовах. Одного разу її запитали: «Ви із Австралії?» – «Ні, я з України!» – «Не може бути! Ми гадали, що Ви говорите рідною мовою!» Це був найкращий комплімент.
Плоди манго падали просто на голови
Китай – країна із іншою культурою, іншою рослинністю.
- Побачила, як вирощують різні культури. Дерева манго росли на вулиці і плоди падали просто на голови. Можна було поїхати на плантацію мандарин, заплатити за вхід, взяти кошик і назбирати собі фруктів. Мандарини, помело, банани та інші тропічні фрукти! Посмакували вдосталь! У теплицях вирощують суницю. А ось черешні дуже дорогі, бо привозили їх із Європи. На вулицях ростуть величезні фікуси.
Для студентів проводили екскурсії країною, щоб краще познайомитися із традиціями та звичаями. Спробували страви китайської кухні, відвідали традиційну народну китайську аптеку, де ліки виготовляють із природних матеріалів – трав, ягід, комах та черв’яків.
Побували студенти на фестивалі Місяця. Китайці живуть за місячним календарем і це свято відзначають у різні дати у вересні. Схожий цей день на наше свято врожаю, так святкують останній день збору врожаю рису, основної сільськогосподарської культури країни.
Із настанням вечора на вулицях починається ярмарок нічної їжі. У повітрі запах диму та смаженого м’яса. Незвична для європейця їжа – морепродукти, восьминоги, жаби.
Все світиться, люди вибирають страви, їдять і, звичайно, лишають гори сміття. Та вранці – жодних відходів! Все прибрано, вимито. Настя відзначає, що чистота населених пунктів Китаю зразкова! Тричі на день зрошувальна машина проїжджає дорогою та миє її. Квітники та зелені газони також свіжі, вчасно политі. Один із місцевих жителів так пояснював: "Нас півтора мільярда, і знайти роботу непросто. Тож коли ти маєш роботу, то стараєшся, щоб якомога краще працювати".
Англійську мову вивчають з раннього віку: від півтора року
Після закінчення університету Настя вирішила працювати у Китаї. За час навчання вона познайомилася із багатьма студентами із інших країн. Контакти кращих студентів ввели до банку даних. Студентів запрошували викладати англійську мову.
Основні вимоги до викладачів – відмінна англійська вимова та слов’янська зовнішність. Оплачувати роботу викладачів із Великої Британії для китайців дорого, тому й користуються послугами найчастіше вчителів із Росії та України.
Таке запрошення отримали й дівчата із України. Перші спроби були не дуже вдалими, то посередник виявився недобросовісним, то умови проживання не відповідали.
Дівчата приїхали в місто Fuzhou (Фуджоу), столицю провінції Fujian (Фудзян) і вирішили далі щастя не шукати. І, дійсно, тут знайшли роботу, житло, гарних друзів.
Жили дівчата у великому двоповерховому особняку по сусідству із представниками різних національностей.
Розпочала працювати Настя в дитячому садочку. Одночасно працювала у приватному і в державному. У приватному було до 15 дітей, а в державному – до 30.
- У Китаї багато уваги приділяється вивченню іноземної мови, – розповідає Настя. – Навчання розпочинають від півтора року. Лінгвісти та психологи вважають, що дитячий вік найпродуктивніший, і до 5 років дитина може досконало вивчити три мови, окрім рідної.
Навчання англійській мові для малюків повинні проходити в жвавій ігровій формі. Весь час діти бігають, грають, співають. Малюкам повинно бути весело. Якщо діти скажуть батькам, що їм було сумно – батьки можуть забрати дитину із уроків англійської.
Це одна із головних умов: навчати граючись і весело.
За умовами – не можна переходити на китайську (рідну для малюків) мову. «Стрибай, жестикулюй, показуй руками, але не переходь на рідну!» – пояснює Настя. На занятті присутній куратор, який у виняткових випадках підкаже, що робити.
Учитель для уроку готує скорочений конспект, а дидактичні матеріали на урок приносить менеджер. Урок вдався, коли діти сміються, кричать, рухаються. Звичайно, одночасно веселити і навчати – дуже важко.
Окрім малюків у садочку, Анастасія навчала також і школярів. Віковий діапазон учнів від 1,5 року до 12 років.
Запрошували часто Настю в виші для позаурочної роботи: у невимушеній атмосфері за чашкою кави китайські студенти спілкувалися із дівчиною, отримуючи мовний досвід.
