Про вправних маломиколаївських господинь легенди ходять: вміють вони приготувати кулінарні шедеври на будь-який смак і задовольнити запити найвибагливішого гурмана. Як доказ цьому й гарбузове бенкетування на Гарбуз-фесті, й частування на Щедрий вечір.
Про одну із майстринь-кулінарок сьогоднішня розповідь. Наталя Семенівна Говоружська із села Маломиколаївки говорить, що із задоволенням та натхненням готує страви на всі смаки. У неї є свої секрети і вона охоче ділиться із читачами сайту Petropavlivka.city.
У пелені широкої спідниці бабусі Пелагеї, яка сиділа на ослінчику, гойдалася білява дівчинка-онучка. Спостерігала за вправними рухами бабусі, яка чистила картоплю та наспівувала пісню:
Як той камінь житом зійде
То твій козак з війни прийде
На все життя запам’яталася Наталі та пісня, знала, як довго бабуся чекала свого чоловіка із війни. Вірила, хоча ніхто її не бо підтримував. А чоловік повернувся через 7 років, виснаженим, худим, хворим, бо був у полоні. Бабуся й дідусь були найдорожчими людьми для своєї онучки.
- Мабуть, навіть маму свою я любила менше – мама була завжди на роботі, працювала дояркою. А бабуся була для мене усім – подругою, порадницею і бабусею, - згадує Наталя.
Від бабусі з Волині перейняла дівчина любов до приготування страв.
А в Васильківській школі, де навчалася Наталя, класна керівниця Ольга Михайлівна Бородавка подарувала дівчинці книгу «Советы молодым хозяйкам». Це була дуже цінна книга, величезного формату, із яскравими фото - такої не було ні в кого. Із захопленням перегортала дівчина сторінки і читала поради досвідчених господинь. Ця красива змістовна книга й підштовхнула Наталю до вибору професії.
Після закінчення восьмирічки Наталя вступила до Першотравенського училища на спеціальність «кухар-кулінар».
Подружка по училищу покликала до себе додому – так Наталя вперше приїхала до Маломиколаївки. Сусідці сподобалася симпатична дівчина, вона запросила її до себе, показала будинок, двір і сказала: «Ти будеш моєю невісткою». Сказала неначе напівжартома, бо її син тоді знаходився на службі в армії. А слова виявилися пророчі – зустріч все-таки відбулася і солдат, який щойно повернувся із лав армії вже не хотів відпускати обрану мамою дівчину.
Юнак сподобався Наталі: грав в ВІА, солдатської виправки, згодом закінчив школу прапорщиків. Після весілля переїхали жити в військову частину в Черкаське на місце служби. Наталя працювала в офіцерській їдальні.
Після служби повернулися в Маломиколаївку. Трьох доньок виховали Наталя та Юрій Гооворужські.
Своєю наставницею у професії Наталя Семенівна вважає Марію Миколаївну Кучеряву. Саме на практиці в колгоспі Кірова вона вчила дівчат після училища кулінарним секретам. Щоранку удосвіта разом з головним поваром Марією Миколаївною їхали дівчатка-практикантки у поле. У тракторній бригаді, що серед колгоспних полів, готували їсти трактористам, комбайнерам, водіям.
Марія Миколаївна була не лише вмілою кухаркою, а й чепурною господинею. Вчила вона своїх підопічних слідкувати за власним зовнішнім виглядом – щоб фартушок завжди був чистим.
- Найперша умова для кухаря – білий фартух. Навчила нас тьотя Маруся так прати фартушки, що вони завжди були білими-білесенькими. Не було ж тоді ні підбілювачів, ні таких порошків, а фартушки на нас завжди були біленькими. І машинок пральних автоматів не було, тож прали руками, - розповідає Наталя Семенівна.
А прали фартухи так. Спочатку холодною водою змивали поверхневий бруд. Потім натирали господарським милом і лишали на деякий час. Прали добре, ополіскували.Знову натирали милом і лишали на годину у воді, прали, ополіскували. І так декілька разів. Ефект того вартий – фартушки ставали білими!
- Всьому можна навчитися, - вважає Наталя Семенівна, - головне аби бажання було!
Адже навіть диплом про спеціальність не дає вміння та навичок – усьому треба вчитися.
- Робота у їдальні багато дала: навчилася швидко нарізати хліб – бо треба було за раз 50 буханок порізати; відбивати м’ясний фарш та видавлювати однакові кульки; вимішувати тісто й формувати пиріжки.
Три доньки Наталі Семенівни – Альона, Яна та Людмила – навчилися готувати із малих літ. З 12 років уже всі могли спекти торт. А в на домашній кухні завжди було людно – всі подруги доньок могли експериментувати у кулінарному мистецтві.
Донька Яна, що живе у Воркуті, організувала приватний бізнес і готувала вдома домашню їжу для офісних працівників на замовлення. Щодня готувала до 80 порцій смачних обідів.
Пишається Наталя Семенівна, що її кулінарні здібності перейняли не лише доньки, а й онуки – а їх шестеро. І навіть хлопці із задоволенням готують страви.
До Наталі Семенівни звертаються й молоді господині за допомогою. Із усмішкою згадує вона, як вчила молоду дружину готувати пельмені, бо чоловік був любителів їх, а виходили вони не дуже апетитні. Уроки кулінарії дали свої результати, і тепер вже досвідчена господиня із жартами згадує, які муки вона терпіла, доки не навчилася працювати із тістом.
Працювала Наталя Семенівна й дояркою в колгоспі, доки ще були ферми та корови. А потім разом з подругою були головними кухарками на всіх сільських заходах.
- Таких господинь, як у нашому селі Маломиколаївці, більше ніде немає, - посміхаючись, говорить Наталя Семенівна. – Є у нас дві Валі Дегтярьової. Валентина Миколаївна, завклубом, готує найсмачнішу кашу за власним рецептом. А найсмачніший борщ – Валентина Олексіївна.
Маломиколаївські господині дружні та завзяті: разом на свято, разом на суботник. За роки сформувалася потужна жіноча команда: Марина Пономаренко, Галина Петрищева, Катерина Пономарьова, Світлана Корж, Наталя Сивокобильська, Валентина Дегтярьова, Ніна Міщенко, Світлана Фурсова, Людмила Богомаз, Світлана Дегтярьова, Тетяна Трачук, Людмила Спіцина, Тетяна Вишня, Оксана Ломова, Оксана Кияшко, Ольга Корнієнко, Наталя Вишня, Ірина Кіяшко, Наталя Корж.
Наталя Семенівна із задоволенням любить зустрічати та пригощати гостей.
-Іноді мені говорять: навіщо ти всього скільки готуєш? А я не можу відвикнути. Прокидаюся рано. А чим час зайняти в зимову пору? Тож готую страви. А вранці можу й подруг-сусідок на сніданок запросити.
Має Наталя Семенівна свої принципи у своїй справі, від яких не відступає:
- У жадібних смачних страв не буде. Щоб було смачно, треба готувати за рецептом. Якщо якогось компоненту немає, то не буду й затівати. Це по-перше. По-друге, продукти треба купувати якісні й не заміняти їх дешевими. Не розумію, коли купують фарш за 20 грн. чи штучну ковбасу. Хіба ж можна так себе не поважати!
Естетичний вигляд та аромат страви – теж одна із умов, тому й додає багато зелені, моркву, прянощі. І обов’язково: готувати треба з любов’ю та гарним настроєм.
