Коли Віктора Одоєвцева обрали головою Миколаївської ОТГ, найбільше, певне, раділи його вчителі. "Він же наш - із восьмирічної школи!" - із захопленням розповідали всім. А ще говорили, що й у школі ні на мить не сумнівалися, що у нього велике майбутнє.
Віктор Одоєвцев з синами
… Довгоочікуваний син з’явився у родині Миколи та Галини Одоєвцевих. Назвали Віктором, раділи, плекали, навперейми носили на руках. Хоча й домашніх турбот вистачало, але син – був головним . Допомагала доглядати малюка бабуся, татова мама.
Говорила сусідкам: "Хоч би встигнути поняньчити на руках Вітю, бо боюсь, що й виросте, а я й не награюся з ним". Хлопчик ріс спокійним та лагідним, клопоту не завдавав. Молода сім’я будувала новий будинок на вулиці Веселій. Дружно жили з сусідами, мали багато друзів. Згодом ще один син народився у Одоєвцевих – Саша. Тож підростали брати разом. Турботлива мама, надійний тато. Все, як водиться, у добрій родині.
Шкільні роки Віктор Миколайович згадує нині з сумом – безтурботне дитинство лишилося далеко в минулому. Та все ж більше із вдячністю. Вдячністю своїм вчителям.
Мені надзвичайно пощастило в житті: мене навчали вчителі від Бога! – говорить Віктор Миколайович. – Пам’ятаю кожного і кожному низько кланяюсь.
Першою вчителькою у Віктора була Людмила Олександрівна, класним керівником – Сухаренко Зоя Миколаївна. Переймав знання та життєвий досвід від вчителя хімії та біології Сірої Лідії Іванівни, вчителя трудового навчання Плахотніка Сергія Володимировича. З повагою розповідає про директорів школи Дідюка Віталія Олексійовича та Сусой Катерину Кирилівну. Улюбленими уроками були хімія, фізика, математика. А ось мови не любив.
Бідна Тетяна Миколаївна! Ото вона зі мною намучилася! – сміючись, згадує нині Віктор. – Скільки раз вона мені пояснювала та переписувати без помилок змушувала.
Віктор Одоєвцев на святі
Сама ж вчителька української мови Чумак Тетяна Миколаївна згадує не помилки в диктантах, а наполегливу працьовиту вдачу хлопця.
В усьому він прагнув розібратися самостійно. Старався, запитував, знову повторював. А ще , пригадує Тетяна Миколаївна, був він не по роках дорослий, не подитячому мудрий. Хлопчакиоднолітки бешкетували, сварилися. А він був завжди осторонь всіх бійок, розважливий, розсудливий. І тому однокласники прислухалися до нього. Мабуть ще у шкільні роки відчували у ньому лідера.
Влітку після закінчення Миколаївської восьмирічної школи Віктор разом з товаришами Олегом Ріпним, Сергієм Остапчуком, Рашидом Турсоновим пішли працювати в тракторну бригаду колгоспу «40 років Жовтня». Бригаду очолював Загреба Микола Максимович. Це літо й стало визначним у виборі професії. Микола Максимович вчив хлопців основам професії механізатора, вперше хлопці мали змогу сісти за кермо трактора.
Порадившись з батьком, механіком за професією, Віктор вирішив вступати до Нікопольського сільськогосподарського технікуму.
Навчання давалося легко, зізнається Віктор Миколайович. – Всі навчальні предмети були до душі. У нас працювали мудрі викладачі, справжні фахівці своєї справи. А ще дуже подобалося, що у технікумі на високому рівні розвивався спорт.
Улюблене заняття всіх хлопчаків – футбол – у технікумі для Віктора по значимості стає на один рівень із навчанням. У навчальному закладі була сильна футбольна команда, і Віктор стає її одним із кращих гравців. У складі команди Віктор грає за честь не лише технікуму , але й за місто Нікополь. 1989го року футбольна команда Нікопольського сільськогосподарського технікуму стає Чемпіоном України по футболу серед навчальних закладів.
