Куля пробила кевлар і вмостилася в голові, але десантник вижив і не втратив віри у людей і країну

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter

Куля пробила кевлар, двійну металеву пластину шолома… Він припав до землі, думав: "Зараз я побачу Небо, зустрінуся з Богом"… Якусь хвилину лежав не рухаючись, розумів, що в голові вмостилася куля. Потім підвів очі: "Я ще бачу, чую, значить я на Землі. Живий. Схоже в Бога для мене інші плани". В'ячеслав Чорний - священник і воїн вижив від попадання кулі в голову і не втратив віри у людей і країну.

Найстрашніше було спостерігати за подіями з екрану телевізора…

Його життя змінилося з початком Майдану. Обурювався, що в країні безлад. Не зміг бути пасивним глядачем - священик та воїн В'ячеслав Чорний пішов на війну добровольцем.

- Я віруючий, певен, що насиллям проблеми не вирішити. Керуватися в усіх діях треба розсудливістю. Але коли на територію Криму висадили ворожий десант,  коли почалася анексія Криму, розумів, що це більше ніж внутрішні конфлікти. Буде війна. Душу розривали сумніви: як людина віруюча не хотів брати до рук зброю, з іншого - я громадянин України, і найстрашіним на той момент для мене було спостерігати за всім через екран телевізора, - розповідає В'ячеслав.

В'ячеслав

Про те, що записався в добровольці нікому не говорив. Дружина Ірина здогадувалася про наміри чоловіка. Сердилася… Плакала… Та умовити не йти на війну не могла.

В'ячеслав потрапив до 25 аеромобільної бригади у березні 2014. Першим пунктом призначення став горизонт між Артемівськом та Слов'янськом, де бійці охороняли склади боєприпасів та підземні споруди.

- Арсеналу, який ми охороняли, вистачило б озброїти чотири України від найменшого до найстаршого, - згадує В'ячеслав. - Недалечко від нашого розташування організували власний майданчик місцеві жителі, тримали свою варту, щоб не допустити вивозу арсеналу зі складів. Місцеві жителі, як більшість тоді донеччан вважали, що Київ грабує всіх, відчувалося відокремлення Сходу та негативні настрої людей.

На війні все неоднозначно. Не розумів В'ячеслав як офіцери, молодші за нього, мріяли про радянську епоху, чому така пристасть у молодого покоління до того часу, який по суті й не застали. Згадував матір та батька - вони були проти, щоб їх син воював на боці "бандерівців"… А він не міг залишити свою країну ворогам, навіть коли в нього влучила куля.

Шолом, що врятував життя

Врятував життя В'ячеславу кевларовий шолом, який йому дав офіцер, аби прикрити голову перед командування і не почути нарікань: "Що ти, бійцю, на війні робиш без шолома?"

- Ця каска потрапила до мене випадково від офіцера, - розповідає наш герой. - Свою залізну каску з іншими речами закинув до вантажного автомобіля, коли виїжджали з нашої частини. Збиралися швидко, тож каску не вдягнув. Аби командир відділення не спитав що я роблю на війні без каски, попросив у офіцера на деякий час запасну (він мав два шоломи, які привезли волонтери). У випадковості я не вірю. Вірю в Бога, вірю, що це був його замисел. Якби під час обстрілу я був у залізній касці, куля розірвала б її, як консервну бляшанку, та прошила б наскрізь голову.

Рейд Забродського: 170 кілометрів   тилами ворога

У червні 2014 року був розроблений стратегічний план, який передбачав блокування Збройними силами України російсько-українського кордону, відомий як "Рейд 95-ї бригади", або "Рейд Забродського". Бійці 95-ї окремої аеромобільної бригади з 19 липня по 10 серпня 2014 взаємодіяли з підрозділами 25-ї, 30-ї та 51-ї окремих мобільних бригад. Під час рейду було пройдено близько 470 км, з яких 170 км тилами ворога. У ході операції десантники 95-ї вступали у збройні зіткнення з підрозділами ЗС РФ. Сьогодні про опрецію "Рейд" відомо всім. На той момент бійці взаємодіючих підрозділів не знали, що за завдання виконують.

- Ми виїхали з частини зранку. Після Артемівська я вже не розумів де ми, куди прямуємо, - розповідає В’ячеслав. - Прочисуючи місцевість на виявлення засідок, знайшли пакет з білетами та речами зі збитого Боїнга - пасажирського літака Малазійських авіаліній. Не можу зорієнтуватися як близько ми були від місця падіння літака, але коли ми дійшли до витоплатоного пшеничного поля, в метрах 100 від лісосмуг стояв нестерпний сморід розкладаючого м`яса. Це була територія, підконтрольна терористам. А ми були прикриттям, створювали прохідний коридор для бійців 95-ї бригади.

