Історія розвитку людської цивілізації стверджує, що людство пройшло певні часові періоди: кам`яний вік, залізний, бронзовий, індустріальний. Покоління, яке нині мешкає в Україні, в один голос невтішно заявляє: ми живемо у паперовий вік.
Олександр Лісовець
У час, коли життям людини керують папірці: заяви, клопотання, дозволи на проживання, лікування, будівництво, майно, грошове забезпечення, на навчання тощо. Яскравим прикладом цього став візит до редакції жительки селища, яка разом зі своєю знайомою не можуть влаштувати своїх синів на навчання до військового ліцею. І все через паперову бюрократію. Що, а може хто став на заваді їхнього бажання розповідає мама одного з хлопців, пані Оксана:
— Наші хлопці, Руслан Наумчук та Олександр Лісовець, закінчили сім класів у Петропавлівці. Юнаки виявили бажання продовжити навчання у Прикарпатському військово-спортивному ліцеї-інтернаті Івано-Франківської області (м. Надвірна). Чого саме у військовому, бо є у хлопців надійний приклад: батько Руслана Наумчука — учасник бойових дій на Сході України, а його брат несе строкову службу у Національній гвардії України у місті Києві та підписав договір на три роки служби.
Сашко Лісовець хоче здійснити мрію свого батька — стати військовим, так як тато хлопця інвалід дитинства. Самі ж юнаки мають чудову фізпідготовку, у табелі успішності лише високі досягнення у навчанні, у школі говорять про них як про найкращих учнів, часто виборюють призові місця у спортивних змаганнях.
Руслан Наумчук
Зі слів мами юнака, правила вступу до ліцею дуже прості: необхідно подати особові справи хлопців та паперове клопотання про дозвіл на навчання. Форму клопотання можна без перешкод знайти на сайті закладу. Але надання самого клопотання — це повноваження обласного Департаменту науки та освіти Дніпропетровської облдержадміністрації.
Родини юнаків звернулися до вищеназваного Департаменту з проханням надати необхідний дозвіл. І тут розпочалося. У Департаменті вони отримали відповідь, що дане клопотання повинен видати районний відділ освіти.
— Одразу повернулися до Петропавлівки і звернулися до нашого райво, — продовжує мама Оксана. — Але нас знову перенаправили на область. Стали телефонувати на гарячі лінії і в Івано-Франківську ОДА, звідки нам пояснили, що без клопотання хлопців не мають права приймати на навчання.
У відчаї ми обійшли майже всі служби Петропавлівської райдержадміністрації у пошуках тих, хто зможе допомогти вирішити цю проблему. В адміністрації дали номер телефону Дмитра Ігоровича Батури, заступника голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації з питань освіти та науки.
Наше питання вислухав не сам заступник, а його заступниця — це підтвердило наші побоювання, що в Україні бюрократія "невмируща". Вона пообіцяла передзвонити нам. Заступниця заступника поспілкувалася із Олексієм Полторацьким, очільником Департаменту освіти та науки ОДА, який відповів, що клопотання складено некоректно.
Ми по телефону зачитали їй текст документа і вона погодилися з нами — клопотання складено правильно. Що мав на увазі пан Полторацький, ніхто не зрозумів.
Використовуючи майже останню надію, батьки поїхали на прийом до самого Олексія Полторацького за роз`ясненням. Цей день був у нього приймальним. Але по приїзді батькам повідомляють: прийомів на сьогодні немає, пан Полторацький відсутній. Видали копію листа про відмову, якого вже надіслали на адресу родин хлопців.
Відмову отримали на підставі Наказу №367 від 05.04.2018 року "Про затвердження Порядку зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти", хоча Порядок виконання цього наказу від 05.05.2018 року дозволяє отримати таке клопотання. Окрім того, схожі клопотання на вступи безперешкодно видають інші області.
— Фізично та психічно виснажені, ми звернулися у спілку ветеранів АТО, в якій дуже здивувалися таким станом справи, — не стримуючи своє хвилювання, вела далі свою розповідь пані Оксана. — Там запитали: "А хлопці хочуть навчатися?" "Звичайно, хочуть!" — відповіли. "Тоді не бачимо жодної перешкоди", — ще більше здивувалися у спілці.
Але справа залишилася невирішеною. У надзвичайному відчаї, ми почали розглядати варіант зі зміною місця проживання — приписати хлопців в Івано-Франківській області. Та, не навчаючись раніше у школах цієї області, нам знову клопотання "не світило". Коло невтішних пригод замкнулося. Чи в силі хтось розірвати ці бюрократичні кайдани ми з кожним днем все більше сумніваємось.
Тож і звертаємося до районної газети, як до останньої дієвої інстанції.
Вислухавши маму Оксану, я згадала, що нам часто говорять про право дітей навчатися у будь-якому закладі будь-якого населеного пункту. А виходить — реалізувати це право неможливо?
Для вступу у ліцей є усе: бажання хлопців навчатися військової справи, підтримка батьків юнаків, відмінні результати екзаменів, які хлопці вже склали в омріяному закладі. Але є одне: "непоборне", непідвладне свідомості цивілізованого суспільства, те, що виснажую фізично і морально — "невмируща", "всесильна" бюрократія. Виникає питання — яке ж майбутнє у нашої молоді, коли таке моторошне сьогодення.
P.S. Щоб якось допомогти хлопцям отримати дозвіл на навчання у ліцеї, я вирішила особисто звернутися до народного депутата від нашого району Дмитра Яроша. Він все-таки теж військовий, який захищає інтереси народу. Маю надію, що він допоможе отримати дозвіл на навчання.
