Зустріч з однокласниками повертає нас у ті незабутні роки юності, спогади, які так дбайливо бережемо у пам’яті. І скільки б років не пройшло, мить зустрічі завжди щемлива і хвилююча. А тим паче, коли ще й подвійний ювілей – 50 років як стали першокласниками і 40 років як закінчили школу. Суботньої літньої днини з усіх усюд з’їжджалися колишні учні, випускники 1979 року Петропавлівської середньої школи №1.
Сльози, посмішки, квіти, здивування, обійми, поцілунки – усе зливалося у єдиний святковий гамір. У декого сивина вже посріблила скроні. А у кожного в словах – виваженість і поміркованість, і за плечима – немалий життєвий досвід і, навіть, вже підростають онуки. Лише у спогадах – дитинство, безтурботне дитинство. Подумати тільки, пів століття тому, ці солідні дяді і тьоті переступили перший клас Петропавлівської середньої школи.
- Пам’ятаю, як при першій зустрічі зі своїми учнями, зайшла до класу, а на мене дивляться безліч очей. І всі погляди такі дорослі, – ділиться спогадами на зустрічі Галина Іванівна Ісаєва, вчитель історії. – Так і вийшло, перше враження не обмануло – учні виявилися допитливими, відповідальними і в дечому вимогливими.
Зізнається Галина Іванівна, що тоді їй було трохи лячно. Все думала вона, хоч би учням сподобався її урок, хоч би їй порозумітися з ними. Але все склалося якнайкраще. Знайшла вчителька спільну мову з ними і шкільне життя завирувало на повну.
- Це велике щастя, що у мене були такі учні, - хвилюючим голосом по телефону говорить перша вчителька випускників Олена Миколаївна Корнілова, яка не змогла приїхати на зустріч. – Найголовніше для нас, вчителів, – що вони нас пам’ятають. І це найкраща винагорода вчительській роботі.
По телефону випускники-ювіляри дякували першій вчительці за подаровані знання і турботу. Разом з нею згадували свої перші кроки шкільною стежиною. По голосу Олена Миколаївна вгадувала випускників, розповідала які вони були у школі, хто за якою партою сидів, які доручення виконував.
Найповажнішими гостями були на зустрічі вчителі, які викладали у ювілейному класі. Ніна Григорівна Житня навчала цей випуск географії. Любов Семенівна Тарковська працювала вихователем групи продовженого дня у початкових класах. Валентина Василівна Прасол навчала іноземної мови всіх учнів чотирьох класів. Галина Іванівна Ісаєва працювала вчителем історії. Овчаренко Анатолій Трохимович на уроках фізкультури виховував любов до спорту.
- Пройшло 40 років як ми випустили цих учнів зі школи. А я лише чоловік десять із присутніх випускників пізнала, – посміхаючись, говорить вчитель іноземної мови Валентина Василівна Прасол. – Хорошими учнями були діти цього випуску. Абсолютно всі нас поважали. Дуже хотіли навчатися. І зараз всі як один говорять нам, що те, чому навчилися у школі, те завжди і допомагало їм у житті.
Говорить Валентина Василівна, що дуже пишається своїми вихованцями. І додає: колишні учні часто відвідують своїх вчителів, вітають зі святами. Олена Голуб, Віталій Прохоров, Ірина Губарєва – випускники 1979 року, які, як і Валентина Василівна, обрали своєю професією спеціальність вчителя іноземної мови.
Радіють вчителі ювілейного випуску, коли дивляться на своїх учнів, відчувають хвилюючу радість і, звісно, гордість, що вони стали справжніми людьми. Зараз майже у кожного із них вже є онуки. І всі випускники наперебій розказують своїм наставникам, що і діти та онуки їхні навчалися дуже добре.
Кожен із випускників досягнув у житті певних успіхів. Кожен годинами може розповідати про особисті досягнення. Але на святковій зустрічі на першому місці, звісно ж, спогади зі школи. Позліталися вони до рідної школи, щоб поспілкуватися, згадати, порівняти, порадіти та трішки посумувати. Зустрітись із незабутнім дитинством та юністю.
Пройшовши коридорами рідної школи, такими новими і чужими, і такими рідними водночас, колишні учні дивувалися: чи то приміщення та коридори стали маленькими, а чи самі випускники зробилися великими. І ставало від цього весело, гамірно та по-особливому святково.
- На початку зустрічі ми організували святковий квест по школі, – говорить випускниця Людмила Бут, – Після виконання завдань проводимо урочисту лінійку, потім урок спогадів, а на завершення – імпровізований концерт. Тобто хочемо відтворити один день зі свого шкільного життя.
Однокласники Людмили радісно звітують, що на зустріч прибули 48 випускників – всіх із класу вдалося зібрати.
Під час квесту учні бігали по навчальних приміщеннях, виконували різні цікаві завдання. І все це було весело, завзято, енергійно, ніби сорок років і не було.
На уроці спогадів однокласники зайняли свої місця за партами і, як на справжніх уроках, уважно слухали вчителів. І ось, диво – дорослі і поважні люди перетворилися на гамірливих дітей. Це диво, яке робить школа із кожним з нас, незважаючи скільки років минуло після розлуки з нею.
З великою шаною згадали випускники 1979 року своїх строгих, вимогливих, але справедливих вчителів.
А потім були спогади про однокласників. Спогади про перше кохання, дружбу, симпатії, і взагалі про все незабутнє. По традиції пролунав шкільний дзвінок, який вже не кликав на урок, а змусив затремтіти серце і забитися все швидше.
Приємною несподіванкою для випускників стали творчі виступи Юлії Скрипник, Таїсії Матвєєвої та концертна програма, яку підготували учні Петропавлівської ЗОШ №1. Вони порадували своїми віршами, піснями і танцями.
На завершення свята закружляли випускники-ювіляри у вальсі, вітаючи один одного з прекрасною подією.
І хочеться сподіватися, що кожен випускник залишить надовго в своїй душі теплий спогад про таку чудову зустріч. Побажаємо їм, щоб наступна зустріч подарувала ще більше нових вражень. І нехай приходять у гості до школи всі однокласники та вчителі. І на заваді не стануть ні далека відстань, ні примхи погоди. Головне – бажання зустрітись із незабутнім дитинством та юністю, бо по-справжньому це можна зробити тільки зі своїми однокласниками.
