Своєю духовною батьківщиною називає село Хороше професор математики Київського університету імені Драгоманова Василь Швець. Побував він тут тричі, і щоразу після вражень народжуються нові вірші, які стають піснями.
Творча співпраця з нашим земляком композиторм Миколою Куценком привела на присамарську землю київського професора. У селі Хороше Василя Олександровича знають як автора слів "Пісні про село Хороше".
Вокальний колектив “Калинові дзвони”, Київська область
Нагадало йому село Хороше й його рідне село на Київщині. Життєві орієнтири Василя Олександровича — математика, поезія, пісня. В науковому доробку професора Василя Швеця 270 наукових праць. Для душі пише вірші. А ще все життя його супроводжує пісня — співав у хоровому колективі з дитинства, потім в армії. І ось вже більше 30-ти років є учасником вокального чоловічого ансамблю "Чорнобривці" та хорового "Калинові дзвони".
Василь Швець з учасницями хорового колективу
Спеціально для любителів поезії, наших читачів Василь Олександрович надіслав свої вірші.
Пісня про рідне село
слова В. Швеця, музика М. Куценка
В степу за Дніпром, над річкою тихою,
Де сонце на хмарку спочити лягло,
Згубилось в хлібах незабудкою милою
Далеке і рідне Хороше -село.
До нього лечу я щоднини думками,
І вітер-степняк студить ніжно чоло.
Дороги курні завертають до мами
В далеке і рідне Хороше- село.
Низенько вклонюсь хатині усміхненій,
Батькам розповім, що на серце лягло.
Тримає для мене обійми відкритими
Далеке і рідне Хороше - село.
В степу за Дніпром, над річкою тихою,
Де сонце на хмарку спочити лягло,
Чекає у гості з усмішкою милою
Далеке і рідне Хороше-село.
Літо, 2000 р.
Село моє,загублене в глибинці
Ген на видноколі верби і тополі,
Милі хати-писанки стоять,
Там рогатий місяць зорям вірші пише,
На цимбалах вчиться грать.
Приспів:
Село моє, загублене в глибинці,
До тебе лине зболена душа,
Рушниками вишитими сниться
Батьківська кохана сторона.
Каштани біля школи заквітчали крони.
З липами пустились у танок.
У весняній хвилі верби ноги миють,
Коси заплітають у вінок.
Приспів.
Рідний дім в садочку, мов дівча в віночку,
Над ставком засватаний стоїть,
Там, на гілці вишні, соловейко пісню
Діточок співати вчить.
Приспів.
Листопад, 1995 р.
Моїм дорогим батькам і батьківській хаті
Сон
Приснився сон: купують нашу хату,
Батьківську хату в рідному селі.
Вже сторгувались, віддали задаток.
За хату платять гроші немалі.
Востаннє сіли разом біля столу
Онуки, діти, сестри і брати …
Згадалося, як батько йде знадвору,
А мати в піч саджає казани.
Вже їх нема. Вже ми осиротіли…
Йдемо з подвір'я згорблені й німі,
Хатинка дивиться і кутиком хустини
Втирає сльози в кожному вікні.
Жену той сон, думки страшні, патлаті.
Супротив чинить все моє єство
Мені здається, продали не хату,
А батька й матір з нею заодно.
Приснився сон, жахливий сон…
Зима, 2004 р.
Не вимирай, моє село
Не вимирай, не вимирай, моє село,
Де явором зростав на видноколі.
Розсипались розірваним намистом
Біленькі хати на строкатім полі.
Уже пішли у вічність Ладики, Федьки,
Спились Степани, Гальки і Миколи.
Зіяють більмами зашорені хатки,
Лиш жменька діток бігає до школи.
Сумують вдовами криниці по дворах,
Схилились на ціпки старі паркани.
Зчорнілим віттям в сірих небесах
Шмагають совість верби і каштани.
Не вимирай, не вимирай, моє село,
Вставай, мов Фенікс, з попелу і диму.
Коли тебе не стане на Землі -
Забуде світ квітучу Україну.
2005 р.
Мені минало двадцять третій
Мені минало двадцять третій,
Я під Донецьком був, в АТО.
Плавилось літо на лафеті
Та бій не полишав ніхто.
Нас крили "Гради", міномети,
Стогнала зранена земля,
А соняшник, мов дядько у кашкеті,
Кляв найманців підступного Кремля.
Мені дістався снайпера "дарунок",
Душа із тілом розпрощалась вмить.
Донбас - мій фініш і смертельний трунок.
Я тут упав, щоб Україна могла жить.
Мені минало двадцять третій,
Я захищав свій дім в АТО.
Пробачте любі, мамо й тату!
Якщо не я, скажіть, то хто?
Лютий, 2014 р.
Вийду в поле, що пахне хлібами
Вийду в поле, що пахне хлібами,
Сонцю й вітру підставлю чоло.
Зустрічай перепілко піснями
Як в дитинстві далекім було.
Трепіт жайвора з неба почую,
Споришами босоніж пройду
І хмаринку, що в небі кочує,
Погулять за село проведу.
Привітаюсь з волошками в житі,
Ніби другу кивну полину.
І забуду про все пережите,
Про підступну, густу сивину.
Вийду в поле, що пахне хлібами,
Сонцю й вітру підставлю чоло.
Зустрічай перепілко піснями
Я приїхав у гості в село.
20.01.2013 р.