Віктор Одоєвцев з Іваном Руденко
У подарунок ми отримали телевізор "Електрон" і путівку для усієї команди на 10 днів в Яремче, згадує Віктор.
І донині пам’ятає він ті відчуття, ту радість командної гри і щастя перемоги. Тому й вважає, що спорт – це одна із кращих інвестицій для молоді. На все життя футбол залишився для Віктора Миколайовича не просто захопленням, а способом життя. У громаді шанують футбол від найменших до ветеранів. Змагання з футболу стають частиною спортивної стратегії громади. Грають у футбол і сини Віктора Миколайовича.
Нікопольський технікум закінчив Віктор Одоєвцев з відзнакою, за результатами співбесіди вступив до Дніпропетровського аграрного університету.
Технікум дав базові знання для навчання та практичні навички. Тож вже з ІІ курсу Віктор починає суміщати навчання і роботу на кафедрі експлуатації машинотракторного парку – працює лаборантом. А вже з ІІІ курсу проводить практичні заняття для своєї групи однокурсників.
Працював, мав власні кошти, як говориться, у батьків на шиї не сидів, посміхається Віктор Миколайович. – Ціну зароблених грошей знаю.
Голова Миколаївської ОТГ Віктор Одоєвцев
Після отримання диплому інженера–механіка повертається в рідну Миколаївку і починає працювати в колгоспі "40 років Жовтня". Батько пишався, що син пішов його слідами та здобув вищу освіту. Ось лише часи були тоді не із кращих для розвитку сільського господарства.
Проходили процеси реформування колективних господарств. У 2000 му році Віктор переходить працювати механіком в "Агропром" Петропавлівки, а згодом – починає працювати інженером в фермерському господарстві "ЛОТ" (директор Сергій Загаєвський). Після шести років у фермерському господарстві створив власне приватне підприємство і став господарювати на землі.
Ще у студентські роки зустрів свою долю – гарну дівчину із спокійною вдачею на ім’я Світлана. Це було кохання з першого погляду. Світлана разом з подругою прийшла на день народження Віктора. Святкували йому тоді 20річчя. З того часу й не розлучалися. Тож цьогорічний день народження – ювілейний не лише для іменинника. Рівно 25 років тому відбулася їхня зустріч.
У березні познайомилися, а через рік у вересні зіграли весілля. Віктор поїхав знову на навчання, а в дім до його батьків прийшла молода невістка. Відразу припала до душі батькам скромна й працьовита дівчина. Традиції сім’ї, у якій підтримують і допомагають, перейшли від батьків у молоду родину.
Чим сподобався? – задумується нині Світлана. – Мабуть усім – і уважністю своєю до мене, і добротою, і тим, що його всі поважали. А здивував, мабуть тим, що мав уже тоді, в 20 років, амбітні плани. «Стану головою колгоспу!» говорив Вітя. У той час, коли наші однолітки говорили лише про розваги, а перспективи свого життя ще не визначали, він точно знав, до чого прагне.
Віктор Одоєвцев з колективом
На власні очі, із свого досвіду бачив Віктор, що змін потребує життя на селі. Тому й запланував собі ще тоді стати ініціатором таких змін.
Він сам обрав свій шлях, знав, що легких стежок до успіху не буває. Та головне: знав Віктор завжди, що вдома його підтримають, що після напруженого трудового дня, повного несподіванок і перепон, він прийде у свій дім, свою родину, де завжди панують спокій, злагода і любов, де за вечерею можна поговорити.
У їжі Вітя невибагливий, зазначає дружина, аби свіженьке. Улюблені страви – борщ, м’ясо, котлета, макарони.
Футбол - захоплення на все життя. З ветеранами футболу Миколаївки
Виховали Віктор та Світлана двох красенівсинів: Микола закінчив аграрний університет, Андрій навчається в Дніпропетровській академії внутрішніх справ. Хлопці перейняли батьків характер – наполегливі в навчанні й роботі, спортсмени, гарні товариші. Авторитет батька для синів – беззаперечний. Із ним вони радяться, до нього дослухаються.
Дружина Світлана вміє вислухати чоловіка і підтримати.