Куля пробила кевлар, двійну металеву пластину шолома і вмостилася в голові

Перепоною на шляху 25-ї стали залізничні колії (орієнтовно ця місцевість знаходилася між Дебальцево та Шахтарськом). Гусенична бойова техніка мала перетнути колії, треба було обрати зручне місце, та бригада потрапила під приціл мінометника. Бійців накрив мінометний "дощ" - міни 120 калібру.

- Я лежав на землі біля машини, потім скотився вниз у кювет, щоб вийти з-під лінії обстрілу. Але саме там і піймав кулю. Відчув страшенний удар, ніби кувалдою. Куля пробила кевлар, двійну металеву пластину шолома… Я припав до землі, думав: "Зараз я побачу Небо, зустрінуся з Богом"… Якусь хвилину лежав не рухаючись, розумів, що в голові вмостилася куля. Потім підвів очі: "Я ще бачу, чую, значить я на Землі. Живий. Схоже в Бога для мене інші плани", - думав тоді В’ячеслав.

В'ячеслав

34 години з кулею в голові вибирався з оточення

Коли вдалося зняти шолома, боєць пальцями нащупав кінчик кулі в правій стороні голови. Дістав медичну сумочку (тут знадобилися навички медичної воєнної підготовки): взяв бинт та рідину, що зупиняє кров, та обмотав голову. З пораненням боєць був у строю ще 34 години.

- Військовий фельдшер не побачив у голові кулю (рана заплила кров’ю), тож у стандартному медичному бланку медик написав: "Касательное ранение". Щоб знизити нестерпний біль (а голова боліла від спеки, від голоду, та поранення) дав цитрамону, бо інших препаратів не було. Оскільки фельдшер кулю не виявив, до госпіталю я потрапив не одразу. Спочатку гелікоптерами відправляли важкопоранених, мені не вистачило місця, - розповідає боєць.

Ночував із мінометниками в полі. А наступного дня ще раз переконався: випадковостей не буває.

Разом з побратимами В'ячеслав відправився в Дебальцево: двома жигулями та Уралом, аби встановити на адміністративній будівлі прапор України. Попали під обстріл, хлопці, які їхали в Уралі загинули. Легковика, в якому знаходився В'ячеслав, не зачепила жодна куля. Схоже в Бога, дійсно інші плани для нашого героя.

А хто ми є настправді?

У Харківському госпіталі В’ячеславу витягли кулю - це була серцевина боєприпасу, адже від удару з шоломом зовнішня оболонка розкололася. Через кілька днів у Києві провели ще одну операцію - вилучили осколки кулі. Згодом ще одна операція - черепну частину кістки, яку роздробила куля, замінили пластиною. На війні більше на був - комісували. Але життя вже було іншим, переосмисленим.

- Я йшов на війну не для того щоб вбивати. Важко пояснити як можна йти на війну і не вбивати. Брав зброю і просив Бога аби на моїх руках не було крові. Я вирішив, що йду на війну: треба бути кухарем - буду ним, треба бути медиком - рятуватиму людей, ким скажуть бути, тим і буду. Головне не бути безучасним, - говорить В'ячеслав.

Війна на Сході України змінила долі багатьох людей та долю України. Хто розпочав війну? Чи можна було уникнути втрат та кровопролиття?

- Майдан був неминучий, адже Україна стала заручницею російської імперії та її ідеології, - каже В'ячеслав. - Я не був прибічником Євроінтеграції, як і не хотів бути під владою двоголового орла. Свого часу моя дружина Ірина вчилася в Німеччині, бувала в Голландії і розповідала, що за кордоном інший світ. І нам дійсно є на кого рівнятися. Нам потрібні зміни суспільстві.

На війні, ще коли сидів із кулею в голові, В'ячеслав зателефонував батькам, але замість слів підтримки почув від рідних: "Коли вас звідти поженуть?" Спитав себе: "Хто нас має гнати, ми на своїй землі. Ми в себе вдома. Ми не можемо жити так як раніше, десь між Азією та Європою". І мова йшла зовсім не про географічне розположення, а усвідомлення українцями, хто ми є насправді.

 

Коментарі:

Цікаві матеріали наших партнерів

Останні новини