Все почалося 2014 року... Через наше село Іванівку їхали колони танків та важкої військової техніки. Ми бачили солдатів, юних та досвідчених, які їхали на війну захищати нас та самі не мали нічого: "голі й босі"...
Березневі дні 2014-го саме такими запам’яталися нашій героїні з Межівщини Марії Звінець: гуркіт техніки, який починався щовечора та не змовкав усю ніч, та солдати, яких поматеринському хотілося обігріти, нагодувати, обійняти…
Базувалися колони в селі Дача Новопавлівської громади, яка через річку межує з Донецькою областю. У Дачі зупинилася 51 бригада, того ж дня Марія з рідними повезла солдатам одяг та їжу.
Марія Звінець
- Приїхали на базу й побачили, що хлопці не мають ні матраців, ні подушок... Діти на мерзлу землю лягають спати. І почалося..., – згадує Марія.
Син Володимир
Так починала волонтерство Марія Звінець з села Іванівка, що на Межівщині. До неї долучився син Володимир, чоловік Микола, сусіди, односельці. Готували страви для хлопців, збирали гроші на найнеобхідніше по всьому селу: купували берці, шоломи, бронежилети, прибори далекого бачення… Намагалися дістати все, що потрібно було українським бійцям.
На базі Марію знайшли хлопці з її батьківщини в Західній Україні: брати Дмитро та Володимир Дубови, Василь Грибенченко, Володимир Пчолкін, Ярослав Роговий, Андрій Глодан, Григорій Симонишин з ІваноФранківщини та Марек Дацюк з Волині. Потім за цими хлопцями жінка вже їздила скрізь, де вони – туди й везла гостинці.
- Далеко доводилося їздити. Страшно було. Але не відступалися, і сама, і сусіди пекли та готували смачненьке, збирали продукти нашим захисникам. Вантажила свій автомобіль продуктами та речами, везли бійцям. А от додому їхали не завжди порожнім автомобілем, одного разу з війни перевозили пораненого бійця Діму Дубіва – везли до шпиталю в Дніпро, Слава Богу довезли, живий, – згадує Марія.
Щастя, Піски, Карлівка, Мар’янка, Волноваха... Скільки разів Марія бувала на території АТО вже й не злічити. Часто бійці додому приїздили, знають, що домівка Марії завжди гостинна та відкрита для них будьякої доби, що можна викупатися, випрати речі, поїсти.
- Зараз люди звиклися з усім, забувся той тривожний час, коли танки гуркотіли кожну ніч. Трішки все на задній план пішло, але війна не скінчилася, хлопці й далі потребують нашої уваги, – каже Марія.
З Дмитром, Василем та Мареком Марія і зараз спілкується. Вони її мамою кличуть, розповідають їй про життя, вітають з Днем народження та святами. Мовчить лише один – Григорій Симонишин з Івано-Франківщини, він був командиром відділення – загинув... А невдовзі після спочину у Григорія народився син Матвій, зараз хлопчику 4 рочки.
Минулого року до Дня Незалежності України на Марію чекала несподіванка – спілка АТО Всеукраїнське об’єднання "Країна" в Івано-Франківську вручили Марії Звінець нагороду – медаль "За гідність і патріотизм". Бійці та їх батьки, якими Марія опікувалася, поклопотали, аби нагороду отримала жінка, що взяла на себе частину воєнного тягаря.