Дуже хвилювалася дружина, розповідає Віктор, коли я балотувався на сільського голову. Ночей не спала, перепитувала: а чи потрібно це мені? Знала, що буде непросто, що всім вгодити неможливо. І сьогодні дуже переживає, коли є якісь негаразди.
Тільки переступає поріг, я вже знаю, як справи, говорить Світлана. – Буває іноді просто мовчить. А іноді з таким запалом розповідає про те, що вдалося, що й мені радісно.
Світлана із вдячністю згадує маму Віктора, яка допомагала в усьому, а особливо у вихованні дітей. Тепер лишилася тільки мама Світлани. Віктор із повагою ставиться до неї, як до рідної. Теща теж поважає зятя та підтримує його.
Найголовніше, що відзначають односельці, це те, що роль керівника не наклала на нього відбиток байдужості та зверхності.
Віктор Одоєвцев на фестивалі "Різдвяна зірка" в смт Софіївка
Вчителька Тетяна Миколаївна Чумак ділиться:
Проїжджає мимо двору – обов’язково зупиниться, підійде, розпитає. Пишаємося ним! Не підвів нас, а ми не розчарувалися у своєму виборі: дороги, світло, школи, культура. Можна ще продовжувати. Ось, приміром, базарчик ( ми його хитрим базаром називаємо) облаштував для тих, хто лишки з городу продає на дорозі.
Розуміємо, що важко починати, що завжди знайдуться невдоволені критики, які тільки говорять, а не роблять. Але вже те, що зроблено, це успіх. Хвилюємося за нього. Бути на виду завжди непросто: треба бути зразком і тримати свій авторитет перед громадою. Бажаю від усіх вчителів нашому Віті великих здобутків на ниві творення нашої громади!
За час розвитку громади не змінив Віктор Миколайович своїх поглядів. Все так же вважає пріоритетним напрямом освіту, культуру, спорт. Все так же планує вкладати інвестиції в молодь. "Це принципово!" говорить сільський голова.
Згадує, що коли балотувався на сільського голову, децентралізацією не цікавився і про громади мав скептичну думку.
Ось тут подякую заступниці голови райради Валерії Усатій. Це вона мене підштовхнула до цієї думки, зізнається Віктор Миколайович. – Задумався, почав вивчати це питання, відвідав успішні громади. Побачив реальні зміни. Повірив: можна змінити усталені погляди і прийти до успіху!
Віктор Одоєвцев на відкритті водогону у Петрівському старостинському окрузі
Розпочалася робота у програмі DOBRE, у Миколаївську громаду неодноразово приїжджали польські спеціалісти, а фахівці виконкому сільської ради відвідують навчання в Польщі.
Наступне навчання у Польщі буде для вчителів. Створюємо умови для навчання й розвитку дітей. У шкільних їдальнях повністю замінили посуд. Нещодавно встановили ще 4 комп’ютерних класів. У музичній школі навчаються 81 учень. Вже маємо свій оркестр.
Активізувалася робота всіх сільських будинків культури. Наш фестиваль "Квітка Присамар’я" успішно стартував, став регіональним, цього року хочемо ще розширити територію. Продовжимо й унікальний для нашої області проект "Велорух єднає громаду". А далі у планах – розвиток зеленого туризму, створення малих підприємств (швейне виробництво, пекарня).
Чоловіча компанія Віктор Одоєвцев з синами, братом та племінником
Свої прагнення висловлює у декількох реченнях:
Хочу, щоб наші села розвивалися, а сільські жителі знали, що вони не забуті. Саме для цього ми й створили громаду, щоб спільно покращувати наше життя. Хочу, щоб після мене лишився добрий слід на землі.
21 березня голові Миколаївської ОТГ Віктору Одоєвцеву виповнюється 45 років. Найкращий вік для втілення амбітних планів, здійснення мрій! Колектив редакції "Степової зорі" та сайту Petropavlivka.city щиро вітає ювіляра та бажає невичерпної енергії, міцного здоров’я, Божого благословення усім добрим справам, а громаді процвітання!