Країнами Сходу
Працюючи в Китаї, Настя відвідала багато міст країни та побувала у сусідніх державах: в Індонезії, Таїланді, Малайзії, на острові Фіджи. Вона говорить, що у Китаї є всі умови для подорожей на будь-який смак і на будь-який гаманець. Кошти, зароблені за уроки, давали можливість здійснювати мрії. Для проживання в подорожах теж був вибір: від 5-місного хостелу до розкішних апартаментів.
- Ми з подружкою жили в готелі із гарними умовами всього за 400-600 грн за добу (у переводі на наші гроші). Погодьтеся, що в Україні навряд чи можливе таке житло, – говорить Настя. – Жити в Китаї і не відвідати сусідні країни – неприпустимо. Адже це поряд, а не багатогодинні перельоти через увесь материк із України. До речі, перельоти у деяких випадках коштують дешевше, аніж автобусні перевезення.
У Китаї Анастасія мала змогу спробувати себе у ролі фотомоделі, і вийшло це доволі успішно. Китайцям подобається європейська зовнішність. Настя розповідає, що жінки навмисне уникають сонячних променів, щоб шкіра була світла. Тоді як в Європі жінки відвідують солярії, щоб мати вигляд засмаглості.
Фото у ретростилі та етностилі, на фоні моря, в образі нареченої… На всіх світлинах Анастасія – зворушливо-ніжна, мила. А вбрання лише підкреслює її природню красу.
Вільно володіти іноземною мовою – престижно!
Найбільше задоволення, говорить Настя, розуміти мову іноземця, вміти поставити йому запитання, висловити свою думку іншою мовою.
- Це таке почуття щастя і радості! Я довго до цього йшла! А зараз пишаюся, що подолала свою сором’язливість, що вмію спілкуватися із іноземцями без бар’єрів. Адже жоден перекладач не передасть зміст промови і почуття співрозмовника-іноземця. Жаль, що у нашій країні знання іноземної мови не шануються так, як у всьому світі. Мене хвилює, коли у великих містах у сфері послуг – супермаркетах, готельно-ресторанному бізнесі працюють люди без знання іноземної мови.
Брат Насті Саша захопився іноземними мовами від старшої сестри. Ще в середніх класах він знав, що буде як сестра – лінгвістом. Настя зуміла запалити його любов’ю до мов. Зараз Саша навчається в польському ліцеї і вивчає англійську та польську мову.
«Китай – чудова країна, але жити я хочу в Україні»
Настя розповідає, що про те, щоб назавжди лишитися в Китаї, ніколи думки не було.
- Китайці дуже люблять свою країну, дуже гостинні, із радістю зустрічають гостей-іноземців, демонструють кращі місця своєї рідної землі, дарують дарунки. Але ж це життя у світі грошей і меркантильних інтересів. Навіть утворення сім’ї у більшості випадків – це бізнес-проєкт, багатство об’єднується із багатством. Китай – комфортне місце для проживання, але це не моя країна. Я все одно сумувала за домом. Можливо, якби я змогла перевезти туди маму, тата, брата, то сприймала б все по-іншому. Мені дуже хотілося, щоб тут побували мої рідні. Я щаслива, що змогла приїхати моя мама і я з радістю провела для неї екскурсії.
Подруги Насті продовжують працювати в Китаї, деякі вийшли там заміж.
А Настя повернулася в рідну Петропавлівку. І з початку нового навчального року працює вчителем англійської мови в Хорошівській школі.
- Ось тепер і згадалося моє дитяче бажання працювати вчителькою. До першого класу я ходила у Самарському. Моя перша вчителька Фоменко Тетяна Миколаївна зберегла дитячі малюнки на тему «Моя мрія» і на вечір зустрічі зробила виставку. Правду кажучи, мене здивувало, коли я прочитала свою мрію: «Я хочу бути вчителькою». Адже далі в школі я не думала про це. А ось тепер я й насправді працюю вчителькою.
Вчителька англійської мови Хорошівської ЗОШ Анастасія Олександрівна прагне залюбити дітей у свій навчальний предмет. Пісеньки та вірші на англійській мові, ігри, смайлики за вірну відповідь – все, щоб навчатися було весело й цікаво.
- Хочу, щоб діти зрозуміли, що знання іноземної мови відкриє перед ними увесь світ! – висловлює свою мрію Анастасія Правда.
